Загальна характеристика методології та методів пізнання в юридичній психології

Юридична психологія вирішує значну частину поставлених перед нею завдань Шляхом розроблення спеціальних психологічних методів для застосування їх у практичній діяльності по здійсненню правосуддя. Методи юридичної психології забезпечують застосування теорії в практичній діяльності для вирішення процесуальних завдань, реалізуються в процесуальній формі, застосовуються безпосередньо особами, уповноваженими здійснювати цю діяльність. Все це призводить до необхідності при розробленні цих методів ураховувати не тільки розвиток психічних закономірностей, а й цілий ряд процесуальних вимог. Методи юридичної психології обов'язково повинні розроблятися з урахуванням правових та процесуальних регламентацій. Можна окреслити кілька основних процесуальних вимог, які обов'язково повинні дотримуватися при розробці методів юридичної психології:—

методи повинні бути спрямовані на надання допомоги у вирішенні завдань, які виникають у діяльності по здійсненню правосуддя;—

вони повинні бути глибоко науковими й у той же час гранично простими, доступними для практичного застосування;—

методи повинні бути надійними, надавати об'єктивні факти;—

методи і результати їхнього застосування по можливості повинні бути відображеними в процесуальних,документах для використання встановлених фактів як доказів у справі;—

практика застосування психологічних методів повинна відповідати всім конституційним і процесуальним гарантіям особистості в кримінальному й цивільному процесах. Обов'язково повинні враховуватися особлива роль і процесуальне положення обвинувачуваного підозрюваного, потерпілого в процесі.

Дані методи не тільки реалізуються в процесуальній формі, у процесуальній діяльності, але завдяки цьому самі стають деякою мірою носіями й процесуальних методів установлення, пізнання істини; вони ніби сполучають у собі психологічні й процесуальні методи: вони обумовлені й психологічно і юридичною наукою, що й визначає їх специфічність як юридично-психологічних. Мета, умови, можливість, форма їхнього застосування залежать від юридичних передумов, а їхній вплив на людину, на процес установлення об'єктивної істини обумовлюється закономірностями, розкритими психологічною наукою. Розроблення такого роду психологічних методів можлива тільки на основі пізнаних психологічних закономірностей, які проявляються в діяльності по здійсненню правосуддя. При розробленні цих методів обов'язково треба враховувати всі особливості протікання психічних процесів, станів у різних учасників, їх психологічні відносини, які виникають як у процесі здійснення правосуддя в цілому, так і на окремих його стадіях або при виконанні окремих юридично-процесуальних дій.

Методи юридичної психології відрізняються від методів загальної психології та інших прикладних психологічних наук цілями й сферою застосування, особливими процесуальними обмеженнями у впливі їх на психіку людини, умовами застосування, специфічністю суб'єктів, до яких ці методи застосовуються.

Виходячи з викладеного, можна зробити висновок про те, що при використанні та розробленні методів юридичної психології можуть і повинні бути використані досягнення:—

загальної психології — її методологічних основ, конкретних методів і встановлених закономірностей;—

прикладних психологічних наук, які розробляють спеціальні методи (вивчення особистості, установлення контакту і т. ін.), визначають психічні закономірності в конкретних сферах діяльності, полегшують здійснення діяльності;—

юридичної науки, насамперед процесуальних її галузей: закріплені у процесуальній формі прийоми й способи спілкування між людьми, установлення об'єктивної істини;—

вивчення (аналіз та узагальнення) слідчої й судової практики. Діяльність людей в будь-якій її формі (наука, практика тощо)—

визначається цілим рядом чинників. Кінцевий її результат залежить від того, як здійснюється даний процес, які способи, прийоми, засоби при цьому застосовуються.

Це і є проблеми методу. Метод (гр. — спосіб пізнання) — в найширшому сенсі слова "шлях до чого-небудь", спосіб діяльності суб'єкта в будь-якій її формі.

Поняття "методологія" мас два основні значення: система певних способів і прийомів, вживаних в тій або іншій сфері діяльності; вчення про цю систему, загальна теорія методу, теорія у дії.

Історія і сучасний стан пізнання й практики переконливо показують, що далеко не всякий метод, не будь-яка система принципів та інших засобів діяльності забезпечують успішне рішення теоретичних і практичних проблем. Не тільки результат дослідження, а й шлях, що веде до нього, повинні бути істинними.

Основна функція методу — внутрішня організація і регулювання процесу пізнання або практичного перетворення того або іншого об'єкта. Тому метод (у тій або іншій своїй формі) зводиться до сукупності певних правил, прийомів, способів, норм пізнання і дії.

Він є система розпоряджень, принципів, вимог, які повинні орієнтувати в рішенні конкретної задачі, досягненні певного результату в тій або іншій сфері діяльності. Він дисциплінує пошук істини, дозволяє (якщо правильний) економити сили і час, рухатися до мети най коротшим шляхом. Дійсний метод служить своєрідним компасом, по якому суб'єкт пізнання і дії прокладає свій шлях, дозволяє уникати помилок.

