Отже, мотивування активності людини може здійснюватися в різних змістових напрямах, розгортатися в різній структурній послідовності, з перевагою соціально- або індивідуально-орієнтованої спрямованості. Природа вольового акту дає змогу виявити елементарні механізми утворення мотивів, а їхній зміст постає через аналіз та психологічне тлумачення потреб людського життя.

Природа потреб людини.

Багаторівневість та синтетичність природи людини виявляє себе в багаторівневій та синтезованій структурі її потреб. Психологічне визначення сутності даного явища теж може здійснюватися по-різному, залежно від змістового рівня вихідних орієнтирів. Так, якщо йдеться про потреби організму, то говорять про будь-які потреби організму людини в окремих умовах, необхідних для життя, про вимоги людини до цих умов тощо. Потреби визначаються також як спрямування на здійснення окремих дій для підтримання життєздатності свого організму або своєї особистості, що їх людина здійснює, як правило, прямо не усвідомлюючи активуючого змісту цієї спрямованості. Потреби розглядають також як глибинні, неусвідомлювані настанови людини щодо самозбереження та самозабезпечення власної цілісності: біологічної та соціальної. В деяких визначеннях потреби постають як основні рушійні сили дійової активності індивіда у взаємодії з навколишнім світом. У цілому потреби є внутрішніми інтенціями людини щодо ствердження свого буття як "індивідуального самобуття" — єдності природних, соціальних та духовних витоків, — які розкривають себе в активації людиною цілеспрямованих, предметних, життєстверд-жуючих дій.

Потреби людини завжди предметні за змістом, тобто кожна потреба має свій чітко визначений предмет. Це завжди є потреба в чомусь — матеріальній речі, дії, результаті діяльності тощо. Ми говоримо про потреби людини в їжі, воді, теплі або про потреби людини в умовах здійснення конкретної діяльності — від кисневого постачання повітря для дихання до умов здійснення складного типу соціального діяння. Тому розрізняють потреби речові (предметом потреби є річ) та функціональні (предметом потреби є дія, функція, умова).

Сугнісною характеристикою потреб людини є також те, що будь-яка потреба набуває конкретного змісту залежно від того, за яких умов та яким способом вона задовольняється. Сам по собі внутрішній стан потреби організму визначає лише необхідність змінити цей стан, тобто усунути, ліквідувати потребу організму. Що ж стосується конкретної потреби, то вона формується залежно від зовнішніх умов: від тих зовнішніх факторів, які зумовлюють стан організму, що потребує зміни. Оскільки потреби людини характеризуються предметним змістом, який визначається умовами життя, то будь-яка потреба є насамперед особливою формою відображення умов життя та простору життя в цілому. З іншого боку, потреба викликає діяльність організму лише за умови впливу на нього відповідних даній потребі предметів — збудників діяльності, якими в кожній конкретній ситуації стають: їжа, пиття, повітря, відпочинок тощо.

Потребам людини властива особливість виникати знову, відтворюватися. Задовольняючи ту чи іншу потребу в окремий проміжок часу, людина тим самим не усуває можливість виникнення даної потреби в інший час, за інших умов, в іншій ситуації. Це особливо стосується потреб організму, які відтворюються через більш-менш визначені проміжки часу. Вони характеризуються певною циклічністю, яка залежить від періодичних змін у стані організму або навколишньому середовищі. Більш складні потреби (наприклад, потреба у спілкуванні, потреба в накопиченні досвіду та ін.) характеризуються циклічністю іншого, вищого рівня: періоди існування даних потреб визначаються віковими особливостями людини, її соціально-психологічними характеристиками, інтенсивністю особистіс-ного розвитку та ін. Проте й ці потреби багаторазово відтворюються за наявності окремих умов — внутрішніх та зовнішніх. Відтворення потреб є водночас важливою умовою їхнього формування та розвитку: тільки постійно відтворюючись, потреба збагачується змістовно, оформлюється структурно, наповнюється індивідуально-неповторним змістом засобів її задоволення.

Розвиток потреб людини протягом її життя відбувається під впливом різноманітних умов. Проте основні компоненти потреб, відносно яких відбуваються зміни, — це коло предметів, які задовольняють дану потребу, та способи її задоволення. Спочатку збагачується коло предметів, які сприяють підтриманню та розвитку життя конкретного індивіда; розвиваються та стають дедалі точнішими і продуктивнішими способи задоволення того чи іншого типу потреб, до яких удається індивід; на цій основі відбуваються збагачення, розвиток відповідної потреби.

