г) не ставити запитань у навіюючій, сугестивній формі;

ґ) ставити питання в непрямій формі, провокуючи суб'єкта на вільні міркування (наприклад, "Якби ви...?", "Як ви думаєте..?", "Що ви вважаєте за потрібне сказати про вашу професію школярам?" тощо);

д) система питань повинна допускати взаємоперевірку, відповідні взае-мопояснення;

е) хід бесіди треба фіксувати, документувати (якщо можна, то записувати на магнітофон; протокольно — мова суб'єкта повинна фіксуватися дослівно, без найменшого редагування — "фотографічно");

є) не обов'язково бесіда повинна відбутися за один раз. Вона може складатися з обміну репліками, розірваними в часі та просторі.

Недолік методу бесіди порівняно з запитальником — розтягнутість, досить повільне накопичення даних при дослідженні масового характеру. Тому на практиці частіше застосовують запитальник, бо він економить час.

Варто пам'ятати, що при індивідуальних бесідах, коли у психолога просять поради з того чи іншого питання, робити запис під час розмови не рекомендується. Краще записати хід бесіди після її закінчення. Хоча в цьому випадку можна втратити точність відомостей. Запис фактів при інтимній бесіді може викликати у суб'єкта дослідження негативну реакцію і небажання давати правдиві відповіді.

Саме цим зумовлена складність методу бесіди для психолога, який повинен досконало проаналізувати відповіді, відкинути недостовірне і несуттєве та зосередити увагу на фактах, які в цьому випадку дають потрібну інформацію.

Як документальні та речові джерела аналітичного дослідження можуть бути — особова справа, атестації, документи (доповіді, атестати, посвідчення про належність до тієї чи іншої спільноти, справа й інші), знаки відзнаки, почесні грамоти, бібліотечний абонент (свідчення читацьких інтересів, їхня спрямованість), групові сучасні фотознімки, медична картка ("історія хвороби"), листування, особиста бібліотека, предмети рукоділля тощо.

Оскільки анамнестичне дослідження містить систему бесід, то до вимог входять усі методи бесіди, які охарактеризовано. Специфічні вимоги до методу анамнезу такі:

а) крім програми кожної бесіди, повинна бути загальна програма дослідження в цілому і спеціальна програма збору відомостей за документальними та речовими джерелами (збирають не джерела, а підкреслені з ознайомлення з ними відомості);

б) суттєвими є вимоги до систематичності, різносторонності та вичерпності відомостей, які збираються;

в) факти біографії суб'єкта дослідження повинні співвідноситися з обставинами, які є його умовами життя (вони можуть суттєво відрізнятися від тих, які є на момент збору матеріалу).

Метод анамнезу має досить специфічне відношення до малодослідженої в українській науці проблеми ретроспективного аналізу ситуацій вибору професії, вивчення шляхів формування майстерності, типології професіональної долі (кар'єри), а також подолання наслідків важких психічних конфліктів, і вирішення питання професійної переорієнтації (зміна професійного навчального закладу або професійного шляху у зв'язку з незадоволенням вибору або медичними обмеженнями) [18].

Аналіз документів. Метод аналізу продуктів діяльності.

Психолог на виробництві вивчає яку-небудь проблему не ізольовано, а пов'язує з її багатьма явищами і фактами, в тому числі й такими, які можуть стати потрібним вихідним матеріалом для отримання нових даних. Тому часто використовують такий метод, як аналіз продуктів діяльності. Суть методу — реконструкція властивостей, особливостей суб'єкта праці за проміжними та кінцевими продуктами його цілеспрямованої активності. Оскільки дуже часто психолога можуть цікавити потенціальні можливості людини, яка зайнята тією чи іншою працею, то недоцільно обмежуватися розглядом продуктів діяльності спеціаліста з обов'язкового виробничого завдання.

Продукти діяльності можуть бути не тільки матеріальними. Розглянемо питання про оглядове групування результатів, продуктів діяльності.

Матеріальні, матеріалізовані, документально зафіксовані продукти діяльності. До цієї категорії належать:

а) продукти сільського господарства, лісового господарства, будівництва, промисловості, народних художніх промислів тощо. Предмет розглядання — внесок працівника в продукцію відповідно до своїх обов'язків (кількість і якість продукції, брак і його особливості);

б) створені працівником інструменти, пристосування, основні варіанти оформлення робочого місця;

в) підготовлені документи, ділові записи (наприклад, у передбачених на відповідних робочих посадах змінних журналах та ін.), доповідні записки, розпорядження, накази (якщо вивчають роботу керівника), плани, звіти, методичні розроблення, публікації, рукописи (якщо вивчають роботу працівника науково-технічного профілю) й інші прояви письмової мови; заявки на винаходи тощо;

г) результати образотворчої, графічної праці (рисунки, схеми, карти, ескізи, картини, гравюри);

ґ) результати праці з упорядкування речових й інформаційних матеріалів (набрані тексти, якщо йдеться про підібрані інформаційні матеріали, бібліографічні показники);

д) фіксовані соціальні перетворення (створені заклади, їхні підрозділи, підібрані контингенти робітників, об'єкти робіт, упроваджені та функціонуючі організаційні системи й ін.).