Проте неприпустимо впадати в крайності: недооцінювати метод і методологічні проблеми, вважаючи все це незначною справою, "відволікаючою" від справжньої роботи, справжньої науки і т. ін. ("методологічний негативізм"); перебільшувати значення методу, вважаючи його важливішим, ніж той предмет, до якого його хочуть застосувати, перетворювати метод на якусь панацею, в простий і доступний інструмент наукового відкриття ("методологічна ейфорія"). Річ у тому, що жоден методологічний принцип не може виключити, наприклад, ризику зайти в безвихідь у ході дослідження.

Головне призначення будь-якого методу — на основі відповідних принципів (вимог, розпоряджень і т. ін.) забезпечити успішне рішення певних пізнавальних і практичних проблем, накопичення знання, оптимальне функціонування і розвиток тих або інших об'єктів.

Слід мати на увазі, що питання методу і методології не можуть бути обмежені лише філософськими або внутрішньо науковими рамками, а повинні ставитися в широкому соціокультурному контексті. Це означає, що необхідно враховувати зв'язок науки з практикою, взаємодію науки з іншими формами суспільної свідомості, співвідношення методологічного і ціннісного аспектів, "особові особливості" суб'єкта діяльності і багато інших чинників.

Застосування методів може бути стихійним і свідомим. Ясно, що тільки усвідомлене застосування методів, засноване на розумінні їх можливостей і меж, робить діяльність людей, за інших рівних умов, раціональнішою та ефективнішою.

Методологія як загальна теорія методу формувалася у зв'язку з необхідністю узагальнення і розробки тих методів, засобів і прийомів, які були відкриті й у інших формах діяльності людей.

Методологія в певному значенні це теорія пізнання, оскільки остання не обмежується дослідженням форм і методів пізнання, а вивчає проблеми природи пізнання, відношення знання і реальності, суб'єкта і об'єкта пізнання, можливості і межі пізнання, критерії його істинності. З іншого боку, методологія ширша за гносеологію, оскільки її цікавлять не тільки методи пізнання, а й всі інші форми людської діяльності.

З нефілософських дисциплін методологія найтісніше пов'язана з логікою (формальною), де головна увага спрямована на прояснення структури готового знання. Логічне дослідження — це засоби сучасної формальної (математичної або символічної) логіки, які використовуються для аналізу наукової мови, виявлення логічної структури наукових теорій і їх компонентів (визначень, класифікацій, понять, законів і т. ін.), вивчення можливостей і повноти формалізації знання тощо.

Загальним методом наукового мислення, що охоплює всі явища матеріального і духовного світу, є матеріалістична діалектика. її загальний характер виявляється в тому, що вона адекватна вимогам до теоретичних форм мислення. Спираючись на визнання об'єктивного характеру загального зв'язку, взаємозв'язку і взаємообумовленості предметів, явищ, процесів, діалектика вимагає від дослідника розглядати об'єкт, який вивчається, як обов'язкову і визначену ланку в нескінченному ланцюзі зв'язків, вивчати відносини і залежність предмета від інших предметів.

Діалектика застерігає дослідника від того, щоб розглядати предмет, який вивчається, як щось постійне і незмінне, а не в процесі його розвитку — виникнення, становлення, функціонування з визначенням можливих перспектив його майбутнього. Тільки володіючи цим загальним методом, дослідник бачитиме суперечливу суть явищ, процесів, предметів, чітко розрізнятиме в мисленні суперечності, суперечності досліджуваного об'єкта, які об'єктивно відображаються, і суперечності суб'єктивні, пов'язані з порушенням законів логіки мислення; розуміти, чому єдність і боротьба протилежностей с джерелом, рушійною силою розвитку природи, суспільства, мислення.

Ці методологічні норми, якими діалектика озброює дослідника, можуть бути сформульовані так: для дійсного знання предмета повинні бути охоплені, вивчені всі його закони, всі зв'язки,-

Таким чином можливо визначити загальні вимоги до наукових методів юридичної психології:—

науковий метод повинен бути відносно строгим. Він використовується для отримання певних знань і рішення цілком певних задач. Такими особливостями метод пізнання володітиме тоді, коли загальні закономірності будуть реконструйовані у вигляді системи категорій і законів психолого-юридичної науки;—

однозначність. Знання, які отримують за допомогою конкретного методу, не повинні бути логічно суперечливими. Однозначність методу не виключає можливості різних точок зору по одному і тому ж питанню;—

стійкість. Методи повинні бути відносно постійними, стійкими. Ця постійність зберігається в основних рисах методу, хоча один і той же метод досягши істини може найбільш рельєфно виступати в якійсь із сторін;—

ефективність. Ефективність методів виражається в можливості досягти мети з мінімальними зусиллями і максимальним результатом за певну кількість послідовних кроків;—

економічність. Якщо метод економний, то мета в пізнанні досягається без введення ряду додаткових допоміжних правил, понять, принципів;—

простота. Метод повинен бути простим, тобто доступним для розуміння і використання в пізнанні. Метод простий, якщо він сам по собі, або