Загальна теорія психічних станів

План

1. Цілісність.

2. Рухливість і відносна стійкість.

3. Взаємозв'язок з психічними процесами і властивостями особистості.

4. Індивідуальна своєрідність і типовість.

5. Різноманіття.

6. Полярність.

7. Зміна дихання.

8. Зміна кровообігу. 

9. Міміка.

10. Мовна інтонація.

11. Рухи і дії. 

Успіх виправлення засуджених до позбавлення волі залежить від врахування не тільки їх індивідуально-психологічних властивостей, а й тимчасових психічних станів, бо ці стани для них с певною дійсністю, вони визначають їх щоденне життя в місцях позбавлення волі. Тому проблема психічних станів займає особливо важливе місце у кримінально-виконавчій психології.

Позитивні психічні стани людини (радість, бадьорість і т. ін.) стимулюють діяльність, підвищують її продуктивність. При негативних же станах (туга, смуток, пригніченість і г. ін.) знижується активність психічної діяльності, знижується працездатність. До того ж негативні стани є передумовою міжособистісних конфліктів, порушень вимог моралі, ослаблення здоров'я.

Дослідження психічних станів людини, позбавленої волі, мас істотне значення для організації всього процесу виправлення злочинця. Чуйне відношення до внутрішнього світу ув'язненого, особливо до переживань, що виникли під впливом самого факту позбавлення волі, дозволяє виробити психологічно обґрунтовані заходи щодо усунення його деяких негативних і формуванню позитивних психічних станів і тим самим зробити процес виправлення найбільш ефективним.

Знання причин виникнення і динаміки різних психічних станів людини дозволяє:—

виділяти тилові психічні стани, що повторюються в схожих обставинах, і тим самим передбачати з достатньою достовірністю поведінку ув'язненого в тих або інших умовах;—

розпізнавати нетипові для даного ув'язненого ситуативні або випадкові стани і тим самим уникати помилок при його характеристиці;—

шляхом створення відповідних умов закріплювати певні психічні стани і перетворювати їх на стійкі риси особистості, а також своєчасно усувати стани, здатні при відомих обставинах переростати в негативні риси характеру.

Проблема психічних станів, не дивлячись на її важливість, недостатньо вивчена. Перший імпульс до вивчення цієї проблеми дали дослідження психологів і фізіологів в галузі спорту. Цим ученим належить пріоритет в розробці проблеми психічних станів. Особливо плідними виявилися їх дослідження передстартових і стартових станів спортсменів. На основі вивчення цих станів були внесені істотні корективи в психологічну підготовку спортсмена до змагань.

Проблема психічних станів знайшла своє віддзеркалення в теорії настановлення, створеною Д. М. Узнадзе [17], його учнями і послідовниками, які розглядають настанову як універсальний стан готовності людини до діяльності. "Настанова як готовність до дії е станом саме особистості в цілому — цілісно-особистісним станом, а не яким-небудь приватним психічним процесом".

Вперше в теоретичному плані увагу широкого кола фахівців-психологів до цієї проблеми привернув І. Д. Левітов [6] статтею "Проблема психічних станів". Потім проблема психічних станів стала предметом дослідження О. К. Перова [20], який зробив спробу розглянути питання про розвиток рис характеру у зв'язку з психічними процесами і тимчасовими психічними станами. П. П. Распопов [20] спробував знайти співвідношення між психічними станами і типологічними властивостями особистості. На конкретному фактичному матеріалі він переконливо довів, то тимчасові, спочатку психічні стани, що епізодично виявляються, за певних умов закріплюються і перетворюються на риси характеру. Автор показав також, що певні риси характеру сприяють або перешкоджають закріпленню тимчасових психічних станів. Велику увагу проблемі психічних станів приділяє В. М. Мясішев [8]. Він виділяє психічні стани в самостійну психологічну категорію і дає їм визначення. В. М. Мясішев [8] вважає психічні стани одним з елементів структури особистості, ставить їх в один ряд з психічними процесами, властивостями і відносинами. Під психічним станом він розуміє "загальний функціональний рівень, на основі якого розвивається процес". К. Л. Леонтьев, О. О. Лернер і Д. О. Ошанін звернули увагу на суб'єктивні стани працівника як серйозний чинник, від якого залежить підвищення продуктивності праці. Пізніше з'являються роботи узагальнюючого характеру. До них перш за все слід віднести монографію І. Д. Левітова [6]. В. І. Ковальов [3] зробив спробу не тільки узагальнити матеріал, що вже накопичився, але і конкретніше виявити співвідношення станів з психічними процесами і властивостями особистості. Його учнями проводилися пошуки певних стимуляторів, здатних формувати активні психічні стани, що значно підвищують працездатність школярів і поліпшують якість виконання ними учбових завдань. Після цього проблема психічних станів все більше віддзеркалення стала знаходити в підручниках і навчальних посібниках з психології.

Психічний стан — це поняття, яке використовується для умовного виділення в психіці індивіда щодо статичного моменту, на відміну від поняття "психічний процес".

