Почуття окриленості життям людина може зберегти на довгі роки, адже саме в зрілості своїй вона досягає максимальної продуктивності, стаючи повноправним за можливостями та досвідом суб'єктом свого життя. Не втратити наснагу до життєвих звершень, постійного руху, росту — і завдання, і умова поступальності продуктивного діяння людини в житті.

За давньогрецькою традицією найвищий ступінь розвитку людської суб'єктивності, розквіт життєдіяльності людини та вершинну точку її творчості в психології називають акме. Прийнято вважати, що у віці 50 років людина досягає свого акме, коли соматичний, фізіологічний, психічний та соціальний стан людини обумовлюють та забезпечують найвищі досягнення, найкращі показники її діяльності та творчості. Це стан достеменної зрілості людини, яка хоча вже і є зрілою особистістю з ЗО років, проте справжньої вершини у діянні досягає пізніше. Необхідно вказати на те, що середньо-статистичні дані щодо особистісного розвитку людини завжди досить приблизні, оскільки в індивідуально-неповторному бутті індивіда попри загально видові існують власні, індивідуальні закономірності розвитку, що загалом і виявляють неповторний спосіб та особливості життєдіяння кожної конкретної особистості. Безумовно, залежно від індивідуальної природи, міри обдарованості, соціальних умов розвитку й навіть, як нам завжди хочеться сподіватися, "прихильності долі", людина по-своєму може проходити свій буттєвий шлях, досягаючи злетів значно раніше, ніж у 50 років, або навпаки — зберігаючи здатність плідно творити й після цього віку.

Коли йдеться про екзистенціальний зміст буття людини, завжди актуальною постає проблема вичерпаності життя особистості. Цей стан життєвідчуття пов'язаний з такими переживаннями окремих складових життя, подій чи цілих періодів, в яких переважає невдоволеність особистості наслідками свого діяння або присутнє усвідомлення того, що не вистачає життєвих сил, аби здійснити необхідне. Людина може відчувати себе вичерпаною фізично, психічно або навіть духовно. Ці стани можуть бути тимчасовими, а іноді, закріпившись, викликати досить серйозні інволюційні процеси у життєдіянні людини. Вони виникають незалежно від віку людини, іноді пов'язуються з фізичною або психічною перевтомою, трагічними подіями тощо. Важливо намагатись уникати цих станів, а опинившись у їхній владі, — знаходити в собі сили подолати їх, адже попереду ще багато потрібно створити. Необхідно рухатися, відшукувати життєдайні джерела, аби досягти "вінця" у створенні власного "Я".

Творчість як засіб довершеності життя.

Проблема співвідношення "людина і світ" у будь-яких філософських системах завжди визнавалася найголовнішою, у вирішенні якої філософія безпосередньо наближається до життя, оскільки дає можливість людині пізнати сутність цього співвідношення і володіти цим знанням у повсякденному житті, а отже бути більш продуктивною, незалежною, вільною у виборі способів взаємодії зі світом. У багатьох традиціях філософствування "сутнісне", "космічне" значення людської особистості визначається через ствердження її свободи, а свобода може мати сенс тільки тоді, коли вона є можливістю творення.

Людина передстоїть світові як самостійна творча сила, що здатна осягати та перетворювати цей світ. "Людині в позитивному бутті її властива творча психологія, — писав М.Бердяев. — Вона може бути пригніченою чи прихованою, може бути розкрита, але вона екзистенціально властива людині. Творчий інстинкт в людині є безкорисливий інстинкт, в ньому людина забуває себе, виходить із себе. Наукове відкриття, технічний винахід, творчість художня, творчість суспільна можуть бути потрібними для інших і використані для цілей утилітарних, але сам той, хто творить, є безкорисливим і позбавленим себе. В цьому сутність творчої психології".

Сфера творчості людини не є сферою тільки моральної боротьби, боротьби за моральне удосконалення світу, за єдиний ідеал, за життєвість однієї ідеї. Сфера творчості людини — це сфера творчості нових форм буття, нових значень у всіх напрямах розуміння істини, краси, добра, справедливості, тобто тих форм буття, котрі викликаються до дійсності творчою силою людини. Саме у здатності до творчості постає зміст буття людини як культурно-історичної особистості.

