Вчинковість визначається мотивацією психологічної "суверенності", внутрішньою установкою до саморозвитку і самовдосконалення, ефективною психологічною захищеністю, здатністю до само-діагностики, самокорекції, самопрофілактики, самотерапії та ін.

Рефлексія вчинковості як певного інтегративного і водночас найбільш сутнісного критерію індивідуального і суспільного розвитку свідчить також про важливість його практичного використання в експертній оцінці соціопсихічного стану й статусу сучасної людини в суспільстві, в якому загострюється небезпека втрати людиною не лише ознак вищої цінності, мети суспільного розвитку, але й навіть ролі засобу, знаряддя, "гвинтика", котрий може без особливих проблем бути заміненим іншим із черги бажаючих вижити.

Гуманістично орієнтована психологія протистоїть такого роду тенденціям, стверджуючи самоцінність людини з її специфічними потребами до самоактуалізації, креативності, психічного і фізичного здоров'я, інтеграції та індивідуалізації. Гуманістичний підхід передбачає досягнення людиною рівня автентичного буття, тотожності своїй власній вчинковій природі.

Зацікавлена саморефлексія, критичне усвідомлення ситуації, а також своїх власне людських потреб, здатності і реальної спроможності бути діячем, творцем, а отже суб'єктом особистого життя як вчинку дає змогу людині адекватно оцінити свою життєву перспективу, зробити правильний мотиваційний вибір життєвого шляху і здійснити життя як учинок.

Література

Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.

Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.

Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.

Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.

Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.

Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.

Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.

Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.

конференции). М., 1992.

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.

Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.

Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.

Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.

Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.

Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.

Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.

Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.

Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.

Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.

Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской

культуры XX века. М., 1991.

Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.

Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.