Психічне як процес — концепція, розроблена С. Л. Рубінштейном [14; 15] і його учнями. Вона розкриває основний спосіб існування психічного. Психічне існує перш за все як процес — пластичний, безперервний, ніколи спочатку повністю не заданий, а тому, що формується і розвивається, породжує ті або інші продукти або результати (психічні стани і образи, поняття, відчуття, рішення і т. ін.). Психічне як процес не зводиться до послідовності стадій в часі, формуючись в ході безперервної взаємодії (діяльності, спілкуванні) індивіда, що змінюється, із зовнішнім світом, і, отже, саме безперервно змінюється і розвивається, все більш повно відображаючи цю динамічність навколишньої дійсності, беручи участь в регуляції всіх дій, вчинків і т. ін. Так, мислення — це аналіз, синтез, узагальнення умов і вимог вирішуваної задачі і способів її рішення. У цьому безперервному процесі утворюються переривчасті розумові операції (логічні, математичні, лінгвістичні тощо), які породжує мислення, але до яких не зводиться. Мислення як процес нерозривно пов'язано з мисленням як діяльністю особистості (з мотивацією, здібностями і т. ін.). На кожній даній стадії свого психічного розвитку людина здійснює розумовий процес, виходячи з мотивів, які вже склалися, і здібностей; подальше формування мотивів і здібностей відбувається на подальших стадіях розумового процесу. При цьому мислення, сприйняття і т. ін. формуються переважно не усвідомлено, несвідомо. Проте на рівні особистісного аспекту мислення, сприйняття і таке інше людина значною мірою усвідомлено регулює протікання цих процесів. Нерозривний взаємозв'язок усвідомленого і неусвідомленого забезпечує безперервність психічного як процесу. Ця безперервність виявляється в тісному взаємозв'язку пізнавального і ефектного компонентів будь-якого психічного акту. Концепція психічного як процесу розкриває єдність свідомості і діяльності, оскільки психіка людей виявляється і формується в діяльності.

Один і той же прояв психіки може бути розглянутий в різних відносинах. Наприклад, афект як психічний стан є узагальненою характеристикою емоційних, пізнавальних і поведінкових аспектів психіки суб'єкта у визначений, відносно обмежений відрізок часу; як психічний процес він характеризується стадіальністю розвитку емоцій; він може розглядатися і як прояв психічних властивостей індивіда (запальності, нестриманості, гніву і т. ін.). До психічних станів відносяться прояви почуттів (настрої, афекти, ейфорія, тривога, фрустрація і т. ін.), уваги (зосередженість, неуважність), волі (рішучість, розгубленість, зібраність), мислення (сумніви), уяви (марення) тощо. Предметом спеціального вивчення в психології е психічні стани людей в умовах стресу при екстремальних обставинах (у бойовій обстановці, під час іспитів, при необхідності екстреного ухвалення рішення), у відповідальних ситуаціях. У патопсихології і медичній психології досліджуються: патологічні форми психічних станів — нав'язливі стани, в соціальній психології — масові психічні стани (наприклад паніка).

Психічний стан — це складне, цілісне, динамічне утворення, що багато в чому визначає своєрідність всієї психічної діяльності (протікання процесів, прояв властивостей і якостей особистості і т. ін.) на даному відрізку часу і виявляється в підвищенні або зниженні активності особистості..

Розглянемо особливості, які властиві психічним станам: цілісність, рухливість і відносна стійкість, взаємозв'язок з психічними процесами і властивостями особистості, індивідуальна своєрідність і типовість, різноманіття, полярність.

Цілісність.

Всякий психічний стан хоч і відноситься переважно до якоїсь окремої сфери психіки (пізнавальної, емоційної, вольової"), характеризує всю психічну діяльність в цілому за певний проміжок часу.

Наприклад, явці ув'язненого з повинною передує зазвичай стан боротьби мотивів, який хоч і є за перевагою вольовим, але містить в собі інтелектуальні і емоційні елементи. Дійсно, в стані боротьби мотивів загострюється робота мислення людини, ретельно зважуються всі "за" і "проти". Ув'язнений особливо гостро переживає позбавлення волі. Інтелектуальний і емоційний елементи мають істотний вплив на вольову активність ув'язненого, на явку з повинною. Як видимий, загальний психічний стан — це складна цілісна психологічна структура, сплав елементів: вольових, пізнавальних і емоційних.

Рухливість і відносна стійкість.

Як і психічні процеси, психічні стани мінливі,. тобто мають початок, кінець і певну динаміку (стадії протікання). Але динаміка станів менш виражена, ніж динаміка психічних процесів. Стани стійкіші і вимірюються великими одиницями часу, чим психічні процеси. Не випадково слова "стан" і "стояти" (тобто знаходитися певний час в статиці, незмінному положенні) мають загальний корінь. Разом з тим психічні стани значно менш стійкі, ніж властивості особистості.

Взаємозв'язок з психічними процесами і властивостями особистості.

Ця особливість обумовлена тим, що психічні стани займають ніби проміжне положення в структурі психіки, розташовуючись між процесами і властивостями особистості. Вони виникають тільки в результаті відображаючої діяльності мозку, на