Речі, явища, події, інші люди існують незалежно від людини. Всі вони є предметами потреб людини. Довколишній світ стає для людини предметним, світом через суспільну практику. Предмет дії людини — це завжди предмет, включений у стосунки між людьми. Ставлення людини до предметів неодмінно опосередковане суспільними відносинами. Через них розкривається для людини-суб'єкта предметний світ, який визначає зміст суспільної практики.

В процесі перетворення природи виникають нові предмети, що є результатом діяльності людини. Значення цих предметів зумовлене їхньою функцією в предметному світі людини. В свою чергу, ці нові предмети і їхні нові, специфічні для світу людини значення спонукають її до нових дій. У даному разі спонукання вже не є безпосередньою природною силою. Воно породжується новими потребами людини. Потреби людини еволюціонують від первинних, органічних, матеріальних — до культурних, духовних. Змінюється і їхня ієрархія. Через суспільну практику людина сама творить предметний світ, виявляючи у своїх діях своєрідність, індивідуальність психічного життя.

Темперамент.

Поняття темпераменту вживається з V ст. до н.е. — з того часу, як відомий грецький учений і лікар Гіппократ позначив таким чином стійкі індивідуальні особливості людини, динамічну своєрідність психічного, душевного життя. За Гіппократом, усі тіла — як мікрокосмос, так і макрокосмос — складаються з одних і тих самих стихій. Переважання однієї з чотирьох стихій визначає темперамент.

У перекладі з латинської темперамент — це належне співвідношення частин, змішування їх. Правильне змішування чотирьох рідин забезпечує здоров'я людини, неправильне призводить до хвороби. Виходячи з учення про чотири рідини, стихії, що їх часто називають гуморами (лат. — волога, сік), відомий лікар античності Клавдій Гален (II ст. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, відому й сьогодні. Переважання крові (лат. — сангвіс) створює сангвініка, переважання слизу (гр. — флегма) — флегматика, переважання жовчі (гр. — холе) — холерика, переважання чорної жовчі (гр. — мелана холе) — меланхоліка.

Темперамент визначає динаміку психічної діяльності людини, це спосіб розподілення життєвої енергії. Найстійкіші психічні якості, притаманні людині від народження, є якостями темпераменту. Як ситуативний феномен темперамент слід розглядати насамперед з його зовнішнього боку, з боку реакцій, що спостерігаються. Характерну для певного темпераменту реакцію визначають ситуативні моменти вчинкової дії.

У нормальних умовах темперамент впливає лише на індивідуальний стиль діяльності, не позначаючись на результатах. Екстремальна ситуація, яка потребує додаткової енергії, специфічної мобілізації, змінює й результати діяльності. Вимоги, що їх ставить ситуація, адресуються тим чи іншим рисам темпераменту. Так, ситуація відповідальності, конкуренції, конфлікту, залежна і незалежна від людини, провокує відгук певної інтенсивності, особливої форми залежно від темпераменту людини.

Риси темпераменту є найбільш сталими, константними порівняно з іншими особливостями людини. Динаміка психічного життя залежить і від мотивів, і від інтересів, і від емоційних станів тощо. Всі вони змінюють характер психічної діяльності. На відміну від них якості темпераменту виявляються у людини однаково, одноманітно, незважаючи на різні мотиви чи психічні стани.

Як впливають риси темпераменту на перебіг психічної діяльності? Вони змінюють швидкість виникнення психічних процесів та їхню стійкість (наприклад, швидкість сприйняття, жвавість розуму, тривалість концентрації уваги, довгочасність запам'ятовування), психічний темп і ритм, інтенсивність життєдіяльності (наприклад, активність вольового зусилля, глибина та яскравість переживання), спрямованість назовні чи всередину, на світ людей чи ідей.

Риси темпераменту — це фундамент індивідуальності, який закладається ще до народження дитини. Темпераментні реакції малечі нічим не замасковані, і спосіб поведінки, коли дитина чимось роздратована чи засмучена, говорить сам за себе. Дехто спрямовує агресивні прояви на себе, дехто — на оточення, хтось починає кричати, хтось — тихо плакати. Саме емоції стають мотиваційним поштовхом, що зумовлює виникнення темпераментної реакції.

Відому спробу пояснити природу темпераменту зробив І.П.Павлов, вивчаючи вищу нервову діяльність тварин. Він довів, що основу темпераменту становлять властивості нервової системи, а саме сила нервової системи, що залежить від працездатності нервових клітин, рівновага процесів збудження і гальмування, рухливість, тобто здатність нервових процесів швидко заступати одне одного. Співвідношення цих властивостей створює тип нервової системи. За Павловим, таких типів чотири, і вони однакові для людини і тварин. Це сильний неврівноважений тип — холерик; сильний, врівноважений, рухливий тип — сангвінік; сильний, врівноважений, інертний тип — флегматик; слабкий, загальмований тип — меланхолік.

