Вчинковий смисл психологічних феноменів-феномени мотиваційні

План

1. Витоки волі.

2. Боротьба мотивів та вольовий акт.

3. Формування та розвиток вольових процесів.

4. Природа потреб людини.

5. Потреби та мотиви діяльності.

6. Теорії мотивації.

Витоки волі.

Не тільки власне феноменологічне уявлення про роль волі в житті людини робить актуальним питання про сутність, витоки, смисл даного явища. За думкою багатьох дослідників природи людського буття, саме воля є одним з психологічних феноменів, що виділяють людський спосіб існування як якісно нову форму буття сутнього. Коли ж ми розглядаємо окремий акт поведінки або діяння людини як процес, який послідовно та поступово розгортається у просторі та часі її індивідуального життя, то воля постає природним компонентом даного процесу.

В.Вундт указував, що воля народжується значною мірою з емоційного джерела, а витоки її коріняться в природі почуттів людини. Це особливо яскраво проявляється в грі та процесах афективних переживань: виростаючи в бурхливе, значне переживання, вони досягають якоїсь вищої точки, коли людина, усвідомлюючи ситуацію, що склалася, потрапляє в стан хитання з приводу очікуваних виявів своїх переживань — чи вийде афект на простір відповідних зовнішніх виявів, чи буде опанований у внутрішньому плані. Кінець кінцем із усієї гами почуттів та переживань виростає більш рівне, чи більш-менш інтенсивне прагнення індивіда, яке і дає ядро того, що в широкому розумінні цього слова ми називаємо волею. Це прагнення, бажання, хотіння виникає тільки там, де не все нам байдуже, де світ — предмети, люди, властивості, думки, питання та ін. — забарвлені почуттям у той чи інший колір, який приваблює чи відштовхує нас, збуджує в нас позитивний або негативний інтерес. Коли це почуття потягу або відторгнення встановлюється з повною визначеністю, стабілізується, і при цьому йому не протистоїть ніяке інше почуття, спрямоване на той самий об'єкт чи пов'язане з ним так чи інакше, то все це приводить до слідування без перешкод своєму почуттю та народжуваному ним бажанню або прагненню. В психології такий елементарний акт волевиявлення називають потягом.

Боротьба мотивів та вольовий акт.

Описаний процес волевиявлення становить ідеалізовану модель реальних процесів. Справжнє життя людини розгортається в умовах, які надають їй безліч різноманітних уявлень та калейдоскоп емоційних переживань. Тому людина досить скоро пізнає так звану боротьбу мотивів, яка в психологічному плані формує сферу того, що називають волею у більш вузькому, власному розумінні слова. Мотив складається з уявлень (чи ідеї) та почуття, яке насичує уявлення змістом емоційним, чуттєвим; і ось у житті одному уявленню протистоїть інше, оскільки відповідні їм почуття не завжди сумісні одне з одним, а часто перебувають у відносинах більш чи менш різкого контрасту. До наявних двох мотивів можуть додаватися й інші, і в культурному житті душа людини перетворюється на свого роду арену для боротьби між різними мотивами. Вони дуже різноманітні і можуть складати одну загальну силу й таким шляхом полегшувати прийняття рішення, а можуть паралізувати один одного й викликати той стан, який ми називаємо хитанням, ваганням або нерішучістю.

Чим вище та складніше духовне життя людини, тим багатшими є її мотиви, тим ширший простір для їхньої боротьби та різноманітних змістових поєднань. Досить характерним є явище, коли діти з перших своїх кроків знайомляться з існуванням дозволеного та недозволеного і вже змушені переживати боротьбу між бажанням та усвідомленням недозволеності того чи іншого вчинку, між необхідністю підкоритися певним вимогам дорослого й палким бажанням зробити протилежне. В такій атмосфері боротьби мотивів відбувається більша частина свідомого духовного життя людини. Іноді ця боротьба може набирати прямо хворобливого характеру, коли індивід не знаходить виходу з того поєднання сил мотивів, що склалося, та не може вирішити, в яку сторону йому схилитися, хоча нерідко мова йде про якесь мізерне питання.

Таким чином, вольовий акт тісно пов'язаний з рішучістю, яка стає основною ознакою волі в життєвому процесі індивіда і полягає в почутті активності, діяльності. Якщо зробити спробу розкласти вольовий процес на складові та етапи його розгортання, то ми отримаємо таку картину: індивід з його конкретним душевним укладом, самопочуттям, самооцінкою та більш-менш ясним усвідомленням своїх інтересів формує певні уявлення; ці уявлення матимуть на такому його душевному фоні конкретний емоційний тон; із сукупності уявлень (чи ідей) і пов'язаного з ними почуття народжуються мотиви; вони вступають, залежно від ступеня їхньої суперечності, в більш чи менш інтенсивну боротьбу один з одним, в результаті якої індивід здійснює вибір між ними, потім приходить рішення, а воно здійснюється та завершується, природно, актом дії. З педагогічної точки зору особливо важливо зазначити, що ця боротьба мотивів та питання про зіставлення, співвідношення їхніх сил вирішується людиною не тільки на грунті природного поєднання сил, тобто у спрощеній формі, але в цю боротьбу втручаються духовні інтереси, зрощені культурою, значно ускладнюючи та поглиблюючи цю боротьбу: вони нерідко приходять на допомогу слабким мотивам і допомагають їм "здобути перемогу" над більш сильними.