Світ, що передстоїть людині, є певним "неорганізованим", "не-оформленим" нагромадженням речей, явищ, подій, поки людина не осягне його у своєму пізнавальному та перетворюючому діянні і не наділить певними якостями, характеристиками, ознаками, "організує" його в своїй уяві в певне ціле, що існує незалежно від її, людини, волі, проте здатне приймати впливи з її боку, змінюватись у взаємодії з нею, залишаючись при цьому сутнісно постійним. Світ отримує якість бути світом тільки внаслідок творчої активності людини, як отримує він якості "бути красивим", "бути добрим" і т.ін. Достеменна природа особистості полягає в тому, що вона є центром творчої енергії.

Поза творчістю не існує особистості. Креативність онтологічно властива буттю людини. Творчість постає як специфічна форма діяння людини — як духовне діяння, В цій специфічній формі діяння людина не тільки осягає навколишній світ і навчається його організовувати, розуміти, певним чином взаємодіяти з ним. Людина також осягає власну здатність до подібних взаємодій, вона осягає межі та міру власної самостійності та індивідуальної сили у протистоянні світові Проте не тільки осягнення меж власного єства відкривається людині в акті творчої взаємодії зі світом. Людина пізнає можливості виходу за ці межі, подолання встановленої міри відкритості світові. Тому творчість завжди є потрясіння, в якому долається замкнутість людського життя, відкривається новий простір існування, суттєвого діяння, і іноді здається, що цей простір — безмежний.

У творчому акті людина переживає своєрідний злет духу, творення нової сили, "нового себе". Тому творчий акт — це саморозкриття сил людського буття, єдиного і неповторного. Саме в творчому акті людина розкриває свою людяність, стверджує себе як вільну індивідуальність, як суб'єкта власного життя. У творчому акті людина вибудовує свій власний світ, формує змістовий простір свого життя. Цей індивідуальний світ "Я" вбирає в себе багатоманіття проявів інших сутніх, з якими особистість перебуває у взаємодії, та виявляє багатомірність і багатозмістовність власної сутності. Людина вибудовує таким чином власний всесвіт, елементи якого існують за певними законами, а існуванню як такому властиві певні цілеспрямованість, доцільність. За словами Г.В.Лейбніца, індивідуальне "Я", окрема "душа" представляє Всесвіт на безконечну кількість ладів, які всі різні і всі — істинні. "Душі" примножують Всесвіт у стільки разів, у скільки це можливо, і у відповідності з цим вони "наближаються до божества", наскільки це можливо, і дають Всесвітові довершеність, "на яку він тільки здатен". З існуванням особистості існує вже не світ, а світи, що об'єднуються у Всесвіт — індивідуально-неповторний і не менш прекрасний, ніж природний Всесвіт, Космос.

Хоча здатність перетворювати'світ онтологічно властива людині, дана їй за сутністю самого способу існування, в реальності ця здатність має бути розгорнута, досягнута, звершена. Як здатності бути особистістю, бути суб'єктом, бути індивідуальністю ніби у "згорнутому вигляді" властива людському буттю, а протягом свого життя людина "розгортає" ці здатності від віку до віку, від одного етапу розвитку до іншого, від одного рівня їх здійснення до іншого, так і здатність творити, звершувати себе як носія та володаря величної культуротворчої сили поступово розгортається людиною. Лише на певному етапі своєї життєдіяльності людина здатна сформуватись як суб'єкт власної культуротворчої сили", що свідомо й цілеспрямовано "застосовується", "прикладається". Саме тоді кожний акт діяння та вчинювання людини стає творчим актом, в якому не просто виявляються активність людини щодо певних явищ світу та здатність певним чином реагувати на їхні сутнісні впливи. В кожному окремому акті діяння та вчинювання людина створює нову сутність, народжує новий зміст, новий світ — чи йдеться про світ її ідей та ідеалів, чи про світ її предметного, речового оточення, чи про світ її взаємодій з іншими людьми, у встановленні стосунків з якими творча особистість досягає достеменної майстерності. Чи коли йдеться про її професійне діяння, в якому особистість досягає такого рівня виявлення своєї сутності, коли її індивідуальні прояви набувають культурно-історичного змісту, а кожний окремий продукт цього діяння виходить за межі встановленого раніше, позначає нові грані, нові потенційно можливі площини професійно-творчого діяння (не тільки для самої цієї особистості, а й для її наслідувачів).

Кожна людина здатна до творчого діяння у світі, до створення "нових сутніх", що мають предметно-речову, суспільну чи духовну природу, як вона здатна дати нове життя біологічному існуванню свого роду, свого покоління. Кожна людина обдарована своєрідними можливостями та здібностями