Після тривалої фактичної заборони проводити експериментальну роботу, особливо у галузі вікової і частково педагогічної психології, у часи т.зв. "відлиги" створювались умови для розгортання досліджень із загальних психологічних наук. У цей час почали створюватись експериментальні лабораторії при інститутах і школах. Сприяли цій роботі на Україні Г.С. Костюк і П.Р. Чамата— з питань психології— та В.І. Чепелєв і Б.С.Кобзар— з педагогіки і педагогічної психології.

До перших шкіл із невеликими психологічними лабораторіями відносяться школа № 166 м. Києва і школа № 85 м. Харкова. У 166-й школі м. Києва з і960 року був започаткований комплексний експеримент з вікової і педагогічної психології та педагогіки і методики О.В. Скрипченком та Н.Ф. Скрипченко. У школі були введені і апробовані нові навчальні програми з математики та мови.

У Харкові була створена подібна лабораторія при 85-й середній школі. Тут в 1968 р. був започаткований багаторічний експеримент. У школі були введені нові навчальні програми з російської мови та математики у початкових класах. Керував цим експериментом П.І. Зінченко, а активну участь в ньому брали Г.К. Середа, В.В. Репкін, Ф.Г. Боданський та ін., а також вчителі з Москви В.В. Давидов і Д.Е. Ельконін. Результати експериментальної роботи в цих школах зацікавили психологів і педагогів не тільки Росії, а й Німеччини, Болгарії, Японії та інших країн.

Видатний російський вірменського походження психолог Б.Г. Ананьєв (1907—1972) розглядав вікові особливості людини, виходячи з комплексного вивчення її онтогенезу. Так, у своїй роботі "Людина як предмет пізнання" (1969) він вважав завданням особливого розгляду питання співвідношення віково-статевих відмінностей з нейродинамічними властивостями людини, з типологічними особливостями нервової системи, а також проблеми нейропсихічної регуляції у процесах онтогенетичного розвитку. Заслуговують на особливу увагу його положення про нерівномірність і гетерохронність та явища симетрії і асиметрії у розвитку підростаючої особистості. Ці положення Ананьсва знайшли експериментальне підтвердження у роботах його учнів (О.Ф. Рибалко та інші), а також у психологів, зокрема і українських, які проводили комплекс вивчення розвитку дітей і підлітків (О.В. Скрипченко, Н.А. Побірченко, Т.М. Лисянська, І.С. Булах, В.В. Волошина та ін.).

Психологічні теоретичні положення Б.Г. Ананьєва та його послідовників, їх експериментальні дослідження ще не знайшли грунтовного вивчення і заслуженої оцінки. Важливий і пошук попередніх джерел, на яких будувались згадані теоретичні положення та експериментальні дослідження. На нашу думку, їх слід шукати в ідеях античного космізму, далі — в українському космізма, потім — послідовно в ідеях Г.С. Сковороди, К.Д. Ушинського, В.М.Бехтерєва, В.1. Вернадського та інших.

Переважна більшість психологічних досліджень, проведених у XX столітті, стосувалась вивчення розвитку окремих психічних функцій, чи їх, так би мовити, мікрокомплексів: відчуттів і сприймань, пам'яті, уваги, мислення, темпераменту і характеру, самосвідомості, навчання і виховання.

