або певній історичній спільноті людей, зокрема нації. Індивідуальне несвідоме складається здебільшого з інстинктів (лібідо, танатос та ін.) і афек-тогенних комплексів (комплекс Едіпа тощо), а надіндивідуальне — з архетипів.
Термін архетип у наукову психологію увів К.Юнг. Для його формування він використав та розвинув своєрідну історико-психологічну традицію пізнання людської сутності, зокрема поняття ідеї Платона та Августина, біблейські вчення та думки Філона, Арго-пагіта і більш пізніх мислителів (Ф.Ніцшета представників філософії життя).
Архетипи — це утворення психіки, які є безпосередньою психічною реальністю, своєрідною "психологічною першоматерією". У надіндивідуальному несвідомому психічна реальність відрізняється від свідомості особистості, в якому "Я" виступає суб'єктом та спрямовує свою активність на певні об'єкти. В родовому несвідомому "Я" не вичленене, воно розлите, розмите, перебуває в безпосередньому зв'язку з усім світом і ніби губиться в ньому. Оскільки "Я" не має чіткого визначення, остільки воно не протиставлене "не Я", як не протиставлені в надіндивідуальному несвідомому суб'єкт та об'єкт, релятизовані інші звичні для нас протиставлення. Надіндивідуальне несвідоме є відкритою світу та рівною йому за широтою об'єктивністю.
ЛІТЕРАТУРА
Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. М., 1984. Камю А. Миф о Сизифе. Эссе об абсурде // Сумерки богов / Сост. и общ. ред. Л.А.Яковлева. М., 1989.
Роменець ВА. Історія психології XVII століття: Навч. посібник. К., 1990. Рубін штейн СЛ. Основы общей психологии. М.; Л., 1948. Ткаченко О.М. Принципи та категорії психологи. К., 1979. Фром Э. Бегство от свободы. М., 1993.