усвідомлені моменти відображення зовнішнього та внутрішнього світу, так і неусвідомлені процеси психіки, які значною мірою впливають на людину та її поведінку. До усвідомлених моментів відображення зовнішнього світу належать повне чи неповне знання та переживання моментів свого життя, місце та призначення у цьому світі, професійні знання, світоглядні уявлення та ін. До усвідомлених моментів відображення внутрішнього світу можемо віднести рефлексію свого "Я", більшою чи меншою мірою чітке знання про свої психічні процеси, стани та особливості своєї особистості. Свідомість, "спрямовану назовні", називають предметною свідомістю, а усвідомлення себе — самосвідомістю. До неусвідомлених явищ належать реакції організму людини на подразники, які перебувають на до-пороговому рівні, автоматизовані дії, сновидіння та значна кількість патологічних явищ (марення, галюцинації тощо).
Взаємодія свідомого та несвідомого досить складна. її з'ясування є важливим для психолога, оскільки дає ключ до розуміння механізму психогеній та можливостей корекції розвитку особистості.
На проблему "несвідомого" особливу увагу психологи звернули від часу появи праць З.Фрейда.
Основою психічного життя, за Фрейдом, є "Воно" — неусвідомлена сукупність несвідомих потягів, інстинктів, найважливішими серед яких є "інстинкт життя" (Ерос) та "інстинкт смерті" (Танатос). За Фрейдом, усвідомлюються лише окремі моменти психічного життя, пов'язані з необхідністю пристосуватися до умов існування. Загалом же несвідоме являє собою конгломерат асоціальних, аморальних та алогічних психічних інстанцій. Одним із них є, наприклад, афесивність тобто вроджена схильність до наступальних і насильницьких дій, метою яких є подолання або знищення об'єкта афесії. Основним регулятором несвідомої психічної системи Фрейд вважав принцип задоволення. Отже, у несвідомому здійснюється боротьба між сексуально забарвленими інстинктом життя та потягом до смерті, яка зумовлює функціонування несвідомої сфери та її вплив на особистість у цілому, тобто на "Я" та "над-Я".
В одній системі з "Воно", стверджував Фрейд, у людини існує "Я", яке і є свідомістю; "Я" керується принципом реальності. Сутністю "Я" є сукупність організованих сил, які контролюють сліпі несвідомі сили "Воно" та намагаються привести їх до певної відповідності з вимогами зовнішнього світу шляхом тимчасового упорядкування та здійснення над ними контролю реальності.
Оскільки "моральна цензура" заважає безпосередньому впливу енергії несвідомих потягів на свідому діяльність людини, остільки ця енергія знаходить вивільнення у формі діяльності, яку сприймає суспільство (тобто відбувається сублімація). Одним із видів сублімації є творчість.
Однак не завжди конфлікт між свідомістю та несвідомим вирішується так легко. Фрейд вважав, що саме цей конфлікт стає причиною багатьох неврозів. Часто початком хворобогенних конфліктів є дитячі переживання.
Якщо несвідоме не може безпосередньо проникнути у свідомість, то намагається проникнути "обхідним шляхом": у вигляді символічних образів, сновидінь, обмовок, забувань, помилок у писемній мові. Найбільш "гострі" конфлікти закінчуються психічними захворюваннями.
Поняття "несвідоме" спочатку використовувалося для позначення витіснених із свідомості особистості потягів, мотивів та почуттів індивіда, які заперечуються в процесі розвитку суспільства і є небажаними для соціуму. Несвідоме розумілося як вмістилище для витісненої зі свідомості індивіда психічної реальності.
Отже, між усвідомлюваним і неусвідомлюваним, свідомою і не-усвідомлюваною психічною активністю відношення досить непрості, що й породжує різного роду паралогізми: або ж свідоме підпорядковується несвідомому, впливу архетип і в, або ж, навпаки, саме категорія свідомості тлумачиться настільки широко й абсфактно, що включає в себе всю психіку з її несвідомими потягами.
Певним кроком у вивільненні від такого роду "залежностей" є підхід, що має місце у вітчизняній психології і згідно з яким свідоме в системі психіки ідентифікується із сутнісним і тому підноситься над несвідомим, підпорядковує його собі.
Психічне як частина й ціле, "стан і процес".
Розвиток психічного можна виразити за допомогою полярних, контрастуючих пар (М.Яро-шевський, О.Ткаченкд), описати у таких антиноміях, як "телеоло-гічне-механістичне (природне)", "сфуктурне-функціональне", "кі-лькісне-якісне" тощо. Проте найважливішими для характеристики сутності психічного є "діади" "частина-ціле" та "стан-процес".
Яка сутність психічної реальності? В історії психології знаходимо два найпоширеніших трактування природи психічного: атомістичне (Дж.Локк, Г.Гоббс, Д.Гартлі, Д./Тріслі та ін.) і структурно-цілісне (Г.Лейбніц, М.Вертгеймер, К.Коффка, К.Келлер та ін.). Згідно з першим, яке найповніше виявилося в асоціативній психології, психічне складається з елементарних ізольованих частинок (першооснов, "психічних клітинок"), що є "цеглинками" складніших психічних явищ. Близькими до асоціативного розуміння сутності психічного є погляди В.Вундта, який вважав, що виділені першоелементи (елементарні відчуття, почування) фупуються у складні комплекси (уявлення, почуття, вольові процеси, свідомість) завдяки алерцептив-ному синтезу. У XX ст. атомістичну традицію продовжували біхе-віористично спрямована психологія, фізіологічна психологія, окремі напрями вітчизняної марксистської психології (зокрема, та її частина, що сповідує діяльнісний принцип) тощо.