Є ряд робіт, у яких поєднувались питання навчання, виховання і розвитку особистості. 60—90-і роки XX століття характеризуються в цілому піднесенням розвитку вікової і педагогічної психології на Україні, але цей розвиток був неоднозначний, не у всі роки однаковий. Головними причинами гальмування психологічної науки були втручання офіційних ідеологів. Коли науковцям-фізикам вдалось і позбавитись такого небажаного впливу (відомо, що готувалась постанова про ідеалізм у фізиці), то психологам не вдалося позбутись такого небажаного втручання. Вже на початку 50-х років офіційні ідеологи посилили критику на роботу деяких провідних психологів та й на всю психологію взагалі. Ставилось завдання зробити психологію матеріалістичною наукою. Це виразилось у ряді статей, постановах сесій та конференцій, що мали назви "Учення І.П. Павлова і філософські питання психології". Включені в цю ідеологічну боротьбу психологи неодноразово реагували на неї. Звичайно, було небезпечно виступати проти цієї ідеологічної компанії, тому частина психологів після деякого схвалення кроків ідеологів все ж боляче реагували на фактичну ліквідацію психології, заміни її фізіологією. Проте, на щастя, такого не трапилось, хоч згаданих ідеологів почали підтримувати деякі психологи, в тому числі й українські. Наприклад, A.M. Авраменко вважав, що психологію слід докорінно "перебудувати" на основі вчення Сєченова і Павлова. Деякі фізіологи йшли ще далі, заперечуючи психологію як самостійну науку, зводили її цілком до фізіології, до вищої нервової діяльності. (Сам І.П. Павлов ніколи не ставив перед собою завдання ліквідувати психологію, замінити фізіологією вищої нервової діяльності, хоч науковий внесок його вчення у розвиток окремих проблем психології є незаперечним).

Таке помилкове розуміння взаємозв'язку психології і фізіології було, на щастя, в подальшому подолано. Важливу роль в цьому відіграла проведена AH СРСР у 1962 році нарада з філософських питань фізіології вищої нервової діяльності і психології, у якій активну участь брали і українські психологи (Г.С. Костюк, П.Р. Чамата, Є.-О. Мілерян, О.В. Скрипченко та ін.). В рішеннях наради було чітко відзначено, шо "спроби звести психологію до фізіології вищої нервової діяльності, і тим ліквідувати її, є помилковими".

Були ще деякі наступи проти психологічної науки вже в Україні (в період, коли ідеологією керував Маланчук, але все ж в основному друга половина XX століття відзначається помітним розвитком психологічної науки і її галузей — вікової та педагогічної психології.

Роботи з вікової та педагогічної психології, виконані у другій половині XX століття, неоднакові за науковою значущістю, але у кожній з них є важлива думка чи встановлена на основі експерименту тенденція. Перш за все це роботи співробітників інституту психології імені Г.С. Костюка АПН України, очолюваного нині академіком С.Д. Максименко, інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України, провідних кафедр психології вищих педагогічних навчальних закладів України. "Довідник з педагогіки і психології" (О.В. Скрипченко, Т.М. Лисянська, Л.О. Скрипченко) узагальнює ці дослідження і представляє основні імена вчених, що розвивали психологію в Україні.

Література

Деркач А.А. Взаимосвязь структурных компонентов состояния психической готовности студентов к педагогической деятельности // Психолого-педагогические проблемы взаимодействия учителя и учащихся / Под ред. А.А. Бодалева, В Я. Ляудис — М.,1980.

Зимняя И.А. Педагогическая психология.— М.,1999.

Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении.— М4, 1987.

Крутецкий В.А. Психология обучения и воспитания школьников.— М.1976.

Кузьмина Н.В. Профессионализм личности преподавателя и мастера производственного обучения.— М., 1990.

Леонтьев А.А. Педагогическое общение. 2-е изд., перераб. и доп.— М.— Нальчик, 1996.

Ляудис В.Я. Структура продуктивного учебного взаимодействия // Психолого-педагогические проблемы взаимодействия учителя и учащихся / Под ред. А.А.Бодалева. В.Я.Ляудис.— М.,1980.

Маркова А.К. Психология труда учителя.— М.,1993.

Орлов А.Б. Психология личности и сущности человека: парадигми, проекции, практики.— М..І995.

Охитина Л.Т. Психологические основы урока.— М..І977.

Лознякова A.M., Деркач А.А. Исследование уровня сформированности умения наблюдать учебный процессе у студентов педагогического вуза // Современные педагогические и психологические проблемы высшей школы / Под ред. Н.В.Кузьминой.— М.,1973, вып. І.