Процес життєдіяльності треба розглядати у всіх його сферах: повнота життєвих проявів забезпечує почуття життя, надає їй сенсу, допомагає ставитись до життя як до цінності (тобто породжує бажання жити, навіть якщо якісь мрії, надії індивіда залишаються недосяжними, цінувати ті, що є). Різноманітність життєвих проявів полегшує реалізацію компенсаторної функції в системі життєдіяльності індивіда. Наприклад, інтелектуальна сфера взаємозв'язана з емоційною і вольовою сферами. Через свою діяльність вона може компенсувати якоюсь мірою емоційну сферу. За допомогою інтелектуальної діяльності реалізують престижні функції.

Схему класифікації життєдіяльності особистості умовно можна подати так. (Одночасно спробуємо акцентувати увагу на питаннях, які особливо цікаві для роботи практичного психолога-педагога з погляду дослідження окремих сфер життєдіяльності учня).

Емоційна сфера, В яких чуттєвих виявленнях реалізує себе особистість, які емоції є для неї визначальними?

Інтерес — хвилювання.

Радість.

Здивування.

Горе — страждання.

Гнів.

Відраза.

Презирство.

Страх.

Як часто виникають, сила. Діапазон чуттєвих виявлень.

Включеність у життя, почуття включеності в життя мікросередовища, сім'ї, суспільства, на роботі. В чому це виявляється? Чи живе людина інтересами навколишнього світу, відчуває втягнутість у нього. Наскільки широка і різноманітна (або навпаки) ця втягненість? Ієрархія діяльності, яке хобі переважає нині? У здорового та акцентуйованого втягнутість різна.

Взаємовідносини з людьми, спілкування, яке дає змогу вилити навколишнім свій душевний стан, пережити почуття, що тебе зрозуміли інші, збудити деякий рух душі. Спілкування підтримує динаміку душевного життя. Надлишок спілкування створює бажання усамітнитися, недостача спілкування, навпаки, нудьгу, бажання спілкуватися, вилити душу тощо.

Родинні зв'язки, почуття. Почуття великої любові, турботи, переживання про рідних, їхню долю. Батьківські почуття, переживання за дітей, прагнення жити їхнім життям, надіями, турботами. Особливе почуття співпереживання з ними.

Моральна сфера. Система моральних понять, уявлень і норм, які реалізуються завжди, відображаючи особистісні особливості індивіда. Сформовані моральні норми, зокрема які оберігають від моральних страждань, мук сумління (сумління — різна за змістом у людей і залежить від позицій особи, особливостей її престижної групи, минулого досвіду, поняття про себе).

Втілення себе в якійсь справі (трудовій діяльності, захопленнях). Йдеться не просто про роботу, а про реалізацію особистісних потенцій у праці, про установку на творчість, створення нового, переживання почуття гордості від зробленого, про розуміння ролі своєї праці. Діяльність є фактором внутрішньої рівноваги, зняття напруження або, навпаки, усунення бездіяльності. Через захоплення людина також реалізує себе в чомусь, втілює свої внутрішні потреби самовираження, реалізуючи себе в чомусь реальному.

Сексуальна сфера, динаміка її функціонування, створення ритму збудження, насолода, задоволення, спокій. Важливим є створення здорового ритму, який не викликав би відчуття пригніченості або навпаки незадоволення. Емоційне задоволення, взаємні впливи почуттів, уміння привнести в сексуальну сферу естетичну насолоду, творче сприйняття обставин, партнера, здатність створювати нові комбінації, ракурси сприймання та ін. Своєчасне переключення діяльності з сексуальної сфери на інші. Уміння не затримуватися на ній, не звинувачувати себе в прагненні відчувати ще якісь необмірковані почуття — дуже важливий фактор у формуванні правильного функціонування в цій сфері.

Естетична сфера, особливості самореалізації в ній особистості. Розвиток естетичного сприйняття, особливості почуття прекрасного, сприймання природи.

Сфера матеріального забезпечення. Рівень потреб, місце цієї сфери в загальному плані життя. Інстинкт самозбереження, турбота про своє майбутнє, почуття надійності життя, впевненість або невпевненість, переживання.

Вольова сфера, міра її розвитку. Досвід вольової діяльності, радість почуття вольових напружень (зусиль), переборювання перешкод.

Престижна сфера, її функції і реалізація. В чому виявляється почуття гордості, самоповаги, престижного задоволення та ін.? В чому реалізує людина своє уявлення про престиж: у трудовій діяльності, досягненні мети, вольової діяльності, в уподобаннях, у собі як особистості, яка має особливі властивості, у власному статусі в мікросередовищі, в тих враженнях, які він справляє на оточення, у задоволенні своїх потреб? Шляхи самоутвердження. В чому утверджується людина, як не у своїх очах, в очах оточення: на роботі, сім'ї, матеріальному забезпеченні, накопиченні речей тощо?

Інтелектуальна сфера, особливості її виявлення. Згасання, збіднення інтелектуальної діяльності призводить до суму, порушення психічної рівноваги. Важливо підтримувати інтенсивність інтелектуальної сфери діяльності, постійно відтворювати, оновлювати свою потребу пізнання.

Сфера відпочинку, особливості відновлення балансу своїх сил, засіб підтримки своєї життєдіяльності. Пасивний відпочинок (сон, просто відпочинок), активний відпочинок. Почуття втоми. Особливості підтримки тонусу діяльності організму.