Психологічний "атом" віднаходився дослідниками для того, щоб зрозуміти багатоманітні психічних явищ в їхніх істотних внуфішніх зв'язках. За такий "атом" приймалося утворення, в якому можна було віднайти всі елементи психічного у їхній єдності. На запитання, що виступає одиницею або клітинкою психічного, психологія свідомості відповідала, що такою клітинкою є елементарне відчуття, з позицій біхевіористично спрямованої психології — це інстинкт, реакція, рефлекс. Марксистська психологія клітинкою психічного ("будівельною цеглиною") називає дію як акт практичної діяльності людини. У дії як психічному атомі наявні зачатки раціональних, емоціональних та вольових елементів психіки. Отже, з'ясувавши сутність зачатків, що є у цій "клітинці", та закони, за якими з "клітинки" створюються складні психологічні утворення (воля, мислення, свідомість тощо), можна осягнути систему психології.
Паралельно з розвитком вчень про психологічні атоми формувалась її критика. Так, В.Джемс виступив проти синтетичного методу В.Вундта, підкресливши, що за основу "синтетичного методу" береться сумнівна теорія, нібито вищі стани свідомості є складеними з простих. Вундт, на думку Джемса, засновує свої міркування не на явищах психічного життя, які безпосередньо відомі кожній людині і в наявності яких вона може переконатися кожного моменту, тобто не на цілісних та конкретних станах свідомості.
З критикою "синтетичного методу" (тобто побудови складних психічних утворень з елементарних атомів) виступили також В.Діль-тей та Е.Шпратер. Виходячи з того, що "душа не може бути компонована з частин, не може бути сконструйована шляхом складання, В.Дільтей стверджував, що психологія має йти іншим шляхом: не синтезувати складні психічні явища з гіпотетичних атомів, а бути аналітичною, тобто брати безпосередньо кожному відомі факти духовного життя й досліджувати їх.
Подібних поглядів дотримувався Шпрангер, який підкреслював, що духовний, внутрішній світ не можна будувати із елементів, як неможливо побудувати тіло з окремих часточок. Необхідним є певний принцип, який об'єднає та оживить ці часточки, тобто цілісність є первинним щодо атомів. Синтез має сенс і значущість лише остільки, оскільки елементи мисляться в цілому. Шпрангер наголошував на доцільності перевернути спосіб бачення: синтетичний метод замінити "розчленюючим аналізом".
Антагоністичною атомарній психології є й гештальтпсихологія, яка заперечує доцільність виділення елементарних одиниць, монад психічного. Вона спрямувала свою критику проти асоціаністичної психології. Принцип гештальтності виник як реакція на атомарні, механістичні тенденції, що панували в асоціативній психології. Згідно з асоціаністичними уявленнями, психологічні процеси розглядаються як сукупність об'єднаних асоціативним зв'язком окремих і незалежних один від одного елементів психічного життя.
Фундаментальною складністю, на якій "спотикалися" теорії, що будували складні психічні утворення з елементарних психічних атомів, є неможливість адекватно пояснити, завдяки чому незалежні елементи утворюють свідомість, цілісні переживання, доцільну поведінку та складні мислительні процеси. Згідно з гештальттеорією, психічні процеси та стани в принципі є цілісні, замкнені, організовані певним чином утворення, які мають свій внутрішній сенс і визначають місце та роль частинок, які в ньому наявні. Така цілісність психічних процесів та станів дістала назву структур або образів (Gestaiten), які протиставлялися випадковому конгломерату, сумарному об'єднанню психічних атомів. Гештальтська методологія дала змогу дослідникам виявити нові психологічні закономірності, факти та зв'язки (цілісність і константність сприймання), мимо яких "проходили" асоціаністи.
Отже, в історії психології існують два напрями трактування сутності психічного: згідно з першим, психічне є складеним, побудованим з елементарних частинок явищем, за другим — воно являє собою цілісне утворення, що не зводиться до "психічних атомів". Якому з цих напрямів віддати перевагу? На думку представників вітчизняної психології, ці обидва крайні варіанти є однобічними і тому неправильними. Вони вважали необхідним знайти третій шлях. Так, М.Я.Басов стверджував, що в асоціативній психології гіпер-трофованим є аналітичний бік дослідження, а в гештальтпсихології "відкинуто аналіз і гіпертрофованим є синтез", а тому правильне рішення проблеми вимагає об'єднання двох зазначених тенденцій. На його думку, дослідження завжди починається з розкладу цілого на елементи, але й ціле і його "структурна архітектоніка" мають бути з самого початку.
Суперечлива природа психічного виявляється не лише в тому, що воно є водночас єдиним цілим і системою елементів, а й у тому, що психічне являє собою діяльнісно-структурне, змінне й стале утворення. Отже, в історії психології знаходимо ще одну дихотомію: або психічне одвічно є процесом (акти судження, свідомості у Ф.Брентано, акти поведінки у Д.Кантора), або структурою (елементи свідомості у В.Вундта, риси характеру у Г.Олпорта, звички у К.Гольдштейна).
У вітчизняній науці структуру розуміли як результат