Все це дозволяє ув'язненому усвідомити акт явки з повинною як логічний крок, який робиться для того, щоб порвати із злочинним минулим, подолати роздвоєність і нерішучість.

Управління психічними станами включає також їх поглиблення і закріплення. Візьмемо, наприклад, стан розкаяння, що виник у людини в процесі слідства і суду. У цьому стані ув'язнений щиро засуджує вчинення ним злочину, а нерозкаяний злочинець прагне виправдати свої дії і поведінку. Природно, розкаяння часто сприймається як підтвердження того, що злочин більше не повториться.

Не випадково по глибині переживань при розкаянні часто судять про ступінь етичної і педагогічної занедбаності особистості, про її суспільну небезпеку, а ступінь розкаяння враховується судами при визначенні міри кримінального покарання.

Але нерідко буває і так, що людина розкаюється у вчиненому злочині, а потім знову повторює те ж саме, і знову розкаюється. При цьому в одному випадку розкаяння буває нещирим, намаганням отримати певні вигоди (отримати "менший термін"), в іншому — входить у звичку, без прагнення виправитися і. змінити свою поведінку. Завданням працівників установ виконання покарань є викриття таких засуджених, формування у них стану дійсного розкаяння. У третьому випадку ув'язнений розкаюється абсолютно щиро, але у зв'язку з ослабленням гальмуючої (стримуючої) функції волі він не може встояти перед "спокусою" і знову вчиняє злочин. Значить, даний стан був неглибоким і виявився при всій його щирості недостатньо закріпленим. Ц цьому випадку необхідно максимально активізувати, закріпити і поглибити стан розкаяння, викликаний судом і слідством.

Підтримка і поглиблення стану розкаяння неможлива без нагадування ув'язненому про вчинений ним злочин, страждання, яких зазнали жертви цього злочину. Проте такі нагадування, якщо вони робляться без належного такту і відчуття міри, дають протилежний результат — викликають внутрішній протест з боку ув'язненого. Цей протест знімає стан розкаяння і утруднює процес виправлення злочинця.

Слід зазначити, що проблема психічних станів — актуальна проблема юридичної психології. Знання загальної характеристики психічних станів, причин їх виникнення, фізіологічних основ, класифікації і форм прояву, характеристики типових станів, шляхів і способів управління психічними станами людини в установах виконання покарань відкриває додаткові можливості ефективнішого здійснення процесу виправлення засуджених. Співробітники установи виконання покарань повинні мати глибокі знання як теоретичних питань, так і способів застосування отриманих знань про психічні стани особистості.

Література

1. Берне Р. Развитие Я — концепции и воспитания. — М.: Педагогика, 1986.—121с.

2. БрунерДж. Психология познания. — М., 1977. — 233 с.

3. Ковалев В. И. Мотивы поведения и деятельность. — М.: Наука, 1988. —С. 128—141.

4. Коваленко А. Б. Психологія розуміння творчих задач. — К., 1994. — 201 с.

5. Кравков С. В. Очерк общей психофизиологии органов чувств. — М.-Л., 1986. —233 с.

6. Левитов М.Д. О психических состояниях человека — М.: Просвещение, 1964.—334 с.

7. Пірен М. Основи етнопсихології. — К., 1996. – 204 с.

8. Мясищев В. М. Личность и неврозы.— Л.:' Изд-во ЛГУ I960. – 428 с.

9. Немов Р. С. Психология. В 2 кн. — Кн. 1. Общие основы психологии. — М. 1994. — 455 с.

10. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Просвещение. 1986. — 430 с.

11. Общая психология / Под ред. В. В. Богословского, А. Г. Ковалева, А. А. Степанова. — М. Просвещение, 1991. — 544 с.

12. Петровский А.В. Введение в психологию. — М., 1995. — 332 с.

13. Психологічний словник / За ред: В. I. Войтка. — К., 1982. — 655 с.

14. Рубинштейн СЛ. Основы общей психологии: В 2 т. — М., 1989. — 311с.

15. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. — М., 1976. — С. 141.

16. Узнадзе Д. И. Общая психология. — Тбилиси, 1964. — 636 с.

17. Узнадзе Д. Н. Общее учение об установке Хрестоматия по психологии. — Леонтьев Д.А. Установка как механизм смысловой регуляции деятельности // Теория установки и актуальные проблемы психологии.— Тбилиси: Мецниереба, 1990. — С. 158—168.

18. Ухтомский А. А. Физиологический покой и лабильность как биологический фактор. — Собр. Соч. — Т. 2. — Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1951. —С. 122—135.

19. Фрейд 3. Теория бессознательного. — М.: Наука, 1980. — 346 с.

20. Хрестоматия по общей психологии: Психология мышления. — М., 1981. —344 с.

21. Ядов В. А. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности. — Л., 1979. — 98 с.