Епоха Просвітництва стає ще одним кроком до розвинутої суб'єк-тності, хоча на перший погляд вона сприймається поверхово-гедоністично. Власне життя людина повинна перетворити на прекрасну виставу, де немає нічого таємного, прихованого від стороннього ока. "Життя, — пише В.Роменець, — всуціль стає екстатичною втіхою. Люди кокетують навіть перед смертю. їхні вчинки позбавлені зворотного зв'язку, осмисленості результатів. Є тільки сьогодення".

З XVIII ст. починає оволодівати умами ідея можливого, реального вдосконалення людини, довколишньої природи, соціуму. Життєвий шлях слід будувати таким чином, щоб у недалекому майбутньому знайти щастя. Допомоги ні від кого чекати не треба, людина відчуває, що її доля залежить тільки від неї, стаючи більш самотньою та самодостатньою. Натуральне, природне сприймається як істинне, а культура ніби заважає безпосередньому розкриттю доброї "в собі" людської природи.

Людина епохи романтизму шукає свій життєвий шлях, звертаючись до себе, до власних бажань, прагнень, настроїв, мрій. Час життя розглядається як історичне становлення, одухотворяється, міфологізується. Поетика цієї доби надихається злетами та падіннями чи то захопленого, чи зовсім розчарованого буття з його сумними чварами, буденністю, мінливостями підступної долі. Рівень індивідуальної відповідальності за все, що трапляється, дуже високий. Розуміння грішності — праведності, добра — зла стає набагато тоншим, припускає безліч нюансів, відтінків, різночитань кожної норми.

Сучасник доби модернізму дуже уважно ставиться до часу життя, його загадкового плину, його незбагненного поринання у нескінченність, небуття. Детермінантами побудови життєвого шляху стають глибинні переживання, ірраціональні потяги, почуття, суб'єктивна сваволя. Внутрішні складності й дисгармонії нав'язуються зовнішній дійсності, яка стає все релятивнішою, зникаючою, нестійкою. Людські переживання, згадки чи прожекти не менш значущі, ніж реальні події.

Так людина поступово починає усвідомлювати власну роль у побудові життя в цілому, стає все більш свободною і відповідальною.

Література

Абульханова-Славская К.А. О субъекте психической деятельности. М., J973. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С Л. Рубинштейна. К 100-летию со дня рождения. М., 1989. Абульханова-Славская К.А. Стратегия жизни. М., 1991.

Асмолов А.Г. Психология индивидуальности. Методологические основы развития личности в историко-эволюционном процессе. М., 1986.

Басейн Ф.В. О развитии взглядов на предмет психологии // Вопр. психологии. 1971. № 4. С.101-113.

Бахтин М.М. К философии поступка // Философия и социология науки и техники: Ежегодник 1984- 1985. М., 1986.

Вопросы теории и психологии творчества / Под ред. БАЛезина. Харьков, 1914.

Выготский Л.С Исторический смысл психологического кризиса // Собр. соч.: В 6 т. М., 1982. Т.1.

Гегель Философия духа. Энциклопедия философских наук. М., 1977. Т.З.

Гельвещй К.А. Про людину, її розумові здібності та ЇЇ виховання / Пер. 1932.

Гуссерль Э. Амстердамские доклады // Логос. М., 1992. № 3.

Исторический путь психологии: прошлое, настоящее, будущее (Сб. тезисов Междунар.

конференции). М., 1992.

Кант И. Сочинения: В 6 т. М., 1964.

Кониський Г. Філософські твори: В 2 т. К., 1990.

Костнж Г.С. К вопросу о психологических закономерностях // Вопр. психологии. 1955. No 1.

Леви-Брюль Л. Первобытное мышление. М., 1930. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. М., і 975. Леонтьев А.Н. Проблемы развития психики. М, 1972. Павлов И.П. Полное собрание сочинений. 2-е изд. М., 1951. Роменець В.А. Історія психології. К., 1978.

Романець В.А. Історія психології епохи Просвітництва: Навч. посібник. К., 1993. Рубинштейн СЛ. Бытие и сознание. М., 1957. Рубинштейн СЛ. Проблемы общей психологии. М., 1973. Сеченов И.М. Избранные произведения. М., 1952. Т.1.

Татенко В.О. Об'єкт психічної активності як предмет дослідження // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність: В 3 т. К., 1993. Татенко В.А. Субъект психической активности: поиск новой парадигмы // Психолог, журн. 1995. №3.

Ткаченко О.М. Принципи і категорії психології. К., 1979.

Франк СЛ. Непостижимое. Онтологическое введение в философию религии // Соч. М., 1990.

Фромм Э. Душа человека / Пер. М, 1992.

Челпанов Г.И. Мое отношение к марксизму в психологии //ОР РГБ. Ф.326. П.37. ед.хр. 12.

Челпанов Г.И. Психология и марксизм. М., 1925.

Юнг К. К пониманию психологии архетипа младенца // Самопознание европейской

культуры XX века. М., 1991.

Ярошевасий MS. История психологии. М., 1966.

Holzkamp К. Kritische Psychologie und phanomenologische Psychologie: Oer Weg der Kritischen Psychologie zur Subjekfwissenschaft // Forum Kritische Psychologie. 1984. Bd.14.