Психічні стани характеризуються специфічним для,них зовнішнім проявом — у зміні дихання і кровообігу, в міміці, пантомімі, рухах, ході, жестах, інтонаційних особливостях мови і т. ін.

Зміна дихання.

Для різних психічних станів (особливо емоційних) характерні свої швидкості і амплітуди дихальних рухів. Так, у стані задоволення спостерігається збільшення як частоти, так і амплітуди дихання; в стані незадоволення — зменшення того й іншого; у збудженому стані — дихальні рухи стають частими і глибокими; в стані напруги — сповільненими і слабкими; у стані тривоги — прискореними і слабкими; при несподіваному здивуванні миттєво стають частими при збереженні нормальної амплітуди; в стані страху спостерігається різке уповільнення дихання тощо.

Зміна кровообігу.

При різних психічних станах по-різному змінюються частота і сила пульсу, величина кров'яного тиску, розширюються або звужуються кровоносні судини. Все це веде до прискорення або уповільнення потоку крові, посилення її притоку до одних і відтоку від інших органів і частин тіла. Якщо в спокійному стані частота пульсу зазвичай складає 60—70 ударів на хвилину, то, як показують спостереження, у збудженому стані або стані напруженого очікування (очікування оголошення вироку, очікування побачення, виклику до слідчого на допит і т. ін.) частота пульсу може підвищуватися в дуже широкому діапазоні залежно від значущості, що виникла, для ув'язненого ситуації і психічного стану.

Зміна кровообігу зазвичай супроводжується зблідненням або почервонінням тіла людини.

Міміка.

У повсякденному житті найчастіше висновки про психічні стани ув'язненого робляться на основі його міміки, тобто координації рухів м'язів, очей, брів, губ, носа і т. ін. Міміка здатна виразити дуже тонкі відтінки переживань. Не випадково досвідчені працівники приділяють особливу увагу мімічним рухам.

Мовна інтонація.

Велику роль у взаєминах людей відіграє вираження психічних станів за допомогою підвищення або пониження, або ослаблення голосу. Тому контроль за голосом може дати істотні дані про психічні стани людини. При цьому динаміка мови може ослабляти сенс і зміст вимовлених слів, зводити їх нанівець (наприклад, коли людина прагне приховати свій психічний стан) або, навпаки, підсилювати сенс і Зміст слів, коли людина не приховує свого психічного стану. Щоб не помилитися при визначенні психічних станів ув'язнених по динаміці їх мови, слід враховувати одну особливість: багато ув'язнених не можуть спокійно, тихо розмовляти, як завжди говорять люди. Вони говорять підвищеним тоном, нерідко істерично кричать, це частково пояснюється тим, що. людина втратила повагу до себе і своїх співбесідників, втратила упевненість, що її мова переконлива, і тому прагне привернути увагу оточуючих. Істеричність особливо характерна для неодноразово судимих жінок.

Рухи і дії.

Індикатором психічного стану ув'язненого нерідко служать його рухи і дії. Так, по невпевнених або млявих рухах можна судити про стан стомленості, по різких і енергійних рухах і діях — про бадьорий стан людини. Проте і тут не слід забувати про схильність ув'язнених до прихованих дійсних станів. Тому прямо судити по зовнішній картині діяльності про психічний стан — помилково. Так, навіть яскраво виражена млявість рухів і дій ув'язненого в процесі праці може мати різні причини і тому бути пов'язаною з різними психічними станами. Ця млявість може бути викликана природною фізичною стомленістю, вона може бути пояснена і хворобою, і порушенням ритму праці, і депресією, або погіршенням колективних (групових) настроїв.

Проте при діагностиці психічного стану ув'язненого не можна ґрунтуватися тільки на мімічних показниках, мовній інтонації, рухах і діях. По-перше, тому, що ці показники багатозначні (наприклад, втома може виражатися як у загальмованості, так і в пожвавленні мімічних рухів), по-друге, ув'язнені дуже часто приховують свої дійсні психічні стани, по-третє, нерідко мають місце награні психічні стани, демонстрацією яких ув'язнені прагнуть досягти певних вигод у правовому і матеріальному відношенні.

Правильніше уявлення про психічні стани засудженого можна отримати шляхом зіставлення всіх зовнішніх ознак і комплексного їх вивчення.

Література

1. Андреена Н. А. / Социальная психология. – М. 1980. – 158 с.

2. Беличева С. А. Основы превентивной психологии. – М. 1993. - 299 с.

3. Берне Р. Развитие Я — концепции и воспитания. — М.: Педагогика, 1986.—121с.

4. Бодалев А. А. Психология о личности. — М., 1988. — 433 с.

5. БрунерДж. Психология познания. — М., 1977. — 233 с.

6. Гальперий П.Я. Психология как объективная наука / П.Я. Гальперий. М.: Воронеж. – 1998. – 448 с.

7. Долгова А. И. Социально-психологические аспекты преступности несовершеннолетних. — М., 1981. — 269 с.

8. Донцов А. И. Психология коллектива. — М, 1984. — 226 с.

9. Дубинин Н. П., Карпец И. И., Кудрявцев В. Н. Генетика, поведение, ответственность. — М., 1982. — 312 с.

10. Захарова А.В. Психология формирования самооценки.— Минск, 1993. —207 с.

11. Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельность. — М.: Наука, 1988. —С. 128—141.

12. Коломинский Я. Л. Психология взаимоотношений в малых группах. - Минск, 1976. - 310 с.

13. Левитов М.Д. О психических состояниях человека — М.: Просвещение, 1964.—334 с.

14. Леонгард К. Акцентуированные личности, / Пер. с нем. — К., 1981. —305 с.