і "вірогідність". Вказані два види закономірностей розрізняються за таким критерієм, як характер витікаючих з них прогнозів.
У законах динамічного типу прогнози мають точний, певний, однозначний характер. Динамічні закони характеризують поведінку щодо ізольованих об'єктів, які складаються з невеликого числа елементів, в яких можна абстрагуватися від цілого ряду випадкових чинників. У статистичних законах прогнози носять не достовірний, а лише імовірнісний характер. Подібний характер прогнозів обумовлений дією безлічі випадкових чинників, які мають місце в статистичних колективах або масових подіях (число людей в певних колективах і т. ін). Статистична закономірність виникає як результат взаємодії великого числа елементів, складових колективу, і тому характеризує не стільки поведінку окремого, скільки колективу в цілому. Необхідність, що виявляється в статистичних законах, виникає унаслідок взаємної компенсації і урівноваження безлічі випадкових чинників. Статистичні закони, хоч і не дають однозначних і достовірних прогнозів, проте є єдино можливими при дослідженні масових явищ випадкового характеру. За сукупною дією різних актів випадкового характеру, які практично неможливо охопити, статистичні закони розкривають щось стійке, необхідне, що повторюється. Вони служать підтвердженням діалектики перетворення випадкового в необхідне. Динамічні закони виявляються граничним випадком статистичних, коли вірогідність стає практично достовірністю. Вірогідність — поняття, яке характеризує кількісну міру (ступінь;) можливості появи деякої випадкової події за певних умов, які можуть багато разів повторюватися. Одне з основних завдань теорії вірогідності полягає в з'ясуванні закономірностей, які виникають при взаємодії великого числа випадкових чинників.
Література
1. Андреена Н. А. / Социальная психология. – М. 1980. – 158 с.
2. Беличева С. А. Основы превентивной психологии. – М. 1993. - 299 с.
3. Берне Р. Развитие Я — концепции и воспитания. — М.: Педагогика, 1986.—121с.
4. Бодалев А. А. Психология о личности. — М., 1988. — 433 с.
5. БрунерДж. Психология познания. — М., 1977. — 233 с.
6. Гальперий П.Я. Психология как объективная наука / П.Я. Гальперий. М.: Воронеж. – 1998. – 448 с.
7. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. — М., 1981. — 269 с.
8. Донцов А. И. Психология коллектива. — М, 1984. — 226 с.
9. Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответственность. — М., 1982. — 312 с.
10. Захарова А.В. Психология формирования самооценки.— Минск, 1993. —207 с.
11. Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельность. — М.: Наука, 1988. —С. 128—141.
12. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах. - Минск, 1976. - 310 с.
13. Левитов М.Д. О психических состояниях человека — М.: Просвещение, 1964.—334 с.
14. Леонгард К. Акцентуированные личности, / Пер. с нем. — К., 1981. —305 с.