Функціональні продукти діяльності.

Цю групу продуктів активності людини важко виявити для об'єктивного вивчення, проте її принципово треба брати до уваги. До цієї категорії продуктів діяльності можуть належати:

а) громадські настрої в контактному колективі, які створюють його члени (засобами особистого прикладу, генеруванням напруженості, конструктивними пропозиціями, "миротворчими" функціями, "закулісними" інтригами й ін.), психічний клімат;

б) усні виступи на виробничих нарадах, доповіді, лекції, цикли лекцій й інші акції, які формують думки працівників, акти ділового спілкування (починаючи від реплік, закінчуючи вчинками в критичних ситуаціях), факти активної участі у нарадах, дорадчих органах, акти обміну досвідом, консультування педагогічних, організаційних функцій тощо.

Такі результати недооцінювати не можна, оскільки вони можуть створити корисні (або негативні) соціальні ефекти ланцюгових реакцій, які виходять далеко за межі контактного трудового колективу, і спричиняти масові рухи (наприклад, страйки, різні творчі починання). З одного боку, ці явища характеризують процес діяльності, їх можна розглядати і як результат, продукт, оскільки вони є породженням психіки людини;

в) прирощення до знань, умінь, навиків, ставлення людей, які створюються в ході педагогічної, організаційної, просвітницької, художньо-виховної роботи.

Продукти діяльності кожного окремого працівника (або групи людей) — це не проста, різнорівнева система. Тому під час дослідження треба складати деталізовану програму. Крім деталізованої програми аналізу, треба акцентувати увагу на такі чинники:

а) систематичність, всебічність при підборі фактів;

б) вивчення зазначених фактів об'єктів, які розглядають відповідно до умов життя та діяльності суб'єктів дослідження;

в) обов'язковість не тільки опису виявленого факту, а й констатування того, за яких умов виник цей продукт, яким був рівень підготованості суб'єкта діяльності, рівень самостійності (що було жорстко зумовлено й виникло внаслідок власної активності) та стан.

Варто зауважити, що метод аналізу (саме психологічного) продуктів трудової діяльності у своєрідній формі розвинутий у палеоархеології — є цікаві реконструкції психіки первісної людини за археологічними знахідками [9].

Література

1. Деркач А.А., Кузьмина Н. В. Акмеология: пути достижения вершин профессионализма. — М.: РАУ, 1993.

2. Дмитриева М. А, Крылов А. А., Нафтульев А. Я. Психология труда и инженерная психология. — Л.: ЛГУ, 1979.

8. Климов Е.А. Введение в психологию труда. — М.: МГУ, 1988.

4. Климов Е. А Образ мира в разнотипичных профессиях: Учебное пособие. — М.: МГУ, 1996.

5. Кононкин О. А. Психологические механизмы регуляции деятельности. — М.: Наука, 1980.

6. Мерлин B.C. Очерки интегрального исследования индивидуальности. — М.: Педагогика, 1986.

7. Методология исследования по инженерной психологии и психологии труда. — Ч. 1. — Л.: ЛГУ, 1974; Ч. Z. — Л.: ЛҐУ, 1975.

8. Основи загальної психології / За ред. акад. АПН України, проф. С. Д. Максименка. — К.: НПЦ Перспектива, 1998.

9. Практикум по инженерной психологии и психологии труда. — Л.: ЛГУ, 1983.

10. Справочник по инженерной психологии / Под ред. Б. Ф. Ломова. — М.: Машиностроение, 1982.

11. Хаккер В. Инженерная психология и психология труда. — М., 1985.

12. Хьелл Л., Зиглер Д. Теория личности (Основные положения исследования и применения). — СПб.: Питер Ком, 1998.

13. Чебихиева В. В. Психология трудового общения. — М., 1969.

14. Шадриков В. Д. Проблема антмогенеза профессиональной деятельности. — М., 1982.

15. Шадриков В. Д. Психология производственного обучения (системный подход). — Ярославль, 1976.

16. Шадриков В. Д. Системный подход в психологии производственного обучения: Автореф. докт. дис. — Ярославль, 1976.