Як уже зазначалося, в стані нудьги засуджений нерідко протестує (відкрито або про себе) проти обставин, що склалися, і прагне розвіятися, розважитися або ще якимсь шляхом подолати нудьгу. В стані ж апатії людина стає байдужою до всього, що її оточує, і, навпаки, їй часто навіть хочеться уникнути зайвих вражень.

У вперше засуджених апатія зазвичай викликається самим фактом слідства, суду і т. ін. Багато хто з них вважає життя занапащеним, а тому під впливом почуттів все їм здається непотрібним і байдужим.

У неодноразово судимих і особливо небезпечних рецидивістів апатія часто викликається пересиченістю вражень від злочинного способу життя: розпусти, скоюваних злочинів, перебування в різних місцях позбавлення волі.

В стані апатії паралізується пізнавальна діяльність. З такими засудженими важко працювати в загальноосвітній школі, вони не хочуть вчитися, трудитися, брати участь у колективному житті загону і колонії.

Психічні стани, як правило, не виступають ізольовано.

Переважно у засуджених вони виявляються в комплексі. При цьому в кожен даний момент превалює якийсь один яскраво виражений стан, що підпорядковує собі інші і що одночасно зазнає їх зворотного впливу. Так на загальному фоні стану очікування може часом виявлятися туга, тривога; або на тлі туги — стан нетерпіння, апатія і т. ін.

Багато психічних станів мають складну структуру. Відчай, наприклад, є комбінацією сорому від свідомості винуватості в скоєнні злочину, безпорадності від неможливості вплинути на подію і переконання у своєму безсиллі.

Одним з складних, комплексних психічних станів засуджених до позбавлення волі є фрустрація. Під фрустрацією розуміється стан людини, що виражається в характерних особливостях переживань і поведінки й викликається об'єктивно непереборними (або що суб'єктивно так розуміються) труднощами, що виникають на шляху до досягнення мети або до вирішення завдань.

У фрустрації поєднується багато психічних станів — туга і тривога, безнадійність і депресія, приреченість, апатія та ін. У зв'язку з цим фрустрація виявляється по-різному і обумовлює або особливу активність (агресія, примхливість, самобичування, афектні комплекси), або ж пасивність і бездіяльність.

Прояв фрустрації залежить від сили і суб'єктивної значущості фрустратора (подразника), індивідуально-психологічних якостей особистості і її попередніх станів, від характеру міжособистісних відносин, які склалися (особливо від взаємин між вихователями і ув'язненими).

Фрустрація виникає, як правило, у зв'язку з перспективними зривами, невдачами в досягненні мети, розладом життєвих планів. Такі чинники, як позбавлення волі, відмова в умовно-достроковому звільненні тощо можуть бути найсильнішими фрустраторами, сприяючими виправленню злочинця. Тому зусилля вихователів повинні бути спрямовані не стільки на попередження виникнення важких станів взагалі, скільки на те, щоб попередити виникнення повної безнадійності, безвихідної туги, приреченості, пограничних станів і психічних аномалій. Необхідно уміти вчасно подати надію в тій, що здається ув'язненому безвихідною, ситуації, сформувати правильне відношення до труднощів, а також присікти негативні реакції. Разом з тим не слід створювати штучних ситуацій, що сприяють виникненню фрустрації. Йдеться не тільки про явні образи особистості, а н про байдужість до долі ув'язненого, про надмірну увагу до одних (фаворитизм) і байдужість до інших, невміння або небажання сформувати в ув'язнених систему перспективних дій.

Фрустрація у ув'язненого може виникати і тоді, коли він міцно став на шлях виправлення, щосили прагне заслужити хорошу репутацію, а вихователі наполегливо не помічають, ігнорують його старання.

Психічні стани мають істотний вплив на особистість , на протікання всіх психічних процесів і прояв особистих властивостей засудженого. Перш за все психічні стани, викликані фактом позбавлення волі, вносять істотні корективи до сприйнять людини. Так, в стані очікування спотворюється сприйняття часу: ув'язненому здається, що час проходить поволі. Сприйняття сповільненого перебігу часу в ув'язненні веде засуджених до спроб прискорити його течію, "убити час", знайти способи заповнити час різними розвагами, у тому числі і забороненими. "Квапити" час особливо властиво молоді. Серед ув'язнених поширено бажання знати в кожен даний момент, скільки вже відсидів і скільки залишилося до кінця строку. Все це породжує в місцях позбавлення волі різні своєрідні календарі і методи відліку часу. Під впливом туги, нудьги і апатії минуле у людини, особливо яка відбула тривалий термін ув'язнення, зливається в одну суцільну сіру пляму.

