Індивідуалізоване має спонтанно, вільно "повертатись" до інтегративної структури. Це означає, що практичний інтелект стає переважно етичним, моральним інтелектом у широкому розумінні цього слова. Він надає єдино можливий, справжній сенс існуванню теоретичного інтелекту. В переході від теоретичного до практичного інтелекту виявляються такі форми світоглядної свідомості, як оптимізм, песимізм, догматизм, скептицизм та ін. В цілому ж головними ознаками практичного інтелекту є моральність, індивідуалізація, творчість, він породжується першими спробами молодої людини самостійно "протистояти" світові, виявляти властиві саме їй способи та засоби взаємодії зі світом, обираючи поступово той чи інший шлях розгортання своєї індивідуальної сутності в пізнавальному та дійовому контакті зі світом. Основними ознаками мотивації діяння індивіда при цьому є:

1) мотивація дослідницької діяльності виявляє себе у змісті та інтенції визначення індивідом "індивідуалізованого простору" реальної, практичної взаємодії зі світом (об'єктивним та суб'єктивним) через освоєння різноманітних форм дослідницьких дій;

2) мотивація дослідницької діяльності формується відповідно до певного етапу онтогенезу індивіда, пов'язаного не тільки з власне спеціалізацією практичних його дій, а й із формуванням світоглядної свідомості, що поєднує в собі спрямованість індивіда до певних ідеальних, феноменологічних та дійсних форм відображення індивідом явищ і закономірностей світу;

3) мотивація дослідницької діяльності є динамічним утворенням, змістовою основою змінювання якого є діалектика конкретних форм

та реальної форм взаємодії зі світом звуків, здібність до їх симфонічного, гармонійного оформлення викликають появу музичного образу (або іншого звукового упорядкування символів світу). Індивідуальна обдарованість до пластичного бачення та зображення ритмів і рухів життя складає основу для створення пластичного образу світу — зовнішнього, об'єктивного чи внутрішнього, суб'єктивного. Можна продовжувати перелік змістових форм художнього творення образу, і цей перелік буде досить широким, хоча "чистих мистецтв" у сучасному світі не так вже й багато, залишились і продовжують відтворюватися їхні класичні форми; проте досить активно розвиваються синтезовані форми мистецького бачення та відтворення світу, що приводить до появи великої кількості нових форм мистецтва. Наприклад, художня фотографія як синтетична зображувальна форма мистецтва поєднує декілька елементів класичного характеру і використовує новітні здобутки сучасної технічної думки. До таких синтезованих форм можуть бути віднесені і сучасне театральне мистецтво, і деякі так звані прикладні форми скульптури, архітектури тощо.

Мистецтво розуміють як певний вияв душі художника, її внутрішнього динамізму, енергії, "вітальної здібності", яка має особливу природу "передчуття життя", його змістовного, комплексного бачення та вияву. Це — здібність осягати час життя і зображати його в окремому моменті, фрагменті, елементі існування. "Вітальна здібність" існує у внутрішній природі людини і виявляє себе разом із прикладними здібностями у процесі творення: "людина пускає в дію не тільки свої руки, — писав Ж.Марітен, — а й це внутрішнє і специфічне джерело діяльності, яке розвивається в її дусі За Арістотелем та Фомою Аквінським, мистецтво є певна потенція практичного інтелекту, а саме потенція до створення тих предметів, "які мають бути створеними". Мистецький образ — це відображена у своїй складній та неповторній природі сутність, певне самостійне буття, узагальнена ідея, матеріалізований смисл. У мистецькому образі поєднуються всі рівні існування сутнього: і природний, матеріальний, і духовно-смисловий, і індивідуально-психологічний, і культурно-історичний тощо. Мистецький образ — це відтворена на найвищому рівні людського духу реальність, що "перетинає" межі власного існування у часі, просторі, дусі. Це найвища форма відображення індивідуальної природи людського "Я" у його трансцендентній сутності.

Мистецьке відтворення світу іноді розуміють як специфічний спосіб пізнання світу, де предметом пізнання постає вже не окремий предмет цього світу, а власне уособлення будь-якого явища, що сприймається, переживається, емоційно відображується людиною. Глибинні переживання індивіда здатні поєднуватися між собою і утворювати синтезовану та енергомістку спонуку діяння індивіда.

