Психічні стани органічно пов'язані з потребами особистості. Поки потреба людини не задоволена, вона знаходиться в стані незадоволеності своїми потребами, а отже, і самим собою. У роботі із засудженими це треба враховувати. Позбавлення волі органічно включає обмеження багатьох матеріальних і духовних потреб, не задоволення яких неминуче викликає переважно етичні страждання і, як наслідок, важкі психічні стани, що, поза сумнівом, створює певні передумови для виправлення засуджених. Разом з тим, необхідна розумність, доцільність в обмеженні задоволення потреб, така їх міра, яка не буде викликати тяжкі переживання, страждання і не надломить психіку людини.

Психічні стани залежать від індивідуальних особливостей людини. Характерно, що позбавлення волі по-різному впливає на людей. Деякі засуджені не витримують невизначеності в своїй долі (наприклад, у зв'язку з наближенням того терміну відбування покарання, після якого можливе умовно-дострокове звільнення). Зазвичай це люди з холеричними і меланхолійними рисами темпераменту. У флегматиків і сангвініків подібний стан не так рельєфно виявляється в їх зовнішній поведінці.

На психічні стани людини впливають попередні стани. Зв'язок між даним і попереднім психічним станом може бути двояким. У одних випадках попередній стан змінювався протилежним (полярним). Так, стан напруги, яку відчуває засуджений, чекаючи рішення про амністію, змінювався розрядкою, якщо очікуване здійснилося. У інших випадках один стан змінюється схожим. Так, тимчасове озлоблення, яке виникло у засудженого в ході слідства і суду, деколи переростає в "глобальну" озлобленість на все суспільство, на інших людей.

На психічні стани засуджених впливають і умови життя в конкретній установі для позбавлених волі, її місце розташування (у якому районі країни, на якому місці), планування, зовнішній вигляд споруд і тюремних атрибутів -— огорожа, засоби охорони і т. ін.

Сильно відображається на психічних станах засуджених морально-психологічна атмосфера в колективі: стиль взаємин, внутрішньо колективні побутові традиції, групові настрої, здатні за законом психічної індукції, "заражати" оточуючих.

Позбавлення волі по-різному сприймається і переживається вперше засудженими і неодноразово судимими, жінками і чоловіками, молодими і літніми людьми, неодруженими і сімейними, засудженими на короткі і тривалі терміни тощо. Але у всіх випадках в психічних станах людей, позбавлених свободи, є багато загального, що дає право говорити про типові стани засуджених.

Певна закономірність спостерігається в динаміці психічних станів позбавлених волі. Звертають на себе увагу, наприклад, поворотні пункти (критичні точки), в яких з неминучістю виникає зміна або яскравий прояв типових психічних станів: арешт, пред'явлення звинувачення, віддання під суд і судовий розгляд, оголошення вироку, рішення касаційної інстанції, відправлення в колонію, прибуття в колонію, перші місяці перебування в колонії (період адаптації), зміна умов утримання (перехід з колоній одного в колонію іншого виду режиму і т. ін.), останні місяці перед звільненням, звільнення і пристосування до життя на волі. Психічні стани можуть, звичайно, змінюватися і в проміжках між критичними точками. Жодного засудженого, наприклад, не може залишити байдужим факт надання побачення.

Позбавлений волі постійно знаходиться в стані очікування слідства, суду, виголошення вироку, відправки в колонію, зміни умов утримання, звільнення. При цьому відбувається завчасне настроювання людини на майбутні умови життя і діяльності. Очікування може бути різним за психологічним змістом. Це — боязнь можливих страждань (наприклад, вперше засудженого страхає майбутнє відправлення в колонію, де він повинен відбувати термін покарання); тривога, яка виникає у разі, коли події, що цікавлять людину, за своїм результатом невідомі (чи буде він амністований, чи звільнять умовно-достроково^ чи помилують його, чи направлять в колонію посиленого режиму утримання і т. ін.). Тривога викликається невизначеністю інформації, яка надходить, вона властива всім позбавленим волі, але ступінь її прояву у підслідних, підсудних і засуджених різна — від відкритої (афектної) до прихованої (яка зовні не проявляється) — залежно від суб'єктивної значущості очікуваних подій і індивідуальних якостей людини. Засуджені, наприклад, так описують стан очікування: "...коли суд виніс вирок, то я з полегшенням зітхнув. Хоча мене і засудили до позбавлення волі, але термін дали незначний. J тут я дізнався, що родичі того, що постраждав, почали добиватися перегляду справи... У свідомість закралася тривога. Не спав ночей, хвилювався. Заспокоївся, коли касаційна інстанція залишила вирок в силі. Але потім знову почав хвилюватися. Турбувало: а що таке колонія? У камері у нас сиділи різні люди, нагнали страху, наговорили такого, що став боятися

відправки в колонію, а особливо боявся, що в дорозі зі мною що-небудь трапиться. Виявилось, що колонія не в'язниця, але і не будинок відпочинку. Все підпорядковано нашому виправленню. Працював чесно. Хороший у нас попався начальник загону. Зустрів, ознайомив з порядками, попередив, з ким небажано дружити, як поводитися... Але скоро і звільнення. Як поволі тягнуться останні дні і години. Чекаю звільнення і зазнаю фізичних мук. Якимсь став невпізнанним. Все мене дратує, не покидає думка: яке ж сьогодні число?". У стані очікування людина може зазнавати і нетерпіння. Воно охоплює позбавленого волі напередодні події, яка за результатом для нього відома, але дуже хвилює, цікавить його. Наприклад, особливе нетерпіння проявляють засуджені напередодні або ж незадовго до звільнення. Нетерпіння виявляється також по-різному: від бурхливої радості до афектно-гальмівних реакцій.

Людина в стані очікування характеризується підвищеною, іноді нерівномірною напруженістю й загостренням психічних і фізіологічних функцій. Майбутнє звільнення і радує, і лякає новизною і невідомістю обстановки на волі. Виникає маса запитань: як і де влаштуватися на роботу; як зустріне сім'я або улюблена дівчина, колектив, друзі, товариші; як складеться подальше життя.

Особливим станом позбавленого свободи є надія на краще майбутнє. Вона властива взагалі всім людям, але надія у засудженого особливого роду — це надія на зміну своєї долі в майбутньому, в основному після звільнення. Інший зміст має надія у підслідного і підсудного. Вона пов'язана в основному з проблемою: як би полегшити свою долю і уникнути строгого покарання в даний час.

Станами, протилежними надії, є безнадійність і приреченість – важкі стани, при яких людина іноді втрачає перспективу і сенс життя. У такому стані нерідко засуджені йдуть на найтяжчі злочини в колонії. Особливо властиво це засудженим до вищої міри покарання, яким вона була в порядку помилування замінена максимальним терміном позбавлення волі, а також засудженим, які страждають на невиліковні хвороби. Безнадійність і приреченість особливо гостро, виявляються у засуджених на тривалі терміни і у неодноразово судимих.. У такому стані у них пригнічуються воля, мислення, пам'ять тощо, вони або зовсім не реагують, або, навпаки, бурхливо, хворобливо реагують па виховні дії.

Подолати даний стан людини, відродити надію на краще майбутнє і додати надії реальні контури — це означає певною мірою стимулювати засудженого до визнання своєї провини, розкаяння, бездоганної поведінки і самовиховання в процесі відбування покарання.

Властиві позбавленим свободи і такі стани, як незахищеність або уявна захищеність. Пройшовши через всі стадії кримінального процесу як заарештованого, обвинуваченого, підсудного, засудженого, тобто людини, до якої суспільство пред'являє особливу вимогливість за скоєне, вона вважає себе беззахисною перед органами правосуддя їй здасться, що вони мають лише одну мету — як би сильніше покарати. У подальшому з такою ж упередженістю засуджений відноситься і до вихователів та усіх працівників колонії. Упередження про уявні "каральні" домагання з боку співробітників колонії штовхає позбавлених волі на "захисні" заходи. Один з таких заходів — об'єднання в мікрогрупи.

Типовим станом позбавленого волі є туга. Туга за домівкою, свободою, рідними, друзями з певною силою впливає на людину — виробляє специфічну тюремну ходу, заціпенілість обличчя, підвищену збудливість і дратує, викликає персеверацію - - нав'язливе повторення одних і тих же образів пам'яті і уяви. Особливо гостро туга виявляється напередодні різних свят, сімейних торжеств (днів народження і т. ін.), після одержання листів з свободи, закінчення побачень тощо.

Від туги слід відрізняти нудьгу — стан, при якому знижується увага і інтерес до навколишньої дійсності. Нудьга властива не тільки позбавленим волі. Вона добре описана в художній і науковій психологічний літературі. Але у позбавленого волі нудьга особливого роду. Вона викликається як зовнішніми причинами (одноманітність життя в місцях позбавлення волі, відсутність свіжих вражень, сенсорний голод і т. ін.), так і суб'єктивними особливостями особистості (бідністю її духовного життя, вузькістю інтересів, обмеженістю кругозору і т. ін.). Нудьга — неприємний і обтяжливий стан, з якого позбавлені волі намагаються вийти різними шляхами. Одні зусиллям волі зосереджуються на певній діяльності (пізнавальній, трудовій), інші шукають розваг, нерідко заборонених, треті знущаються над іншими, четверті тиняються з кутка в Куток.

До типових психічних станів відноситься апатія — стан байдужості, яка викликається не тільки одноманітністю вражень, але часто і, навпаки, їх надмірною кількістю. Вона породжує пасивність, паралізує волю та інтелект.