Формування та розвиток вольових процесів.

Описаний вище процес, безумовно, не вичерпує питання про боротьбу мотивів та здійснення людиною вольового акту. Важливим є виявлення механізмів формування та розгортання вольових процесів, їхніх психологічних закономірностей, умов розвитку індивідуально-неповторної мотиваційної сфери людини. В онтогенетичному плані перший акт зіткнення різноманітних мотивів розгортається як складний, тривалий та надзвичайно енергомісткий для особистості процес. Проте після здійснення повторного вольового акту вихід із цієї боротьби стає для особистості дедалі легшим, оскільки формується своєрідний "образ" вольового діяння, проторюється шлях послідовного розгортання вольових дій. Якщо вперше вольовий процес потребує значної психічної енергії та нервових сил, то надалі він починає "механізуватися", поки не перейде в неусвідомлюваний план, який дається людині ніби сам собою, часто без усіляких зусиль.

Дуже схоже відбувається виховання та навчання дітей, коли дорослі намагаються сформувати в них певні звички, знання, навички тощо, корисні чи необхідні з точки зору вимог суспільного життя чи індивідуальних інтересів. Хоча механізація психічних процесів та актів діяння не завжди можлива і не безмежна, вона вказує на закономірності збудження, опрацьовування та закріплення деяких видів психічної діяльності, на основі чого відбувається формування стилю поведінки або діяння конкретної особистості.

Важливим фактором формування та розвитку вольових процесів особистості є "очікування успіху" від здійснення конкретного акту діяння або поведінки. Ідея здійсненності та можливості досягнення конкретної мети, на яку спрямована воля, є важливою умовою розгортання вольового акту в процесі виконання особистістю будь-якого завдання, ситуації прийняття рішення тощо. "Успіх" при цьому постає у двох якісних зрізах: як індивідуально-психологічна умова оцінювання результатів власного діяння, а також як соціально-психологічна умова визначення соціального статусу діяльності, яку реалізує особистість, та критерій "прийняття" результату індивідуальної дії з позиції його соціальної цінності, необхідності, корисності. Відповідно відбувається процес формування "мотивації успіху" особистості щодо здійснюваних нею дій, а складовими цього типу мотивації постають індивідуально- та соціально-орієнтовані мотиви.

Цілеспрямування — ще одна суттєва характеристика та фактор розвитку вольових процесів індивіда. "Досягнення цілі", мети, здійснення ідеї та переживання завершеності акту — основа мотивування дій індивіда щодо елементів його поведінки або організованої діяльності. Ціль постає перед людиною як соціально визнаний та індивідуально прийнятий компонент діяльності, що надає дії сенс і виконує керуючу функцію у процесі її виконання. Як правило, ціль того чи іншого типу діяння сприймається індивідом як певний синтез уявлень про: "образ результату" діяння, міру завершеності змісту та форми очікуваного результату, його ідеальний та реальний (стосовно можливостей самого індивіда) предметний вияв. Ціль діяння постає перед індивідом також у своєму емоційному, чуттєвому вираженні; тобто індивід сприймає завершальну ідею своєї дійової активності не тільки через призму її предметного результату, але й у контексті власних емоційних та чуттєвих переживань з приводу предмета своєї активності — його привабливості, доступності та індивідуальної необхідності процесу перетворення даного предмета. Мотивування конкретного акту діяння залежить саме від цих моментів, а елементи індивідуального діяння отримують своєрідний мотиваційний фон — поєднання емоційних, чуттєвих переживань та уявлень індивіда про ідеал "успішного діяння" в умовах, що склалися.

Орієнтація індивіда на завершеність дій — також суттєвий фактор розгортання його вольових процесів та формування мотиваційної сфери. Цей фактор має соціальний, культурно-привнесений характер, але у цій своїй характеристиці виступає скоріше як орієнтир організації дійового циклу від початку до логічного кінця. Індивідуально-неповторного змісту даний фактор набуває тільки внаслідок свідомого, скерованого та насиченого мотиваційним смислом вибору його "реальним орієнтиром" свого діяння з боку самого суб'єкта. Продукт діяння суб'єкта матиме, відповідно, подвійний зміст: з одного боку — це соціально-цінний зміст, актуалізований або самостійно, творчо створений суб'єктом; а з іншого — індивідуально-цінний зміст, який може поставати у формі накопиченого суб'єктивного досвіду, знань, умінь