Виховна робота з умовно засудженими неповнолітніми

Законодавство України передбачає такі покарання, що застосовуються до неповнолітніх, які вчинили злочин: педагогічного і громадського характеру; примусові заходи виховного характеру; адміністративна відповідальність (унаслідок припинення кримінального слідства); кримінальна відповідальність. Залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки правопорушень до особи, яка вчинила таке діяння, застосовуються міри покарання, що передбачають цивільну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Поняття юридичної відповідальності неповнолітніх складне й багатогранне. Можна виділити в ньому такі аспекти: перший — правовий, нормативний; другий — характеризує відповідальність у реалізації; третій — дію відповідальності як засіб впливу на суб'єкта. Усі ці аспекти комплексно розкривають механізм відповідальності неповнолітніх за вчинений злочин.

Позбавлення волі як вид покарання є необхідним і дієвим засобом боротьби із злочинністю. Разом з тим, на його думку, воно поєднане з багатьма негативними соціальними і соціально-психологічними наслідками. Один з них полягає в тому, що процес перевиховання злочинця протікає в середовищі, глибоко дефектному в педагогічному і моральному аспектах. В.В. Панкратов відзначає: "Система покарання з випробуванням дозволяє уникнути направлення неповнолітніх правопорушників до виховної колонії. Адже досвід переконує, що із ВК підліток повертається невиправленим. Позбавляючи, наприклад, неповнолітнього підлітка волі на три роки, юристи розуміють, що прирікають його на перебування в гранично негативному середовищі, яке матиме на підлітка сильний негативний вплив, оскільки вирватись з цього середовища неможливо. Він перебуватиме в ньому 24 години на добу" [23]. Такої ж думки дотримується А. Примаченок: "...відомо, що виховує тільки справедливе покарання. У той же час у виховній колонії наявні контрасти, коли за скоєння вбивства, зґвалтування підлітки відбувають такий же термін, як і за важкі тілесні ушкодження, крадіжки, грабежі, розбій з проникненням у житло". З огляду на цей негативний фактор Г. Фільченков зазначає, що для правильного вирішення питання про вибір міри покарання необхідно в найкоротший термін у повному обсязі з'ясувати всі дані про особистість підлітка, вишукати можливість його перевиховання без ізоляції від суспільства.

Вивчаючи проблему покарання неповнолітніх, можливо визначити, що, якщо класифікувати всі ті чинники, які у своїй сукупності будуть обумовлювати необхідність призначення неповнолітнім передусім кримінально-правових мір покарання, не пов'язаних з ізоляцією від суспільства, то їх можна розділити на три групи: 1) які стосуються характеристики злочинів, вчинених неповнолітніми; 2) які стосуються характеристики особистості правопорушника; 3) які стосуються причин і умов вчинення злочинів неповнолітніми. Застосування покарання з випробуванням можливе за наявності таких умов: незначної суспільної небезпеки вчиненого злочину та небезпечності особи правопорушника стосовно громадськості, суспільства.

Дослідження та аналіз наукової літератури вказує на певний шлях становлення у нашій країні засудження без позбавлення волі. Інститут умовного засудження вперше введений Декретом про суд № 2, що прийнятий Всеросійським ЦВК 7 березня 1918 р., а в Україні він закріплений лише наприкінці 1918 р. Пізніше умовне засудження було закріплене в ст. 38 Основ кримінального законодавства СРСР і союзних республік у 1958 р. Відстрочка виконання вироку вперше введена в 1977 р. Сучасний Кримінальний кодекс України містить статті щодо відповідальності неповнолітніх за вчинення злочинів у частині виправлення їх без ізолювання від суспільства. Першочергове значення в цьому мас ст. 22 Кримінального кодексу України, згідно з якою до кримінальної відповідальності притягуються особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років. Особи віком від 14 до 16 років підлягають кримінальній відповідальності лише за умисне вбивство, посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави, за умисне тяжке тілесне ушкодження, умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників, зґвалтування, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, крадіжку, грабіж, розбій, вимагання, умисне знищення або пошкодження майна, пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів, угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна, незаконне заволодіння транспортним засобом, хуліганство.

У Постанові Пленуму Верховної Ради України "Про практику призначення судами України мір кримінального покарання" вказано, що до осіб, які вчинили менш небезпечні злочини і здатні виправитись без ізолювання від суспільства, потрібно ширше використовувати надані законом можливості для призначення покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. У цій постанові також вказано на необхідність звертати увагу на те, що за наявності передбачених законом підстав суди мають обговорювати питання про умовне засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці і мотивувати своє рішення, як того вимагає Кримінально-процесуальний кодекс України. Вказано, що позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості. Для таких неповнолітніх передбачено застосування звільнення від покарання з випробовуванням. Юридичною природою умовного звільнення від відбування покарання є випробування з метою перевиховання і виправлення без реального застосування призначеного покарання з наступним можливим звільненням від нього при виправленні засудженого або направленням його для відбування покарання, призначеного вироком, коли не досягнуто мети виправлення. За своєю суттю цей вид покарання займає проміжне становище між відбуванням покарання у місцях позбавлення волі й засобами громадського впливу. Звільнення від відбування покарання з випробуванням — це своєрідне попередження про недопустимість вчинення подібного в майбутньому.