Психічні стани мають певний вплив на об'єктивність сприйняття навколишніх явищ, подій, фактів. У стані надії засуджений оптимістичніше сприймає явища суспільного життя і своє положення, 1 в стані приреченості і відчаю виявляється крайній песимізм.

Під впливом негативних психічних станів — апатії, нудьги істотно притупляється пам'ять, з'являється млявість думки, нав'язливість уяви, нездатність зосередити увагу на якій-небудь діяльності. Томливі очікування викликають почуття роздратування і відчаю, особливо коли надія на дострокове звільнення не виправдалася і строк ув'язнення вийшов значно тривалішим, ніж вважав ув'язнений. У випадках надій, які не виправдалися, ув'язнений ніби знову переживає зі всією гостротою перші дні арешту. Стани очікування, туги, надії, які не виправдалися, сприяють виникненню афектів і цілих афектних комплексів.

Стани очікування, нетерпіння, тривоги, туги порушують сон людини. Безсоння розтягує ніч і психологічно й фізично виснажує людину, робить її дратівливою, замкнутою, розлюченою.

Психічні стани впливають і на сновидіння засуджених. У станах очікування, нетерпіння сни ув'язнених стають неспокійними, тривожними. Найчастіше їм сняться свобода, колишнє життя. При цьому сни ув'язнених жінок істотно відрізняються від снів чоловіків. Жінки частіше бачать у сні рідний дім, сім'ю, дітей, чоловіка.-Це і зрозуміло: відірваність від сім'ї жінка переживає сильніше, ніж чоловік. Доречно зауважити, що психологічний світ ув'язнених жінок значно складніший і тонший в порівнянні з психологією засуджених чоловіків. Комплекс психічних станів жінок багатший і своє рідніший, і психічні стани впливають на них глибше, ніж на чоловіків.

Такі типові для ув'язнених психічні стани безпосередньо впливають на їх відчуття та сприймання, емоції та почуття, уяву, мислення та особливості розвитку інтелекту, мовлення, пам'ять, увагу, волю.

У сприйнятті часу найчастіше засуджені недооцінюють короткі тимчасові проміжки часу і переоцінюють тривалі. Уповільнюють перебіг часу особливі психічні стани (очікування, туга, нудьга, фрустрація та інше), одноманітність вражень в місцях позбавлення волі, незайнятість, невміння організувати свій вільний час тощо. При цьому засудженому здається, що час плине повільно, і він прагне якось "убити", скоротати його, у тому числі і іграми "під інтерес".

Засудженим характерний суб'єктивізм у сприйнятті подій і явищ суспільного й особистого життя. Більшість засуджених не намагаються адекватно, правильно зрозуміти міру своєї відповідальності, об'єктивно розібратися у скоєному злочині, сприймають покарання як несправедливе.

У засуджених найчастіше негативно спрямована активність сприйняття. У деякої частини засуджених спостерігається моральна невихованість сприйняття, що виражається в невмінні бачити, слухати інших людей, в загостреній тязі до інтимних сторін життя і т. ін. У зв'язку з цим велике значення має виховання культури сприйняття у засуджених.

Взаємини в колективі і малій групі помітно відбиваються на почуттях засуджених, їх станах. Принципова оцінка достоїнств і недоліків кожного, взаємна допомога і підтримка; справедлива критика породжують здоровий дух і відчуття оптимізму, упевненості в своїх силах, стан захищеності. Безпринципність створює гнітючу атмосферу незахищеності і невпевненості, викликає почуття безсилля окремої особистості перед обставинами, ідо склалися, веде до взаємної недовіри, підозрілості, коли в кожному бачать потенційного ворога. У свою чергу, це може викликати загострення відносин, конфлікти, породжувати нову провину і злочини. Тому питання взаємин та їх формування на основі вимог, норм моралі повинні стояти в центрі уваги вихователів, усіх працівників колонії.

Особливе значення у вихованні почуттів засуджених мають взаємини між працівниками колонії і засудженими. Строгість і- справедливість працівників колонії, вимогливість, яка поєднується з довірою, гуманним і чуйним відношенням до засуджених, активізують в них кращі почуття, підвищують емоційну сприйнятливість, готовність внутрішньо прийняти виховну дію, активізують їх діяльність.

Черствість, грубість і жорстокість, приниження і образа людської гідності засудженого породжують почуття образи, стан озлобленості й інші негативні емоції, які є несприятливим психологічним підґрунтям для вимог, порад та зауважень. У цих умовах між працівниками колонії і засудженим виникає стіна відчуженості — психологічний бар'єр.

Негативно впливає на виховання почуттів засуджених залякування. Воно вбиває почуття власної гідності і честі, упевненість в своїх силах, породжує пристосовництво, нещирість, затурканість.

У вихованні почуттів у засуджених слід використовувати вплив родичів як через листи, так і при побаченнях. Тут відкривається сприятлива можливість для виховання