Система потреб людини спрямована на забезпечення її буття на всіх змістових рівнях його розгортання: від природного, рівня організму (з комплексом біологічних, фізіологічних та інших потреб) до рівня індивідуальності, культурно-історичного суб'єкта (з комплексом потреб у здійсненні свого буттєвого потенціалу, потреб у творчому виявленні своєї неповторної сутності тощо). Таким чином, потреби людини утворюють бататом ірну систему, відображаючи у своїй структурі та своєму змісті всі особливості багаторівневої організації "картини буття" людини. Так, за ознакою предмета потреб людини розрізняють її потреби: як біологічного організму; як особистості (або соціального індивіда); як індивідуальності (або культурно-історичної особистості). За ознакою предмета задоволення потреб потреби поділяють на матеріальні та духовні. За ознакою віднесеності потреб людини до внутрішньої або зовнішньої сфер розгортання потреби класифікують на індивідуальні та соціальні, проте не виключається можливість утворення перехідного типу потреб — мішаних за даною ознакою (індивідуально-соціальних тощо).

Потреби та мотиви діяльності.

Потреби людини суб'єктивно переживаються нею як бажання, потяг або прагнення. Сигналізуючи про виникнення потреб та про їхнє задоволення, ці переживання регулюють діяльність людини, стимулюючи або послаблюючи її. Наявність потреби та її безпосереднього, чуттєвого виразу (бажання, потягу тощо) ще не є достатньою умовою для того, щоб діяльність щодо її задоволення (або спрямована на інший предмет) могла здійснитися. Для цього необхідний об'єкт, який, відповідаючи потребі за змістом, став би збудником діяльності, надав би їй конкретної спрямованості. Людині притаманні вищі форми відображення дійсності, а тому об'єкти, які збуджують діяльність, можуть поставати у формі ідеї чи морального ідеалу. Саме цей усвідомлюваний образ, який збуджує діяльність, орієнтує її на задоволення певної потреби, називають мотивом діяльності, що реалізується.

Мотиви діяльності людини можуть поставати в її свідомості як конкретні чуттєві або розумові образи поряд з асоційованими з даними образами уявленнями (наприклад, для мандрівника образ вогнища асоціюється з теплом, світлом, відпочинком тощо). Мотив може збуджувати часткову, конкретну дію і прямо збігатися з ціллю даного діяння (або конкретної дії), з тим, що досягається в результаті виконання дії. В складніших випадках мотиви можуть не збігатися з ціллю окремої дії безпосередньо, а потребують багатьох дій, досягнення численних часткових цілей. Іноді діяльність, що відповідає такому мотиву, може відбуватися протягом значного періоду часу — місяці, навіть роки. Проте мотиви й цілі дій людини не збігаються за своїм суттєвим визначенням; так, залежно від життєвих обставин один і той самий мотив може реалізуватися в різних за своїми цілями діях, а зовні однакові дії можуть мати різні мотиви.

Розуміння мотивів діяльності та уявлення про механізми їхнього утворення мають дуже важливе значення і для особистості як суб'єкта діяльності, і для наукового розуміння психологічного змісту даних процесів. Саме від мотиву залежить, що (в психологічному розумінні) являє собою та чи інша дія, який суб'єктивний сенс вона має для даної людини, як відтворює її внутрішній світ, "картину її "Я". Мотиви діяльності людини відображають найхарактерніші для неї способи реагування на ті чи інші елементи довколишньої (зовнішньої) та прихованої (внутрішньої) сфери існування людини. Рівень усвідомлення мотивів власної діяльності висвітлює притаманний людині спосіб реагування на окремі явища: спонтанні дії, скеровано організовані дії тощо. Змістовний "масштаб" мотивування людиною своїх дій характеризує як змістовий простір ЇЇ реального та духовного існування, так і особистісну "зрілість" в оволодінні предметним світом та власними переживаннями взаємодій із цим світом. Узагалі мотиваційна сфера особистості формується, розвивається та реалізується відповідно до формування, розвитку та послідовного виявлення "Я" конкретної особистості.

Теорії мотивації.

Співвідношення між діями людини та причинами, які зумовлюють та пояснюють ці дії, описує поняття мотивації. Це певна сукупність факторів (мотивів, емоційних переживань, очікувань, намагань тощо особистості), які спричиняють ту чи іншу форму активності особистості, спрямовану на зовнішній світ, явища індивідуального "Я" або інші рівні існування сущого. Можна говорити про універсальну структуру мотивації особистості, проте зміст мотивування дій та поведінки людини завжди залишатиметься суто індивідуальним, неповторним. Перш ніж розглянути психологічні механізми виникнення та розгортання вказаних явищ, звернімося до історії психологічних поглядів на природу мотивації людини.

Вивчення мотивації має давню історію. Вже у вченнях стародавніх мислителів обґрунтовується об'єктивно-причинний підхід до пояснення природи мотивації. Ширше її дослідження починається у XV ст., в період панування ідей гедонізму, згідно з якими задоволення, насолода вважалися найвищим благом і метою життя, а детермінантами поведінки визнавалися лише прагнення до задоволення та уникнення незадоволення як первинні, закладені в природу людини. До питань мотивації зверталися філософи XVII ст. — Спіноза, Гоббс, Декарт. Спіноза вважав, що афективність, пристрасна мотиваційна спрямованість мають розглядатися