Правильна організація виховної роботи з неповнолітніми засудженими до мір покарання, не пов'язаних з позбавленням волі, значною мірою обумовлена теоретичною розробленістю цього питання. Можна виділити такі принципові положення у роботі з правопорушниками: по-перше, цілісне комплексне вивчення особистості не заради вивчення, а для вдосконалення даної особистості загалом; по-друге, вивчення соціального оточення вихованця, в якому він реально виховується; по-третє, на цій основі індивідуальний підхід до виховання особистості неповнолітнього. Важливим є виховання за системою "перспективних ліній", у якій розробляються для кожного неповнолітнього конкретні завдання, вибір шляху їх виконання, сприяння в реалізації завдань, допомога неповнолітньому в подоланні труднощів.

З вивчення природи правопорушень та злочинів неповнолітніх випливає висновок, що підходити до них потрібно як до комплексного явища. При цьому необхідне використання суміжних галузей наук на різних рівнях: філософському, соціологічному, соціально-психологічному, патопсихологічному.

Попередження правопорушень повинне починатися з подолання педагогічної занедбаності неповнолітнього як результату різних відхилень у розвитку його особистості. Це завдання має вирішуватися спільними зусиллями педагогів, психологів, медиків. Розвиваючи вчення про клінічно-педагогічне вивчення неповнолітніх з відхиленнями у поведінці, М. Певзнер виділив такі групи: психопатичні, частіше спадкові (психопатична поведінка має назву "органічної психопатії"), що виникають унаслідок внутрішньоутробного порушення діяльності центральної нервової системи; порушення поведінки, пов'язані з відхиленням розвитку індивіда в постнатальному періоді; форми зміни поведінки, які можуть виникнути при недостатньому розвиткові емоційно-вольової сфери ("психофізичний інфантилізм") тощо.

Складність перевиховного процесу в тому, що на певному етапі наступає "душевна криза" в неповнолітнього, коли руйнуються стійкі неправильні погляди й переконання, ідеали, втрачається мета життя. Жити по-старому підліток уже не може, а по-новому ще не вміє.

Необхідно розмежовувати поняття перевиховання і виправлення. Перевиховання — це спеціальний вид педагогічної діяльності педагогів та інших її учасників, спрямований на подолання недоліків особистості неповнолітнього, розвиток наявних у нього позитивних якостей і формування на цій основі нових, суспільно значущих корисних рис і властивостей. Виправлення — це складний психічний процес перебудови особистості, що здійснюється під впливом спеціально організованих зовнішніх впливів і самостійної роботи особистості над усуненням відхилень у своїй свідомості і поведінці та приведення їх до соціальної норми.

Між процесами виховання і перевиховання є певний взаємозв'язок. У процесі перевиховання і виправлення усуваються негативні властивості неповнолітніх правопорушників, що створює ґрунт для формування позитивних. Тому процес перевиховання і виправлення є органічною частиною і знаходиться в тісному взаємозв'язку з процесом виховання. Подолання негативних властивостей особистості і формування позитивних якостей здійснюється паралельно і є двома сторонами єдиного пронесу виховання неповнолітніх правопорушників, тобто формування особистості неповнолітнього здійснюється завдяки розвитку його позитивних рис із одночасним подоланням негативних. З огляду на це, вживаючи поняття "виховання" стосовно умовно засуджених неповнолітніх, розуміємо і "перевиховання", які с складовими частинами єдиного виховного процесу.

Досягнення мети виправлення неповнолітнього правопорушника як основного шляху запобігання злочинам мас багатоплановий характер. Розділяючи функції профілактики як діагностичну, реабілітаційну, координаційну, прогностичну, можливо визначити їх суть: діагностична — це виявлення причин і факторів відхилень у поведінці; реабілітаційна – перевиховання, спрямоване на подолання негативних проявів у поведінці; координаційна — координація зусиль усіх зацікавлених виховних інститутів у попередженні і подоланні асоціальної поведінки; прогностична – передбачення можливих негативних явиш у поведінці неповнолітнього.

Здійснювати виховання з цією категорією неповнолітніх необхідно у таких напрямках: моральне; правове; статеве; політичне; трудове; розумове; естетичне; фізичне.