Гра значень і мовна діяльність, інтуїція, фантазія, мислення.

План

1. Малюнки — зображувальна форма дитячої гри. 

2. Людина у світі пригодництва: ситуативіїість, вольове випробування, досягнення.

3. Пам'ять і ситуативні феномени.

Ігрова діяльність будується таким чином, що в результаті виникає уявлю-вана ситуація. Елементарні функції гри готуються ще в предметних діях. Передумовою гри стає висока здатність перенесення одних функцій предметів на інші. Вона починається тоді, коли думка відокремлюється від речі, коли дитина звільняється від жорсткого поля сприйняття, від реальної ситуації, яка завжди дається психологічно через сприйняття.

Гра у вигаданій ситуації звільнює від ситуаційної зв'язаності. У грі дитина навчається діяти в ситуації, що потребує пізнання, а не тільки безпосередньо переживається. Дія в уявлюваній ситуації приводить до того, що дитина навчається керуватися не тільки сприйняттям предмета чи реальних обставин, а й смислом ситуації, її значенням. Виникає нова якість ставлення людини до світу: дитина вже бачить навколишню дійсність, що не тільки має різноманітне забарвлення, безліч форм, але й значення та смисл.

Випадковий предмет, який дитина роздвоює на конкретну річ і на її уявлюване значення, уявлю вану функцію, стає символом. Дитина може будь-який предмет перетворити на що завгодно, він стає сирим матеріалом для уяви. Дошкільнику дуже важко відірвати свою думку від речі, тому він повинен мати опору в іншій речі; для того, щоб уявляти собі коня, йому треба знайти кийок як точку опори. В цій символізуючій діяльності відбувається взаємне проникнення переживання і фантазії.

Свідомість дитини відтворює образ реального кийка, що потребує реальних дій із ним. Але мотивація ігрової дії є зовсім незалежною від об'єктивного результату. Головний мотив "класичної" гри полягає не в результаті дії, а в самому процесі, в дії, яка приносить дитині насолоду. Кийок має певне значення, яке в новій дії набуває для дитини нового, особливого, ігрового змісту. Дитяча фантазія народжується в грі, стимулюючи цей творчий шлях створення власної, особистісної реальності, свого життєвого світу.

На ранніх етапах розвитку гра стоїть дуже близько до практичної діяльності. У практичному освоєнні дій з навколишніми предметами, коли дитина вдає, що вона годує ляльку порожньою ложкою, уява вже бере участь, хоч розгорнутого ігрового перетворення предметів ще не відбувається. Для дошкільника основна лінія розвитку полягає у формуванні предметних дій, а гра виникає як залежний процес. Згодом, коли ці види діяльності міняються місцями, гра стає провідною, панівною формою побудови власного світу.

Не вигравати, а грати — такою є загальна формула мотивації дитячої гри (О. М.Леонтьев). Дитина може оволодіти широким, безпосередньо недоступним їй колом дійсності лише в грі, в ігровій формі. В цей процес освоювання довколишнього світу через ігрові дії у цьому світі включені як ігрова свідомість, так і ігрове несвідоме. Гра —- творча діяльність, і як кожна справжня творчість не може відбуватися без інтуїції.

Інтуїція у перекладі з латинської — споглядання, розсуд, бачення. Основний показник інтуїції— "згорнуте" сприйняття ситуації цілком, безпосередньо-емоційно, образно. Первинна творчість, як вважає А.Маслоу, спирається на несвідоме, її завжди можна спостерігати в здорової дитини. Ця творчість є характерною для тих, хто здатний гратися, мріяти, сміятися й ледарювати, хто може бути спонтанним, відкритим для несвідомих прагнень та імпульсів.

Інтуїція як "голос з неба", "боже одкровення" передбачає раптове виникнення нового бачення, нової якості, нової структури. Це чудодійне прояснення, осяяння є механізмом інтуїції і має назву інсайт, що в перекладі з англійської та німецької (а саме в межах гештальтпсихології цей термін і було введено) означає безпосереднє бачення (рос. усмотрение). Інсайт як момент здогаду можна спостерігати майже в кожній сюжетній грі, коли треба знайти предмети-замісники, виконавців на певні ролі, інтегрувати в сюжет нові обставини, виникаючі перешкоди.

Ігрова дія народжується не з уявлюваної ситуації, а навпаки, операція з дією викликає ігрову ситуацію. Таким чином, умови ігрової дії спонукають уяву, роблять її необхідною. Поки дитина не грає, вона не уявляє ігрової ситуації, її фантазія не працює. Тільки в процесі гри предмет немовби розпадається на речові властивості та ігровий смисл. Механізмом фантазії стає бісоціація.

Термін "бісоціація" належить А.Кестлеру, досліднику творчого процесу, що велику увагу приділяв саме підсвідомому. Він підкреслював роль випадковості, необхідності відкладання рішення та роздумів про сторонні, побічні речі. У несвідомому, яке за Фрейдом слід називати "воно", відсутні типові протиставлення доброго і поганого, правильного і неправильного. У цій сфері психіки протилежності сприймаються як єдині, цілком, загально. Таке сприйняття, що є нейтральним у ціннісному відношенні, сприяє новому, творчому поглядові на світ.

