Вчинковий смисл психологічних феноменів феномени дії та післядії

План

1. Психологічна структура трудової діяльності.

2. Процес, ціль і продукт праці.

3. Праця рутинна і творча.

4. Реальне освоєння світу.

5. Психічні процеси, стани та властивості особистості в їхньому генезисі.

6. Вчинок як рушійна сила розвитку психічних процесів, станів та властивостей особистості.

7. Життєвий шлях.

Людина самовиявляється в діях, особливо у діях вчинкових, які починаються з постановки цілі і шляхом розкриття в практичній дії реального змісту цілі досягають, реалізують її. Найбільш чітко постановка і досягнення цілі розкриваються у трудовій діяльності через процес праці, ціль праці та її продукт.

Психологічна структура трудової діяльності.

У трудовій діяльності, в найбільш досконалих її формах виражається вся багатогранна сутність людини. Саме в трудовій діяльності, у творчій праці знаходять свій дійовий прояв усі душевні сили, наміри, почуття особистості. Виникнення трудової діяльності, яка базується на використанні засобів праці, на її розподілі та спеціалізації, цілком змінило ставлення людини до природного світу. Праця розглядається як процес, що відбувається між людиною і природою, процес, у якому людина своєю власною діяльністю опосередковує, регулює і контролює обмін речовин між собою і природою. Впливаючи на природу, змінюючи її, людина змінює і свою власну природу. Трудова діяльність як прерогатива виключно людини характеризується тим, що людина ще на початку процесу праці уже уявляє собі її кінцевий результат.

Саме трудова діяльність спрямована на створення необхідного продукту (речі, енергії, інформації). Продукт, що його виробляє конкретна людина, може бути зовсім не потрібним власне їй. Трудова діяльність орієнтується на потреби суспільства в цілому, не визначаючись потребами лише окремої особистості. Таким чином, трудова діяльність за своєю природою є суспільною. Суспільною є вона й за характером. Сьогодні суспільний розподіл праці набув такої розгалуженості, що фактично жодна людина не лише не виробляє всього, що вона потребує, а й ніколи не бере участі у виробництві хоча б одного продукту від початку до кінця. Все, що потрібно людині для життя, вона отримує від суспільства в обмін на свою працю. Виробництво продуктів є водночас і виробництвом певних стосунків людей у процесі праці, розподілу, обміну й споживання.

Трудова діяльність — це історично первинний вид людської діяльності, що лежить в основі виникнення людської свідомості, особистості в цілому. В процесі праці не лише виробляється той чи інший продукт трудової діяльності, а й формується сам суб'єкт, розвиваються здібності людини, її характер.

Діяльність людини існує як дія або ланцюг дій. Виконання дії полягає у використанні певної системи рухів, яка залежить від мети дії, властивостей предмета, на який ця дія спрямована, і умов дії. Трудова діяльність існує в трудових діях. Оскільки трудова діяльність — це завжди діяльність, спрямована на виробництво певного продукту (матеріального' чи духовного), трудові дії людини націлені на певний результат. За внутрішнім психологічним змістом ці дії зумовлюються тими чи іншими спонуканнями або мотивами і спрямовані на певну ціль. Спонукання до діяльності в основі своїй має певну потребу, інтереси людини.

Те, чому людина діє, не завжди збігається з тим, для чого вона діє. Мотиви діяльності можуть розходитися з безпосередньою метою, що керує діями. За Айзенком, існують такі різновиди трудової мотивації: заінтересованість інших працівників у роботі окремої особи та у співдружності з нею; можливість зростання та просування; стабільність становища на роботі; величина заробітної платні; вигідність робочого часу; суспільний престиж праці; відпустка, її тривалість, можливість взяти її у зручний для себе час.

У трудовій діяльності розкривається безпосередній зв'язок між потягом, спонуканням, в якому виражається потреба, й зі способом ЇЇ задоволення. В трудовій дії, оскільки вона спрямована на виробництво продукту, а не безпосередньо на задоволення потреби, розчленовується, виділяється, з одного боку, предмет як продукт, який виступає ціллю дії, а з другого боку — потяг, спонукання. Із предмета і спонукання починає виділятися ставлення суб'єкта до довколишнього середовища й до власної діяльності. У праці складається притаманна людині здатність до дій дальнього прицілу, опосередкована, віддалена мотивація — на відміну від польової, ситуативної мотивації, що характерна для тварин. Оскільки діяльність завжди перебуває в тому чи іншому співвідношенні зі спонуканнями, потягами, потребами, вона включає емоційну характеристику. Емоції породжуються в дії із співвідношення дії з потягом, потребою і залежать від змісту і суті завдання що стоїть перед людиною, і від її ставлення до цього завдання. У спонуканнях є зачатки волі. Воля включає усвідомлення цілі дії, яка витікає із потреб, що цю дію викликають, і свідоме підкорення всього ходу дії поставленій меті. Такий цілеспрямований характер має трудова діяльність, спрямована на виробництво певного предмета, на певний результат; вона характеризується усвідомленням цілі і передбаченням результату.