реалізації власне дослідницької діяльності: експериментування ре ального та уявного, цілеспрямованого діяння тощо;

4) мотивація дослідницької діяльності виявляє прагнення людині до зняття суперечності між ідеалізованою (теоретичною) формок відтворення сутності явищ світу та необхідністю здійснювати реальні безпосередні перетворюючі впливи на ці явища і спрямована де побудови ідеалізованої системи перетворюючих дій індивіда, ще стверджують його неповторну індивідуальність у здійснених продуктах діяння;

5) мотивація дослідницької діяльності актуалізує процес індивідуального зростання людини до формування основ практичної свідомості та навичок практичного інтелекту, що стануть базовими j подальшому розгортанні її перетворюючих ставлень до явищ світу

Мистецьке відтворення світу: художній ідеал митця та рівні втілення ідеалу.

Однією з форм творчого діяння індивіда у світі є мистецьке відтворення явищ, якісних ознак, кількісних та образних характеристик цих явищ, світу в цілому. Мистецтво відтворює світ в образах узагальнених, абстрагованих чи, навпаки, реальних, природних образах, проте завжди — індивідуально привласнених та індивідуально відображених у кольорі, звуці, пластиці тощо. Мистецьке ставлення до світу актуалізує певну посередню між реальним та уявним, природним та синтезованим, доступним і фантастично далеким позицію індивіда, що творить відповідно до неї якийсь конкретний образ. Мова йде про художній образ — самостійну індивідуалізовану реальність, що породжується рукою та уявою конкретної людини. Художній образ має два змістових аспекти споглядання: 1) як самостійна об'єктивна реальність, що існує вже незалежно від її творця та предмета, що надихнув його; 2) як витвір людського духу, вияв конкретного індивідуального "Я", народжений у "муках творчості", "прожитий" та "віджитий", виділений, відторгнутий від своєї суті. Перший аспект більше властивий практиці мистецтвознавства, різних його прикладних галузей, другий — сфері філософського та психологічного осягнення сутності людського існування, форм та засобів самовияву .індивідуального "Я", людської природи в цілому.

Творення художнього образу завжди зумовлене індивідуальною творчою напругою всіх світовідношень індивіда, актуалізацією значень та ідей, ідеалів та смислів, що спрямовують спосіб розгортання цих світовідношень та зумовлюють їхню змістову наповненість. Творення індивідом художнього образу завжди відповідає його індивідуальній природі світосприймання та світовідчуття. Здатність сприймати світ у кольоровій палітрі та здібність відобразити світ кольорів, живописати його багатство та синтетичність викликають до життя створення живописного образу. Здатність індивіда до уявної

у своєму навіть незначному на перший погляд вияві. Однак можна спробувати визначити основні складові мотивації даного способу діяння індивіда:

1) мотивація мистецького відтворення світу виявляє себе у змісті та інтенції побудови певного завершеного художнього образу, в якому відображена дійсність поєднується із власним світобаченням і світосприйманням індивіда і породжує таким чином самостійну "віртуальну реальність";

2) ця мотивація є відображенням специфічної творчої спрямованості індивіда, обдарованого "потенцією образотворчого самовияву" у взаємодії зі світом;

3) дана мотивація є динамічним утворенням, сутнісною основою якого виступає ідеал митця; орієнтація на досягнення цього ідеалу спонукає індивіда до певних образотворчих дій у процесі взаємодії зі світом, у процесі розгортання індивідуальної історії життя індивіда;

4) мотивація мистецького відтворення світу виявляє усвідомлювані та неусвідомлювані прагнення митця до творення естетичного (у поєднанні з етичним, моральним) змісту власного життя та життя соціального, культурно-історичного, що зумовлюється онтологічним та історичним змістом форм та продуктів мистецького творення;

5) мотивація має характер "культурно-історичного імпульсу", оскільки кожний художній акт поєднує в собі тенденції розгортання як індивідуальної, так і загальнолюдської історії, а власне мистецький акт вміщує культурно-історичний досвід продукування духовних (естетичних, етичних та ін.) форм свідомості, ідей, ідеалів, цінностей тощо.

Література

Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.

Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.

Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.

Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.

Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.

Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.

Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.

Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.

конференции). М., 1992.

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.

Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.

Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець