Правове виховання повинно мати своїми безпосередніми завданнями: загальне підвищення знань про право, засвоєння виховуваним правових вимог, формування переконання в соціальній необхідності, корисності й обов'язковості права, формування твердих навичок правомірної поведінки.

Вивчаючи механізм кримінальних злочинів, можливо дійти висновку про те, що існує певний взаємозв'язок і взаємозумовленість морального і правового виховання. Мораль і право — особливі диференційовані форми моральності, які виникли як традиція. Мораль – це регулятор поведінки, заснований на владі совісті, а право — регулятор поведінки, заснований на владі держави. Регуляційна функція моралі і права мас подвійну природу: дозволяти свободу мимовільної поведінки і забороняти свободу довільної.

У виховній роботі з умовно засудженими важливими с правильне дозування, співвідношення, сукупність застосовуваних форм" методів і засобів педагогічного впливу. Виховання повинне передбачати розумну єдність та виконання раціонального і емоційного, словесного і практичного, ділового і розважального в житті неповнолітніх, а також свободи і покірливості, вимогливості і поваги. Увага, любов, турбота, відповідальне ставлення до долі неповнолітнього не тільки створюють необхідні умови, але є і педагогічними засобами в його вихованні.

Для практичного працівника, який здійснює виховання умовно засуджених, важливо виходити із принципу виправності неповнолітнього. Вчинення повторного злочину такою особою — це "еволюційний процес". Реальною боротьбою з цим є усунення всіх умов, факторів, негативних явищ: бездоглядності, ухилення від суспільно корисної праці, навчання, пияцтва, ненормального сімейного виховання неповнолітнього.

Ураховуючи те, що кожний правопорушник характеризується індивідуальними особливостями характеру та умов виховання, можливо дійти висновку про те, що вирішення проблеми виправлення такої категорії осіб передусім в індивідуалізації процесу їх виховання. Можливо запропонувати три етапи індивідуально-профілактичної роботи: перший – період, який передує розглядові кримінальної справи в суді; другий — період після винесення вироку і набрання ним законної сили (передбачається контроль за поведінкою неповнолітнього, організація роботи для його виправлення); третій — охоплює період виникнення обставин, які являють собою передбачені законом основи до призупинення випробування. При цьому необхідний збір інформації про зв'язки неповнолітнього з метою визначення справжнього стану в його взаємовідносинах, оцінки ним свого становища серед людей. Для цього потрібно: виявити джерела педагогічного впливу і вберегти від небажаних контактів; намітити шляхи для розширення і зміцнення корисних зв'язків.

До умов ефективності індивідуальної роботи відносять: визначення мети профілактичної роботи з вихованцем, його позитивних рис, на які можна спиратися у виховній роботі з ним, постійний аналіз ефективності родинних виливів, єдність колективного та індивідуального впливів. До індивідуального проекту виправлення особистості входить: організація пізнавальної активності, спрямованої на розвиток, тренування волі й емоційної сфери; розвиток і зміцнення позитивних комунікаційних зв'язків як в інтелектуальному, так і в моральному плані; заходи з усунення конфліктних стосунків і створення позитивного психологічного мікроклімату в сім'ї; організація вільного часу, ураховуючи позитивні інтереси.

Необхідною умовою виправлення правопорушників с розуміння ними перспективи свого життя та шляхи її досягнення. Важливим аспектом виховної роботи з неповнолітніми правопорушниками є допомога їм бачити свою життєву перспективу відповідно до їх реальних можливостей, але без несправедливого ущемлення їх прав і законних інтересів. Можливості у всіх повинні бути рівними.

Багато уваги в працях учених приділено питанню виховання правопорушників, ураховуючи середовище, яке їх оточує. Передусім наголошується на необхідності застосування засобів впливу на батьків і осіб, що їх замінюють, які злісно не виконують обов'язків щодо виховання дітей і своєю антигромадською поведінкою сприяють вчиненню правопорушень.

Профілактична робота повинна проводитись насамперед у неблагополучних сім'ях, де виявлені умови для формування негативних якостей неповнолітніх та які сприяють прилученню їх до злочинної діяльності. Трагедія неповнолітнього правопорушника полягає не стільки в тому, що він народився від соціально занедбаних батьків, скільки в тому, що він повинен жити разом з ними.

Значної уваги вимагає питання впливу на виховання правопорушників трудових колективів. Узагальнення результатів дослідження проблеми виховання і перевиховання правопорушників дозволили зробити висновок, шо чим дорослішими вони стають, тим більший вплив на формування їх особистості може мати залучення до виробничої діяльності, до традицій трудового колективу. Таким чином неповнолітній немовби заглядає у свій завтрашній день і по-новому починає оцінювати ставлення до норм поведінки, законів співжиття. Отже, в організації виховання неповнолітніх велике значення надається навчальним і трудовим колективам.