Ця схема сфер життєдіяльності людини дає, на наш погляд, змогу практичному психологу-педагогу не абстрактно, інтуїтивно, а конкретно, цілеспрямовано нормалізувати життєдіяльність учня. Здійснювати аналіз життєдіяльності учня за всіма сферами. Ми наочно бачимо специфіку функціонування їх у суспільстві, своєму мікросередовищі, а також особливості організації їх душевного життя. Чи може життєдіяльність у такому вигляді забезпечувати (суб'єктові діяльності, пацієнтові, співбесіднику) повноцінне вираження і відчуття життя, подавати почуття сенсу буття, реалізувати свою сутність у діяльності, повноцінну адаптацію до оточення, і водночас захисні механізми повинні мати в чомусь автономію душевного життя, стабільність його у відношенні якихось явищ зовні та ін. Наприклад, в емоційній сфері, який діапазон чуттєвих проявів у повсякденному житті? Можуть виявлятися почуття егоїстичного характеру, але немає зовсім альтруїстичних, або не виявляються почуття ніжності, поваги, співпереживання, доброти, доброзичливості. В інтелектуальній сфері немає прагнення зрозуміти інших, подивитись на все, в тому числі і на себе їхніми очима. Вона заповнена тільки думками про себе, немає думок про інших, їх інтереси. І в той же час ця людина жаліється на почуття самотності, нерозуміння її зі сторони оточуючих. Хіба вона може в такому випадку розраховувати на співчуття, допомогу, співпереживання тощо?

Детальний аналіз життєдіяльності співбесідника за всіма сферами, корекція в процесі рівноваги психокорекції, колективної групової психотерапії сприймаються співбесідником емоційно-значимо, зачіпає його глибинну сутність, сприяє виникненню емоційно-стресового стану, який у свою чергу, породжує психічну перебудову життєдіяльності, життевідчуття, мобілізує духовні сили людини.

Розглянуті способи саморегуляції і відновлення вимагають тонкого розуміння, проникнення в них, систематичності та наполегливості в опануванні ними. Треба прийняти рішення і налаштуватися на велику та серйозну роботу щодо вдосконалення регулятивних механізмів психіки і не очікувати несподіваних результатів. У цьому складному процесі самовдосконалення та відновлення можна умовно виділити декілька етапів.

Перший етап — це самопізнання, вивчення свого фізичного та психічного "я" з чітко визначеним завданням: усвідомити якомога більше того, що може слугувати інструментом саморегуляції або її об'єктом. Початковим механізмом цього специфічного самопізнання є бажання зробити собі краще: і для себе, і для інших, бажання, яке буде реалізовуватися. Таке бажання переростає у можливість.

На другому етапі детальніше вивчають конкретні соматичні та вегетативні виявлення емоцій і структурні одиниці самосвідомості. На підставі цього вивчення створюється ідеальна програма саморегуляції та відновлення, яка є індивідуально-своєрідним поєднанням сенсорно-перцептивних (образи, вторинні образи) і мисленнєвих (поняття) компонентів. Використовуючи цю програму, поступово переходять від конкретних зовнішніх і внутрішніх виявлень емоційних змін. Відбувається це за допомогою спеціальних поступово ускладнених вправ (наприклад, розслаблення окремих груп м'язів після попереднього напруження або тренування чіткості відтворення образу предмета вслід за його сприйманням та ін.). У ході самопізнання та тренування невизначеність і неусвідомленість ознак емоційних станів зменшується, процес саморегуляції та самовідновлення стає удоскналенішим, оскільки удосконалюються конкретні інструменти самоуправління: образи, вторинні образи, поняття, переживання і дії. У ході своє" матеріалізації програма уточнюється і доповнюється. Критерієм корисності методів є практика. На основі чіткого відбору і багаторазових випробувань прийоми, які використовують, класифікують, найдієвіші створюють групи прийомів для регуляції специфічних станів і різні комбінації цих груп, тобто фактична програма саморегуляцій і відновлення до різних життєвих ситуацій.

Третій етап — робота над скороченням часу, який витрачається на саморегуляцію і відновлення, максимальна автоматизація. На завершальних етапах удосконалюють здатність попереджати можливість покращення оптимуму емоційного стану (збудження), на основі чого ще до виникнення тривожних симптомів відбувається така психологічна самопідготовка, завдяки якій негативні моменти не виникають взагалі. Отже не виникає необхідності у саморегуляції та відновленні. Передбачити і підготуватися — один із основних принципів, які забезпечують успіх.

Ключові поняття теми

Резервні можливості особистості, психічний розвиток, індивід, суб'єкт праці, особистість, індивідуальність, психотехнології, активне акмеолого-психологічне консультування, психотравмуючі фактори, група ризику, саморозвиток, програма саморозвитку людини, нейролінгвістичне програмування, соціально-психологічний тренінг, психологічна релаксація та відновлення.

Формалізована структура змісту теми

Література

1. Авдеев В. В. Психотехнология решения проблемных ситуацій. — М., 1994.

2. Адлер А. Практика и теория индивидуальной психологи. — Мм 1995.

3. Алиев X. М. Ключ к себе: этюды о саморегуляции. — М": Мол. гвардия, 1990.

4. Ассаджиоли Р. Психосинтез: теория и практика. — М., 1994.

5. Бендар