Для боротьби з неприборканою уявою і мареннями важливо уміти ефективно використовувати вільний час засуджених, вчасно приходити на допомогу тим, хто живе в світі марень, а не реальної дійсності, уміти зняти ті стани, які переживаються ними, які негативно впливають на їх поведінку. При виправленні засуджених треба враховувати індивідуальні особливості їх уяви, залежні від віку, професії, поглядів на життя, характеру колишньої злочинної діяльності.

Мислення засудженого до позбавлення волі, як і будь-якої людини, завжди походить з якихось потреб, цілей та мотивів діяльності й поведінки. Мотиви мислення засуджених можуть бути: суспільно цінними і антигромадськими, такими, що мають негативну спрямованість. Один засуджений, маючи добре розвинені якості розуму, прагне до корисної діяльності: раціоналізації і винахідництва, колективної діяльності, активного і продуктивного навчання. Інший же використовує свій розум, винахідливість в антигромадських діях: у порушенні режиму, обмані вихователів і т. ін. Тому виховання мотивації розумової діяльності засуджених, зміна негативної спрямованості — головне в розвитку їх мислення. Якщо засуджений дійшов висновку про необхідність навчання, керуючись специфічно-пізнавальними мотивами (інтересом до знань, бажанням здобути освіту, бажанням заслужити умовно-дострокове звільнення тощо), то ці мотиви важливо закріпити і розвинути. Якщо ж він дійшов такого висновку під впливом зовнішніх стимулів (вимоги адміністрації, примушування рідних і близьких), то бажано ці мотиви з часом перебудувати, перевести їх у специфічні мотиви навчання (інтерес до пізнання, розуміння необхідності навчатися в умовах наукового і соціального прогресу і т. ін.).

Сама злочинна діяльність також впливає на розвиток мислення засудженого і формування певних якостей його розуму. Спостерігається істотна різниця в мисленні людини, яка вперше вчинила злочин по необережності, і в мисленні рецидивіста, у якого злочинний спосіб життя став нормою, і він неодноразово відбував покарання. Якщо у перших позбавлення волі може на деякий час навіть скути розумову діяльність, то у других воно активізує особливу витонченість в мисленні і розумовій діяльності, спрямованій на здійснення порушень режиму з метою полегшення умов перебування в місцях позбавлення волі. Серед засуджених частіше, ніж на волі, можна зустріти осіб з порушенням мислення, такими, як в'язкість, розірваність, сповільненість думки. Це вимагає втручання психіатрів. На мисленневу, інтелектуальну діяльність засудженого негативно впливають алкоголь та інші збудливі засоби. Статеві збочення: дезорганізують всю психіку, вони порушують і розумову діяльність засудженого.

Найважливішим шляхом розвитку мовлення у засуджених є розширення словникового запасу. Збагачення запасу слів досягається читанням художньої і наукової літератури, газет, журналів. Постійне набуття нових слів повинне супроводжуватися розкриттям їх значення. Істотну роль у розвитку мовлення засудженого має мова працівників колонії, яка повинна служити еталоном. На жаль, нерідко і вони не володіють високою культурою мовлення, а дехто навіть вдасться до жаргону, намагаючись таким помилковим шляхом завоювати авторитет у засуджених. Слід боротися проти засмічення мови словами-паразитами, із звичкою замінювати слова жестами, з неправильним вживанням слів, помилками в наголосі і т. ін. виявляти розповсюджувачів табірного жаргону і застосовувати до них суворі заходи.

У процесі виправлення не можна не враховувати індивідуальних відмінностей пам'яті засуджених. Необхідно спиратися на позитивні і долати негативні її сторони. Пам'ять засуджених удосконалюється під час навчання, трудової діяльності і тим успішніше, чим успішніше у них формується свідоме і відповідальне відношення до праці, навчання, отримання спеціальності й т. ін. Для підвищення продуктивності запам'ятовування необхідна ясна постановка пізнавального завдання (чому треба запам'ятати, де будуть потрібні дані знання). Важливо також стимулювати мотиви навчання, активізувати на уроках пізнавальні інтереси у засуджених, навчити їх розрізняти пізнавальні завдання в ході навчання (зрозуміти, розібратися в матеріалі і запам'ятати його). Важливою умовою розвитку пам'яті є вдосконалення мислення і розумових операцій, доведення розумових дій до узагальнених навиків та умінь і використання їх як прийомів запам'ятовування і відтворення. Перемикання професійно-злочинної пам'яті на корисну для суспільства діяльність відбувається в результаті впливу вихователів на особистість засудженого, особливо на спрямованість, відчуття, характер і волю. Розвитку пам'яті сприяє створення атмосфери зацікавленості і змагальності. Вихователь доб'ється великого успіху, якщо розвиватиме у засудженого звичку заздалегідь у всьому розібратися, перш ніж запам'ятати, уміння відбирати матеріал для запам'ятовування, виділяти в ньому головне, уміло розбивати матеріал на порції при заучуванні, своєчасно повторювати пройдене.

