Творчі здібності людини.

У попередніх розділах нам уже доводилося звертатись до розгляду проблеми творчих здібностей людини, де аналізувались конкретні характеристики поведінки, діяння, вчинювання особистості, пов'язані з її здатністю тим чи іншим чином вибудовувати свій спосіб, стиль діяння у певній ситуації, ряді ситуацій тощо. Як і кожна психологічна проблема, проблема творчих здібностей людини може розглядатися на різних змістових рівнях, оскільки сам предмет пізнання має багаторівневу та багатомірну структуру, а відтак і пізнавальний акт може здійснюватись у різних змістових просторах, з використанням засобів та технік, що мають різні пізнавальні можливості, відрізняються за когнітивною ємністю та когнітивною експозицією. Зараз ми звернемося до розгляду творчих здібностей людини з позиції можливості та необхідності здійснення нею свого покликання та призначення, буттєвого потенціалу, свого буття як безпосереднього самобуття.

Це досить високий за абстрагованістю рівень аналізу психічного, який певною мірою відволікає увагу дослідника від реальних виявів сутності досліджуваного явища, проте з іншого боку дає змогу узагальнити зміст сукупності зовнішніх ознак предмета і наблизитись до безпосереднього тлумачення його сутнісних проявів. До засобів теоретизації та наукового абстрагування такого рівня належать метод онтологічно орієнтованого пізнання, екзистенціальний аналіз, феноменологічна рефлексія та ін. Застосування подібних методів у даному випадку є необхідним, оскільки тлумачення змісту творчих здібностей людини має бути здійснене на рівні буттєвого узагальнення їхньої природи, закономірностей розгортання та реалізації.

Буттю конкретної людини властива інтенція творення, тобто кожна людина володіє здатністю до творчого діяння у світі повною мірою. Проте в процесі онтогенетичного розвитку та саморозвитку особистості певним чином складаються умови виявлення та розвитку конкретних здібностей даної особистості; вона більш чи менш активна у здійсненні самовпливів на цей процес; і, нарешті, дана особистість має певний потенціал розвитку власних здібностей та реалізації їх у процесі життєдіяльності. Якщо на перших етапах онтогенезу людина майже повною мірою залежить від умов розвитку, в яких вона перебуває та які створюють для неї її ближні, то потім поступово вона стає здатною активно включатись у створення умов свого розвитку, забезпечення його продуктивності, вибір нових площин саморозвитку тощо. Вже в юності молода людина складається як зрілий суб'єкт власного життя і може активно керувати розгортанням часових та змістових його характеристик.

Уже в цей період стають актуальними і вимагають застосування здібності людини, що мають своєрідний зміст і характер та виявляють реальну здатність людини бути суб'єктом свого життя. Специфіка здібностей цього типу полягає в тому, що вони не мають своїм предметом процес виконання певної суспільно корисної, власне предметної діяльності і не виявляються через результативність виконання даної діяльності особистістю, перебуваючи поза її опера-ціональним, аксіологічним, предметно-результативним простором.

За характером та переважанням тих чи інших форм діяння особистості щодо реалізації здібностей розрізняють: здібність до.екзистенціального розуміння власного буття як такого, що поступово та поступально розгортається у реальному просторі та часі; здатність до екзистенціального перетворення власного життя відповідно до діючих законів онтологічної причинності людського існування, в якому домінуючою є форма самопричинення поряд із причинениям іншими сутніми. Якщо в основі реалізації здібностей першого типу переважають пізнавально орієнтовані форми діяння, то у забезпеченні здібностей другого типу переважають активно-перетворювальні форми діяння. Процес здійснення цих здібностей є досить динамічним і постійно змінюється протягом онтогенетичного розвитку особистості. Необхідно підкреслити, що найбільш активно розвиваються ці здібності в період юності та зрілості, і саме зріла особистість здатна повною мірою ефективно реалізувати їх. Вектор реалізації цих здібностей може бути спрямований особистістю і у зовнішній, і у внутрішній світ, до сутності власного "Я". І саме зріла людина здатна регулювати, тримати під контролем можливі чи очікувані зміни в собі чи інших сутніх, які викликаються, провокуються чи очікуються в процесі творчого, конструктивного діяння особистості.

Оволодіння здібностями екзистенціального характеру відбувається в процесі особистісного зростання людини, в процесі якого вона вивчає та навчається застосовувати культурно-історичний досвід "мудрого скеровування" власного життя до тих цілей, у досягненні яких людина розкриває культурно-історичний зміст свого існування та повною мірою оволодіває культурно-творчою силою свого "Я". Коли в житті людини відбувається продуктивний синтез ЇЇ здібностей до предметного творення (мається на увазі творчий характер діяння у професії, соціальній справі тощо) та здібностей до екзистенціального творення (в яких розкривається здатність особистості до свідомої вибудови власного життя як єдиного творчого процесу), тоді кожний продукт діяння людини набуває культурно-історичної цінності, а сама людина осягає реальність реалізованого нею власного покликання та призначення. Необхідно вказати ще на один тип творчих здібностей людини, без яких попередні можуть залишитися дещо невиявленими, — це здібності до операціонального творення, що розкриваються у здатності людини процесуально забезпечувати, енергетично насичувати, операціонально витримувати послідовність власного творчого діяння як цілісного, завершеного та продуктивного процесу. Йдеться про окрему професійну дію чи про цілісний етап професійного діяння особистості в житті в цілому; зріла творча особистість має операціонально забезпечувати ефективність власного діяння в кожний окремий його момент.

Вказані три типи творчих здібностей людини, які розгортаються та реалізуються нею протягом усього активного життя, являють собою складні генералізовані утворення, психологічний зміст яких постає у світлі розуміння принципу генералізації та диференціації психологічних явищ. Ці здібності виявляються на найбільш пізніх етапах онтогенезу людини і генералізують у собі окремі творчі здібності передуючих рівнів (до розгляду яких ми зверталися в попередніх розділах). Якщо спробувати проаналізувати змістові складові вказаних узагальнених типів, то ми отримаємо складні багаторівневі моделі творчих здібностей людини, в яких постануть — від найелементарніших характеристик операционально-пошукового діяння до утворень синтезованого характеру (як, наприклад, здібність очікування творчого акту або здібність концентрації творчої енергії на предметі діяння) — всі природні, сутнісні та феноменологічні складові такого поняття, як творча обдарованість людини. Цьому можна присвятити спеціальне дослідження, а поки необхідно вказати, що представлені генералізовані типи творчих здібностей людини можуть диференціюватися та генералізуватися відповідно до нових рівнів їх пізнання або вивчення, а також синтезуватися в утворення вищого рівня відповідно до висвітлення якісно нових рівнів існування, буття, творчого діяння людини, яка ніколи не зупиняється у пошуках можливостей втілити свій творчий геній.

Література

Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.

Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.

Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.

Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.

Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.

Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.

Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.

Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.

конференции). М., 1992.

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.

Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.

Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.

Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.

Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.

Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.

Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.

Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.

Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.

Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.

Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской

культуры XX века. М., 1991.

Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.

Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.