Дослідження Б.М.Теплова та В.Д .Небиліцина довели, що від кожної з позначених Павловим властивостей нервової системи залежить ще кілька інших властивостей. Було експериментально відкрито нові якості, а саме динамічність — швидкість вироблення позитивних та негативних умовно-рефлекторних зв'язків, лабільність — швидкість виникнення збуджувального чи гальмівного процесу. Крім загальних властивостей нервової системи, виявилися також парціальні (часткові), котрі характеризують роботу окремих ділянок кори головного мозку (слухової, зорової, рухової). Парціальні властивості можуть бути значущими для вивчення певних здібностей.

Тип вищої нервової діяльності є природженим, але деякі властивості нервової системи мають тенденцію до змін. Холерику можуть бути властиві дуже сильні збудження і слабке гальмування, той самий холерик може вирізнятися сильним збудженням і сильним гальмуванням, але збудження буде сильнішим. Під впливом зовнішнього середовища тип темпераменту загострюється чи, навпаки, пом'якшується. Якщо жваві, рухливі діти живуть одноманітно, позбавлені радісних емоцій, вони можуть сформуватися боязкими, неврівноваженими, нерішучими, Спокійна, підтримуюча обстановка зменшує природну збудливість, дратівливість, нестриманість.

Тип темпераменту не змінюється з віком людини, але має тенденцію до дозрівання, усталення, набуття нових якостей під впливом життєвих обставин. Загальновідомо, що дитина дошкільного віку, хоч би до якого природженого типу вищої нервової діяльності вона належала, має слабкішу нервову систему, ніж людина доросла, тому й темпераментні реакції дошкільника визначаються підвищеною активністю. Чим молодша дитина, тим вищі її збудливість, чутливість, вразливість. У сім-вісім років сила процесу збудження досягає свого максимуму, котрий є можливим для певного типу темпераменту. Сила процесу гальмування досягає свого максимуму ще пізніше. Врівноваженість нервових процесів складається остаточно в підлітковому віці. Загалом тип темпераменту стає визначеним у юнацтві.

Під впливом важких життєвих випробувань, потрясінь, тяжких хвороб властивості темпераменту можуть змінюватися й на пізніших вікових етапах розвитку особистості. Наприклад, хронічний алкоголізм, який поступово руйнує фундамент індивідуальності, послаблює працездатність нервових клітин, підвищує виснажливість, інертність, неврівноваженість процесів збудження і гальмування.

Серед основних властивостей темпераменту слід назвати передусім сенситивність (чутливість). Вона характеризує найменшу силу зовнішнього впливу, що викликає темпераментну реакцію. Сьогодні вже доведено, що найчутливішим типом, який легко адаптується до нових умов середовища, є тип слабкий, меланхолік. Друга властивість — реактивність, тобто сила й енергія, з якою людина реагує на впливи. Найвища реактивність — це реактивність холерика. Крім реактивності, темперамент характеризує також активність, здатність самостійно, свідомо керувати своєю поведінкою. Пластичність і ригідність є параметрами пристосування до зовнішніх впливів. Екстраверсія-інтроверсія свідчать про загальну спрямованість зовні чи всередину. Серед властивостей темпераменту необхідно визначити також темп психічних реакцій.

Основу темпераменту становлять базові потреби людини, які зумовлюють характер темпераментних реакцій. І.Кант ще у XVIII ст. писав, що основним прагненням сангвініка є прагнення до насолоди, яке поєднується з легкою збуджуваністю почуттів та їх невеликою тривалістю. У меланхоліка панує схильність до суму, журби; кожна дрібниця його ображає, і страждання здаються нестерпними. Холерик виявляє велику силу в діяльності, енергію, наполегливість, коли він перебуває під впливом певної пристрасті; його гордість, мстивість, честолюбство не мають меж. Флегматик хоче усталеності, спокою, йому не потрібно дуже себе стримувати, щоб зберегти холоднокровність.

Кожен тип темпераменту має свої позитивні та негативні особливості. Так, нестримний холерик є дуже активним, безстрашним; легковажний сангвінік жваво сприймає світ, несе оточенню свою життєрадісність; млявий флегматик завжди має сили й ґрунтовність; нерішучий меланхолік є напрочуд чутливою людиною, яка природно співчуває кожному. Однак чисті типи майже не трапляються в житті, існує багато проміжних форм.

Існують типології темпераменту, в яких його властивості безпосередньо пов'язуються з індивідуальними відмінностями в будові тіла. Вони мають назву конституційних типологій. Найвідомішим представником конституційної типології є Е.Кречмер, який у 1921 р. видав нині вже класичну працю "Будова тіла і характер". Головна ідея книжки полягає в тому, що люди з певним типом тіла мають і певні психологічні характеристики та схильність до відповідних психічних захворювань.

Типи статури та відповідні їм типи темпераменту (за