Процес, ціль і продукт праці.

Процес праці включає потяг, уявлення, волю, на основі яких формується ціль праці як її результат, що регулюється свідомою волею.

Ціль праці — це те, на що вона свідомо спрямована. Ціллю у людини частіше виступає те, що в даний момент відсутнє і повинно бути досягнуте за допомогою дій. Ціль нам дається уявно — в образі динамічної моделі майбутнього результату діяльності, тобто ідеально. Саме з цією моделлю зіставляються результати дій. Ціль — це суттєва ознака процесу праці, бо саме нею визначається та система рухів і дій, яка спрямована на досягнення результату.

Результатом праці є створення певного духовного чи матеріального продукту, тобто речі, реального предмета, в якому втілені знання, навички, уміння людини. Процес праці — це перетворення ідеального результату, що був на початку уявним, на реальний продукт праці в кінці цього процесу, з використанням системи дій і рухів. Усі ланки процесу праці підкорені її кінцевому результату; ціль процесу праці не в ньому самому, а в продукті праці як її результаті. Трудова діяльність виконується не заради самого процесу праці, а заради більш чи менш віддаленого його результату, що слугує задоволенню потреб людини через привласнення не лише продукту її діяльності, а й продукту праці інших людей, продукту суспільної діяльності.

Створення продукту праці пов'язане з певними труднощами, перешкодами, що зумовлюють виникнення емоційних переживань. Так, у процесі праці виникають переживання, що пов'язані безпосередньо з фізичними діями, з оцінкою витрат фізичних сил, — так звані праксичні переживання, які лежать в основі виникнення праксичних станів*, як то монотонії, втомлення, психічної напруженості, емоційного стресу. При перешкодах, які виникають в умовах неузгодження цілей праці і засобів їх досягнення, виникають специфічні переживання тривоги, хвилювання, неспокою. Емоційне перенапруження веде до неврозів. Якщо людина не справляється зі своїми емоціями, настає стрес, що веде до дезорганізації трудової діяльності, а може, й життя в цілому.

Процес праці може вимагати зусиль, спрямованих на подолання не лише зовнішніх, а і внутрішніх перешкод. Це вимагає наявності у людини волі. Як зазначав С.Л.Рубінштейн, волі у владі потягу ще немає. В єдності потягу і повинності постає усвідомленість волі, що визначає здатність людини регулювати свої дії, переборюючи як зовнішні, так і внутрішні труднощі. З волею пов'язана проблема породження реальної трудової дії. Воля людини передбачає її свободу у визначенні способу і характеру власних дій, вчинків на основі об'єктивних законів.

Емоції та воля виконують регулюючу функцію в процесі праці. Емоції виступають внутрішнім регулятором, бо забезпечують трудову діяльність пристрастю, відображаючи відношення між потребою і успішністю реалізації діяльності. Цю роль можуть виконувати як позитивні, так і негативні емоції.

Зовнішнім регулятором діяльності емоції виступають у випадках, коли спрямованість діяльності змінюється під впливом зовнішніх факторів (приємна чи неприємна музика, шум), що з'являються в процесі праці. Хоча подібний розподіл видається умовним (бо всякі зовнішні зміни в емоціях усвідомлюються як зміни в самому суб'єкті), таке розуміння емоційної регуляції процесу праці може мати місце в аналізі послідовних змін емоційних переживань при досягненні цілі трудової діяльності, особливо за наявності перешкод.

Якщо емоції визначають спрямованість діяльності, то воля — то вже сама дія, яка виявляється або в свідомому спрямуванні розумових та фізичних зусиль на досягнення цілі, або в утриманні від активності. Саме в процесі праці, де для досягнення цілі необхідні контроль виконання, свідома дисципліна, проявляються ознаки зрілої волі, врівноваженість спонукальних та гальмуючих її механізмів, співвідношення їх на основі моральних принципів, котрі розкриваються у вчинку людини.

Праця рутинна і творча.

Будь-яка праця передбачає як фізичні, так і розумові процеси. В праці завжди присутні рухи (рухи очей при читанні, наприклад), а також мислення, уява (для постановки цілей, прийняття рішення). Залежно від системи дій, яка визначається ціллю, праця може бути рутинною і творчою. Якщо основні дії мають значною мірою стандартний, однотипний характер і досягнення цілі не передбачає змін умов, корекції цілі і