Феноменологічна традиція, таким чином, розкриває для сучасної психологічної науки нові можливості інтерпретації людського буття. Так, якщо об'єктивний ідеалізм та відповідні напрями психології, з одного боку, і діалектичний матеріалізм із його марксистською психологією (особливо в ЇЇ ортодоксальному варіанті) — з іншого, тяжіють, у кінцевому рахунку, до ствердження зовнішньої детермінації активності конкретного емпіричного індивіда, то феноменологія, екзистенціалізм, навпаки, намагаються рухатись у напрямі з'ясування внутрішніх, суб'єктивних детермінацій людського буття.

Треба, звичайно, розуміти умовність такого поділу. Адже трансцендентальна феноменологічна психологія й екзистенціальна психологія релігійного спрямування "дрейфують" між об'єктивним і суб'єктивним ідеалізмом. Герменевтична феноменологія й екзистенціальна психологія атеїстичного спрямування, з одного боку, схиляються до суб'єктивно-ідеалістичної парадигми, а з іншого — якось наближаються до діалектико-матеріалістичної доктрини.

Отже, постає закономірне запитання: який із напрямів або який їх синтез є перспективним і продуктивним для сучасної психології, який шлях подальшого розвитку їй обрати, щоб не -вироджуватись у своїй сутності, не втратити власний предмет дослідження?

Зрозуміло одне: сучасна психологія не може чекати, доки хтось визначить її майбутнє ("Хто нікуди не пливе, для того немає попутного вітру"). Отже, завдання полягає в тому, щоб у визначенні напряму подальшого розвитку психологічної науки врахувати всі найкращі здобутки світової філософсько-психологічної думки.

Узагальнюючи розгляд феноменологічної традиції в науці про людину, її природу та внутрішній світ у його розвитку, слід визнати перспективним для сучасної психології напрям, у якому:

мова йде про "життя-буття" конкретного (емпіричного) людського індивіда, а не абстрактного представника суспільства, класу, учасника історичного процесу, сутність якого начебто міститься десь за межами його єства;

людина із самого початку, онтологічно визнається суб'єктом, автором і виконавцем свого життєвого "проекту", вона сама обирає своє буття і входить у нього з реальною можливістю (потенцією) і напруженою інтенцією, спрямованістю на те, щоб стати людиною і нічим іншим;

актуалізація зазначеної потенції й інтенції здійснюється самою людиною, самопричинно, в її доцільно-вибірковій і цілеспрямованій взаємодії з природним, соціальним та психологічним оточенням, з тими умовами, які вона знаходить у своєму бутті;

головна місія людини в бутті, сенс її життя полягає у тому, щоб ствердитись у статусі мудрого творця, свідомо й відповідально розв'язувати гносеологічні та онтологічні суперечності біологічного й соціального, психічного й непсихічного, індивідуального й суспільного, неповторного й універсального, суб'єктивного й об'єктивного, а також істинного й неістинного, доброго й злого, прекрасного й потворного, сутності й існування, життя і смерті, буття і небуття;

вчинок є універсальним і водночас глибоко індивідуальним механізмом специфічно людського самопізнання й самотворення, що набуває значення способу буття людини як суб'єкта життєдіяльності.

Сучасна психологія має бути толерантною до всіх існуючих філософсько-психологічних напрямів, у межах яких здійснюється пошуковий рух у глибини людської природи. Керуючись принципами формально-логічної несуперечливості, не слід нехтувати можливостями діалектичного тлумачення природи людини. Переваги діяль-нісного, революційно-перетворюючого підходу не повинні затуляти того, що може дати споглядальна парадигма. Науковий раціоналізм виявляється продуктивним лише за умови врахування можливостей ірраціонально-інтуїтивного проникнення в сутність людського буття, можливостей, які розкриваються в мистецтві, літературі, музичній творчості тощо.

Проте толерантність не означає всеїдність, а передбачає чітке бачення різниці між справжньою науковістю і псевдонауковим маренням, між онтологічною очевидністю істини і самоочевидністю висновків, між прогресивним і регресивним. Тільки вчинковий характер наукового пошуку, зорієнтований на відкриття таємниць людського буття, є запорукою розвитку сучасної психології.

Література

Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.

Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.

Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.

Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.

Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.

Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.

Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.

Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.

конференции). М., 1992.

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.

Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.

Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.

Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.

Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.

Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.

Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.

Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.

Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.

Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.

Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской

культуры XX века. М., 1991.

Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.

Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.