Увага виникає на основі таких властивостей особистості, як ставлення до праці, вольових зусиль, умінь та навичок та ін. Разом з тим увага є передумовою формування інших властивостей особистості, зокрема організованості у поведінці і діяльності, а також тактовності у спілкуванні з іншими людьми. Увага засудженого залежить від його ставлення до праці,. підвищеного інтересу, захопленості роботою або нестійкого ставлення до неї, слабкості розвитку інтересу і потреби у цьому виді діяльності. Зв'язок трудових умінь з потребою засудженого у праці піднімає увагу на новий, більш високий рівень розвитку. Увага, залишаючись на рівні уміння, водночас с увагою-звичкою. Остання і с показником вихованості за умови, коли така звичка сприяє розумовому і моральному розвитку засудженого. У психологічній основі вольової уваги важливі всі вольові якості характеру — цілеспрямованість волі, ініціативність, відповідальність, організованість, наполегливість, витримка і самоконтроль. Регуляція уваги, що здійснюється засобом мовлення у різних видах діяльності, а також увага до свого мовлення та до висловлювань інших, є показником високого рівня вихованості. Важливим критерієм вихованості уваги є розвиток уміння узгоджувати свою увагу з увагою інших. Внутрішнє мовлення зміцнює і актуалізує зосередженість на предметі думки і є засобом переключення уваги й самоконтролю у міркуваннях та спілкуванні. Критерієм вихованості уваги є єдність уваги і сприймання, уваги і пам'яті, уваги і мислення та уяви, що складає психологічну передумову вихованості уваги. Емоційність уваги визначається єдністю її з інтелектуальними, моральними та естетичними почуттями. Розвиток уваги може досягати рівня розвитку уважності у формі співчуття та співпереживання щодо інших людей. Для високого рівня розвитку уваги характерні гармонійність, урівноваженість всіх трьох видів властивостей уваги, а саме: інтенсивність уваги, її широта (обсяг та розподіл) та єдність стійкості і динаміки, що дає нам переключеність уваги.

Справжню увагу варто відрізняти від удаваної. Справжня увага — це найвищий рівень її зосередженості, широти і активізації в діяльності. Вихована мимовільна увага відрізняється високим рівнем активізації розумового зосередження на основі інтересу, допитливості, емоційного ставлення до об'єкта праці. Вихованість довільної уваги відрізняється розвинутими вольовими зусиллями, опорою у розв'язуванні задачі на мисленневі дії й операції. Після-довільна увага актуалізується у стані творчого натхнення в науковій та художній праці. Для виявлення рівня вихованості уваги велике значення має актуалізація уваги, що відіграє роль настроювання на зосереджену працю. Критерієм вихованості уваги у засудженого є подолання всіх видів відволікань уваги та неуважності на основі формування мотивів уміння та праці високого пізнавального й морального рівнів. Для вихованої уваги у засуджених характерне збереження її регулюючої функції і підтримання стану витримки у наступній роботі. Працівники колонії повинні привчати засуджених завжди бути уважними до виконання доручення, завдання, незалежно від того, де, коли і в яких умовах виконується та або інша робота. Звичка за будь-яких обставин діяти з великою увагою поступово розвинеться в уважність — одну з найважливіших етичних рис особистості. Особливо необхідно виховувати уважне відношення засуджених до інших людей як рису людяності, доброзичливості і товариської взаємодопомоги.

Тренує і загартовує волю режим, який встановлює численні і різноманітні правила поведінки і зобов'язує засуджених точно слідувати їм. Щоб не порушити вимог режиму, засудженому доводиться не тільки їх пам'ятати, а й дотримуватися їх, підкорятися їм, будувати свою діяльність, виходячи з цих правил. Таким,чином, режим привчає засуджених управляти своєю поведінкою в умовах Позбавлення волі.

Велика роль праці у виправленні і перевихованні волі у засуджених. Для добросовісного виконання виробничого завдання потрібна вольова спрямованість, людині постійно доводиться робити в процесі праці тривалі вольові зусилля, що не тільки сприяє формуванню вольових якостей (наприклад, наполегливості, енергійності, цілеспрямованості, самостійності, дисциплінованості), але й формує уважність, кмітливість, винахідливість, виховує професійні звички, без чого воля людини не може бути повноцінною. Особливо важливо всіляко підкреслювати, що тривала старанність, яка проявляється в праці, відшкодуванні нанесеного збитку — все це вимагає вольових зусиль і самообмежень, а ухилення від виробничої діяльності, обман вихователів у корисливих цілях нічого спільного не мають з вольовим гартом особистості; ухилення від труднощів ще більше розбещує людину, деморалізує її волю.

Сприяє вихованню і перевихованню волі участь засуджених в загальноосвітньому і професійному навчанні. З повною віддачею трудитися на виробництві, брати участь в суспільній діяльності і одночасно вчитися, підвищувати свою