Відомо багато "технік" фантазії. Серед них — комбінування, поєднання відомих елементів у нових комбінаціях, що постійно спостерігається в дитячих іграх. Слід назвати також акцентування — підкреслення окремих рис явища, що відтворюється. Перебільшення чи надмірне зменшення допомагає дитині в ігровому чи казковому сюжеті зробити смисловий наголос на чомусь суб'єктивно дуже важливому. Акцентуйоване відображення певного персонажа чи окремої ситуації сприяє узагальненню, типізації, оскільки деякі риси спрощуються, зовсім випадають, випадкові риси відкидаються. Отже, ігрова дія для дитини завжди є узагальненою, тому що мотивом є не відображення якогось конкретного явища, а відтворення самої дії як особистісного ставлення. У грі дитина не наслідує, не передає особливе, характерне, вона завжди типізує.

Інтуїція стимулює фантазування, а фантазії сприяють розвиткові творчого мислення. У кожній активно діючій людині живе невико-ренима потреба переходити від чуттєвого пізнання світу до раціонального, до мислення, механізмом якого є опосередкування. Мислення є процесом опосередкованого пізнання речей та явищ, усвідомлення зв'язків та відносин між ними. В усіх чуттєвих явищах дитина прагне в міру своїх сил знайти відповідний смисл, і її нескінченні "як?", "чому?", "навіщо?" спрямовані на відкриття таємниць свого існування.

Те нове, що постає щодня перед дитиною, є для неї загадкою. Мислення стає засобом узагальнення результатів спостережень, узагальнення орієнтовної діяльності. Людина не заспокоюється доти, доки загадковому, невідомому явищу, яке бентежить уже самим своїм існуванням, не буде надано певного значення, що спочатку відбувається у грі. Гра концентрує у собі всі тенденції розвитку, і дитина, граючись, ніби підноситься над звичним рівнем свого мислення, своєї поведінки.

Мислення дає можливість знати про те, що безпосередньо не можна спостерігати. Воно створює фундамент для творчих передбачень. Пошук значення, смислу не заспокоює, людина прагне щось зробити з відкритим, осмисленим явищем, предметом. Раціональне, абстрактне вона намагається уявити наочно, надати йому чуттєвого втілення . Чуттєво-речова гра значень знов повертає творчий процес до інтуїції, й творча спіраль, спіраль переходу від інтуїції до фантазії, а потім до мислення, і далі розкручується нескінченно.

Малюнки — зображувальна форма дитячої гри.

У своїх перших, найпростіших формах дитячий малюнок має такі неодмінні моменти, як образ та його значення. Не знаючи, що вона малює, на запитання дорослого дитина швидко дає назву своєму твору. Кружечки, коми, хаотично ламані лінії та інші подібні елементи малюнка можуть мати назву певних предметів, явищ, відігравати роль окремих творів. Якщо вже засвоєно кружечки чи якісь інші елементи образів, то всі частини відтворюваного складного предмета будуть такої самої форми.

Формальна несхожість малюнка з самим предметом допомагає дитині відшукувати нові й нові значення, давати нові назви. У процесі малювання задум може кілька разів змінюватися. Маленький автор закінчує малювати, коли йому самому стає зрозумілим, що він хотів створити. Довільне фантазування доповнюється імпровізованим сюжетом. Обов'язкові фантазійні доповнення підтримують динамічні метаморфози дитячого малюнка. Відсутність на початкових стадіях попереднього задуму не заважає створенню уявлюваної ситуації.

У віковій психології традиційно виділяють кілька стадій розвитку дитячого малюнка. Після окремих елементів, коли з'являється малюнок у власному розумінні слова, настає перша стадія — сходинка схеми. Дитина малює схематичні зображення предметів, не схожі на реальність. Так, людину вона зображує як головонога, що має тільки голову і ноги. Таке малювання завжди здійснюється не з натури, а по пам'яті. Дошкільник малює те, про що він знає, а не те, що безпосередньо бачить. Він підкреслює у речі найсуттєвіше, як йому здається. Коли треба намалювати вершника збоку, він чомусь зображує дві ноги та два ока, хоч видно тільки одне.

У прозорому, "рентгенівському" малюнку бачимо явище відкритого зображення того, що має бути прихованим за непрозорим середовищем. Це явище протилежне явищу фантазійного доповнення. Те, про що дитина розповідала у процесі малювання, те, що бачила у своїй уяві, на таких малюнках цілком розкрите. Дитина не задовольняється реальною можливістю бачення, вона хоче змінювати цю дійсність, доповнювати її так чи інакше.

Якщо дитина, що перебуває на цій стадії, хоче намалювати одягненого чоловіка, вона спочатку малює його голим, а потім робить так, як би вона робила, одягаючи свою ляльку, тобто вішає на нього