Психічні стани залежать від індивідуальних особливостей людини. Характерно, що позбавлення волі по-різному впливає на людей. Деякі слідчі, наприклад, прагнуть створити ситуацію невизначеності обвинувачених. Цієї ситуації не витримують зазвичай люди з холеричними і меланхолійними рисами темпераменту, які, як правило, самі виявляють бажання дати правдиві свідчення. Коли ж їх свідченням слідчий не довіряє, то вони нерідко вдаються до само обмови, лише б покінчити з невизначеністю. Закінчення слідства і суду, а також відправлення в колонію такі люди вважають за найбільше благо, оскільки при цьому закінчується стан невизначеності, який їх сильно пригноблює. На флегматиків і сангвініків ситуація невизначеності найчастіше не справляє такої сильної пригноблюючої дії; вони зазвичай проявляють максимум зібраності, спокою, щоб ні жестом, ні словом не видати себе.

На існуючі психічні стани людини впливають попередні стани. Існує деяка закономірність психічних станів, — відзначає М. Д. Левітов [6], — які в своїй динаміці дуже швидко розширюються. Коди людина переживає сильну радість, їй все здається милим.

Зв'язок між даним психічним станом і тим, який йому передує, може бути двояким. У одних випадках попередній стан змінювався протилежним (полярним). Так, стан напруги, у якому перебуває засуджений, чекаючи рішення наглядової комісії з питання про умовно-дострокове звільнення, змінювався розрядкою, якщо очікуване здійснилося. У інших випадках між попереднім і подальшим психічним станом є відношення не протилежності, а схожості. Так, тимчасова озлобленість, яка виникла у засудженого в ході слідства і суду, якщо його надії не виправдалися, нерідко переростає в "глобальну" озлобленість, і людина на все починає реагувати за принципом "Правди не знайдеш, справедливості на світі немає" і т. ін.

Велика роль звичок у виникненні і переважанні психічних станів у ув'язнених. Серед них зустрічаються "скиглії", які ниють не тому, що їм нестерпно важко, а тому, що у них з часом утворилася така погана звичка, яка псує настрій і їм, і навколишнім.

На психічні стани ув'язнених особливо впливає загальна трудова обстановка, ритм праці. Захопленість роботою, професійна гордість, виховані у ув'язнених, здатні призвести не тільки до перевороту в їх свідомості, а й благотворно вплинути на їх психічні стани. Там же, де процвітає штурмівщина, де не піклуються про культуру виробництва, про працевлаштування засуджених, панують стани пригніченості, байдужості ув'язнених до праці. Все це негативно впливає на продуктивність праці в цілому, а головне на процес виправлення ув'язнених.

На психічні стани ув'язнених впливають психічні стани працівників місць позбавлення волі. У тих установах виконання покарань, в яких вихователі, пред'являючи справедливі вимоги до ув'язнених, поводять себе тактовно, витримано, виявляють зацікавленість в їх долі, завжди знаходяться в бадьорому, оптимістичному настрої, як правило, менше всіляких конфліктів і неладів, там ув'язнені спокійні, урівноважені. Там, де вихователі нерідко проявляють нервозність, допускають лайку, грубість і образи, як правило, переважаючими в середовищі ув'язнених є стани озлобленості, напруженості, невпевненості, агресивності, нервозності.

Фізіологічний механізм психічних станів розкритий в працях І. П. Павлова та його учнів і послідовників. Психічні стани мають рефлекторну природу, виникають у відповідь на зовнішні або внутрішні подразники. При цьому одні з них безумовно рефлекторного походження, наприклад, стан голоду, спраги, тривожно-дратівливі стани при хворобі серця і печінки, а інші (переважна більшість) умовно-рефлекторного походження. Наприклад, у засудженого, який звик починати роботу в один і той же час, перед початком зміни виникає оптимальна робоча настроєність, стан упевненості і бадьорості, він з першої ж хвилини входить у ритм праці. В той же час у людини, яка працює від випадку до випадку і в різний час, виникає перед виходом на роботу стан невпевненості, неприємні відчуття, небажання трудитися, на подолання яких він витрачає вольові зусилля.

І.П. Павлов, його учні і послідовники встановили, що під впливом сукупності зовнішніх і внутрішніх подразників можуть встановлюватися і певний час зберігатися як окремі стани "різних пунктів півкуль", так і загальні генералізовані стани кори головного мозку, її "певний функціональний рівень". Всі ці стани головного мозку, і перш за все його кора, є фізіологічною основою психічних станів. Під станом кори І.П. Павлов розумів тимчасову її динамічну характеристику, тобто певне співвідношення нервових процесів збудження і гальмування. Ця тимчасовість станів може бути різною, починаючи із зовсім епізодичної до стійкої, типової для даної людини. Стани кори мозку, виникаючи під впливом зовнішніх або внутрішніх подразників, а також попередніх станів, у свою чергу, впливають на швидкість утворення нових тимчасових зв'язків.

Зміни у співвідношенні нервових процесів збудження і гальмування І.П. Павлов поклав в основу класифікації станів кори, що отримали назву фазових станів. Він писав: "На одному кінці стоїть збуджений стан, надзвичайне підвищення тонусу роздратування, коли робиться неможливим або дуже утрудненим гальмівний процес. За ним йде нормальний, бадьорий стан, стан рівноваги між дратівливим і гальмівним процесами. Потім слідує довгий, але теж послідовний ряд перехідних станів до гальмівного стану. З них особливо характерні: зрівняльний стан, коли всі подразники, незалежно від їх інтенсивності, в протилежність бадьорому стану, діють абсолютно однаково; парадоксально, коли діють тільки одні слабкі подразники або сильні, але тільки ледве, і, нарешті ультра парадоксально, коли діють позитивно тільки раніше вироблені гальмівні агенти — стани, за яким слідує повний гальмівний стан". Учні І. П. Павлова диференціювали і розділили деякі фази на цілий ряд додаткових фаз. Наприклад, І. Г. Розенталь виділив нормальну, перехідну до зрівняльної, зрівняльну на різних рівнях, перехідну до наркотичної, наркотичну, парадоксальну і гальмівну фази. І. І. Красноярський виділив три фази підвищеної збудливості, які назвав екстраторними.

Для фізіологічного обґрунтування психічних станів велике значення мають дослідження П. С. Купалова [20] і його учнів про укорочені рефлекси. Існують два типи укорочених, або усічених, рефлексів. Перший полягає в укороченні рефлексів в останній ланці, тобто в зовнішній реакції. Зовню дію викликає певний стан нервових клітин, які до певного моменту не супроводжуються зовнішньо вираженою реакцією. У другому типі усіченого рефлексу бракує не останньої, а першої ланки, тобто зовнішнього подразника. Реакція виникає як відповідь не на зовнішній або внутрішній подразник, а на функціональний стан кори півкулі. Вченням про укорочені рефлекси підкреслюють роль станів кори як агента нервової діяльності. Роль станів кори як пускового механізму стає зрозумілішою в світлі досягнень учених про випереджаюче збудження, акцептор дій (П. К. Анохін), локалізації функцій кори головного мозку (О. Р. Лурія).

У наш час фізіологи під станом визначають тимчасовий певний функціональний рівень кори великих півкуль, що відображає впливи внутрішнього середовища організму або зовнішніх умов і що виявляється в підвищеній або зниженій психічній активності людини.

Виникаючи під впливом внутрішніх абр зовнішніх подразників, стани кори, у свою чергу, можуть бути умовними подразниками, що сигналізують про якісь зміни, важливі для пристосування організму до середовища. Завдяки тому, що нервова система здатна утримувати певний функціональний рівень кори і після припинення дії тих зовнішніх подразників, які зумовили його настанову, і стан кори саме виступає як умовний подразник, кора великих півкуль дістає можливість регулювати свій загальний стан, встановлюючи функціональний рівень, необхідний для пристосування до зовнішніх умов, і, коли це треба, зберігаючи його.

Розкриттю механізму дії психічних станів допомагає вчення О. О. Ухтомського [18] про домінанту. Коли який-небудь нервовий центр знаходиться під тривалою дією важливих для організму подразників, у ньому, згідно з цим ученням, виникає стійке збудження, що підпорядковує собі решту всієї рефлекторної діяльності. Домінанта ніби притягує до себе всі збудження, що попадають в центральну нервову систему. Будь-яке стороннє роздратування замість того, щоб викликати ту рефлекторну реакцію, яка зазвичай за ним слідує, лише підсилює рефлекторну дію домінанти. Наприклад, сторонні роздратування, які впливають на ув'язненого в стані афекту (якщо вони не дуже сильні), можуть не припинити, а, навпаки, підсилити прояв афектного стану.

Домінанта забезпечує підтримку в корі процесу на певному рівні, регулюючи енергію, що йде від подразників. Дією домінанти, наприклад, підтримується увага як психічний стан. Ще І. М. Сєченов вказував на те, що заняття в дуже галасливій або абсолютно тихій кімнаті, в яку не проникають ніякі слабкі сторонні подразники, йдуть менш продуктивно, ніж у приміщенні, в яке проникають подразники, не настільки сильні, щоб відвернути увагу від основного заняття. Пояснення цього факту викладено у вченні О. О. Ухтомського [18] про домінанту. Увага до чого-небудь веде до підвищення збудливості відповідного аналізатора і зниження збудливості інших. При увазі виникає ясність сприйняття, продуктивним стає мислення і діяльність.

Хоча домінанта виникає на основі минулих дій, відображених у мозку, вона має велике значення для регулювання поведінки людини в сьогоденні.

Домінанта лежить в основі виниклого психічного стану, і вона допомагає утримати цей стан протягом певного