У виховній роботі з неповнолітніми правопорушниками слід ураховувати явище конформізму. У таких підлітків конформізм до групи, в яку вони входять, виражається більш чітко. Думка такої групи мас на нього набагато більший вплив, ніж думка педагога. Тому, якщо правопорушник знаходить соціальне визнання поза навчально-виробничими стосунками, здійснювати на нього цілеспрямований виховний вплив стає важко, іноді навіть неможливо.

Досліджуючи питання впливу оточення на правопорушників, можна стверджувати, що соціально-психологічне значення оточення ровесників багатопланове, і його не варто недооцінювати; це і джерело інформації у питаннях, про які дорослі мовчать, і важлива сфера престижу і самоствердження особистості, набуття досвіду міжособистісних стосунків, емоційний контакт. Мистецтво виховної роботи в тому і полягає, щоб, спираючись на особливості підліткового віку, психологічно правильно кваліфікувати різні форми протиправної поведінки засуджених, передбачати їх майбутню поведінку і на цій основі визначати засоби, методи і форми виховного впливу.

Вивчивши вплив на виховання однолітків, ровесників, групи, можливо детально розкрити механізм цього впливу на особистість неповнолітнього: асоціальні дії, вчинені в групі, впливають на її норми й поведінку; закоренілі групові норми можуть витісняти особистісну установку, місце якої займає ситуаційна антигромадська установка.

Для виявлення ефективності процесу виховання правопорушників досліджуваної категорії важливим є питання критеріїв їх виправлення. Працюючи з неповнолітніми, засудженими без позбавлення волі, необхідно зовнішні ознаки зіставити з внутрішнім ставленням їх до своїх дій. При цьому можливо виділити вісім критеріїв, які дають можливість оцінити ступінь виправлення засудженого: ставлення до праці; участь в громадському житті; ставлення до навчання; ставлення до вчиненого злочину; дотримання вимог; ставлення до референтної групи; соціальна адаптація; психологічний стан за експериментально-психологічною оцінкою.

Застосування до правопорушника звільнення від відбування покарання з випробуванням має як примусовий, так і виховний аспекти. Передбачається досягнути такі цілі: виховний вплив на неповнолітнього, профілактика рецидиву злочину, нагляд і контроль за неповнолітнім, вплив на правосвідомість правопорушника, неповнолітніх, що його оточують, демонстрування діяльності законів держави, справедливості і неминучості покарання, захищеність громадян суспільства, в тому числі й самого правопорушника.

Координаційну діяльність з організації виховання умовно засуджених неповнолітніх покладено на служби у справах неповнолітніх. При їх координаційній ролі виховання правопорушників здійснюється в сім'ях, педагогічних і трудових колективах, у місцях проведення дозвілля.

Служба у справах неповнолітніх є органом державної виконавчої влади, на який покладається шляхом координації зусиль розробка і здійснення безпосередньо та через відповідні державні органи, суспільні інститути, громадські організації заходів їх соціального захисту, запобігання правопорушень серед них та контроль за виконанням цих заходів, надання методичної та практичної допомоги з питань соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх забезпечує проведення роботи щодо запобігання правопорушень серед таких осіб, зобов'язана виявляти, припиняти та розкривати злочини, вчинені неповнолітніми, застосовувати з цією метою оперативно-розшукові і профілактичні заходи, виявляти причини та умови, що сприяють вчиненню правопорушень.

Саме у компетенції працівників цих органів є проведення індивідуально-профілактичної роботи з умовно засудженими неповнолітніми, організація їх виховання у трудових і навчальних колективах, контроль за проведенням дозвілля, робота із сім'ями даної категорії осіб для залучення неповнолітніх до активної громадської діяльності, інші форми роботи, що мають вплив на правопорушників.

Певну профілактичну роботу проводить суд. Він не тільки здійснює судове розслідування злочинів та призначення на його основі справедливого покарання, а й виявляє причини, обставини, що призвели до антигромадського вчинку неповнолітнього та усунення їх згідно з визначеними законом повноваженнями. Суд приймає рішення про умовне засудження при забезпеченні необхідних гарантій виховання правопорушників. Для цього ним можуть бути винесені окремі ухвали, спрямовані на усунення обставин, що сприяють вчиненню повторних злочинів. Вони стосуються недоліків: попереднього слідства, діяльності органів внутрішніх справ чи державної виконавчої влади та місцевого, самоврядування, виховання дітей батьками або особами, що їх замінюють, виховної роботи установ, організацій, підприємств, де навчається чи працює неповнолітній.

Серед форм діяльності з координування зусиль міліції, суду й інших державних органів і громадських формувань, спрямованих на попередження рецидивної злочинності та її причин, можна виділити такі, як: спільне