Виникнення та становлення психології праці як самостійної науки

План

1. Початок формування психології праці

2. Виникнення прикладної психології праці. Психотехніка та наукова організація праці

3. Сучасний стан психології праці

Початок формування психології праці

Психологія праці як наука почала формуватись під впливом праць Г. Мюнстенберга "Психологія і ефективність виробництва" (1913) та "Основи психотехніки" (1914).Основне завдання психотехніки — проводити профвідбір і профорієнтації, вивчати втомлюваність працівників, з'ясовувати ефективність різних засобів впливу на споживача (реклама); раціоналізувати методи технічного та професійного навчання, організовувати трудовий процес, формувати навики та вміння, боротись з травматизмом, аварійністю. Нині психотехніку ототожнюють з поняттям "прикладна психологія" (психологія праці, інженерна, промислова психологія, воєнна психологія, психологія торгівлі).

Формування вітчизняної психології праці пов'язано з іменем І. М. Сєченова, який працював в Одеському університеті. Зацікавившись рефлекторною природою психічних процесів, І. М. Сєченов почав вивчати ролі цих процесів (передусім, відчуттів і сприймань у трудових актах) [1].

Праці І. М. Сєченова — "Фізіологічні критерії для встановлення довготривалості робочого дня" (1897), "Норма робочих рухів людини" (1901) — поклали початок дослідженню раціональної організації праці та проектуванню трудової діяльності. Його дослідження донині не втратили актуальності для теорії і практики.

Наступний етап психології праці пов'язаний з виникненням за кордоном, а потім і в нашій країні прикладної психології, яка отримала назву психотехніки. Психотехніка виникла в перші роки XX ст. Передумовою її розвитку був запас експериментальних і наукових фактів, які накопичились у фізіології і психології, їх практично застосовували в різних сферах виробництва, медицини, педагогіки, економічного життя. Вивчення чутливості аналізаторів виявило індивідуальні відмінності, які засвідчили, що треба підбирати людей з нижчими порогами чутливості для тих професій, де вимагається гострота зору, слуху або інших органів чуття. Спостереження свідчило про різний вплив різних кольорів на психіку, що спонукало до спроби застосувати колір як стимулятор виробничої активності працівників, для лікування деяких психічних захворювань та ін.

Виникнення прикладної психології праці. Психотехніка та наукова організація праці

Стимулювали розвиток прикладної психології й економічні обставини — загострення конкурентної боротьби за надприбутком. Шукаючи засоби для виживання у ринкових умовах, підприємці звернулись до психології, поставивши перед нею завдання — підвищити коефіцієнт корисної дії робітників. Позицію підприємців сформулював Робер Лаган так: "Мистецтво краще використати енергію колективів людей стає зараз найважливішим фактором розвитку підприємств, так як в даний час всі підприємства можуть володіти практично необмеженими і рівними джерелами капіталів, обладнання, енергії, сировини. Єдине, чим вони відрізняються один від одного, — це підбір кадрів і керівництво ними" [1].

Найважливіший напрям психотехніки — професійний відбір. Психотехніка розглядала питання, пов'язані з вивченням професій, розробкою тестових методик, за допомогою яких прагнули визначити професійну придатність працівника. Крім того, тоді провели низку досліджень, які були присвячені розкриттю й усуненню причин втомлюваності працівника, раціоналізації режиму праці та відпочинку, формуванню трудових навиків, створенню потрібної трудової мотивації, організації робочого місця. Цікавили психотехніків питання реклами, і її вплив на свідомість і підсвідомість людини та багато інших проблем.

Найважливіше значення в психотехніці мали професіографія і професійний відбір. Цікаву сторінку вписав у цей розділ Гюго Мюнстенберг. Він розробив систему тестів для професійного відбору телефоністів, вагоноводіїв, морських штурманів, детально проаналізувавши ці професії, опрацював рекомендації. Особливо цікавим є запропонований ним прилад для відбору водіїв трамвая, який допомагав оцінювати швидкість дії, обережність, спостережливість. Цей прилад складався з барабана з паперовою стрічкою, яку суб'єкт дослідження крутив із зручною для нього швидкістю. У прорізах барабана появлялись цифри, що позначали ті або інші елементи дорожньої ситуації, а суб'єкт дослідження називав буквені індекси ситуації, яку вважав небезпечною. Інтегральний показник успішності об'єднував як ознаку швидкості, так і ознаку безпомилковості. Він намагався відтворити психологічну сутність професії водія, тобто моделював професійну діяльність. Такий підхід допоміг досягнути значної достовірності прогнозів; кількість нещасних випадків і збитки трамвайної компанії різко зменшились, а популярність психотехніки помітно зросла [3].

Основний недолік психотехніки того періоду — механічне розуміння здібностей діяльності як набору властивостей, які не пов'язані між собою і незмінні. Для діагностики здібностей працівника застосовували набір короткотривалих стандартизованих процедур-тестів, які давали неповну інформацію про властивості психіки, не досліджували здібності в розвитку, не вивчали психологічну сутність явища, а детально підміняли цю сутність випадковим кінцевим результатом виконання і в фальсифікації подальшої математичної обробки отриманих балів. Тобто, психологічні явища підмінювали статистичними даними, щоб компенсувати психологічну слабкість тестової методики. За допомогою тестів не можна дослідити здібності, а зібрати матеріал для їхнього пізнання. Оптимальний шлях визначення здібностей — внести динаміку успіхів суб'єкта дослідження в процесі навчання за допомогою моделювання найважливіших умов розвитку працівника, що допоможе впіймати динаміку набування знань і умінь. Такі випробування дадуть змогу досить точно й швидко замірювати і виражати кількісний рівень здібностей працівника та давати допомогу практиці, а не підмінювати вивчення здібностей виявлянням рівня підготовленості.

Прагнення вийти за рамки наукових лабораторій, поєднатись із практикою було явищем позитивним. Видавали спеціальні журнали, збирали психотехнічні конгреси. У вітчизняній психології психотехніка як засіб практичного застосування психологічних знань пережила період інтенсивного розвитку в 1920-ті роки. У Москві, Ленінграді, Казані, Харкові й інших містах виникали психотехнічні лабораторії. Активно розвивалась робота і вивчення професій, проводили професійний відбір.

У 1927 р. було створено Всеросійське психотехнічне товариство. Почали видавати журнал "Психофізіологія праці і психотехніка" (з 1932 р. "Радянська психотехніка"). Застосовуючи традиційний профвідбір за тестовими методиками, російська психотехніка досягнула успіху. Були розроблені схеми та методи професіографії, які не втратили свого значення і до сьогодні. Проводили дослідження динаміки працездатності та втомлюваності залежно від багатьох факторів, вивчали процес оволодіння навиками. У працях передових вчених висловлювалися думки про мінливість здібностей, про можливість компенсації одних властивостей іншими. Проблеми відповідності людини її роботі та прогнозування успішності діяльності в умовах гострого дефіциту робочих рук лиш змінили свої аспекти, перетворились у завдання підбору робочого поста спеціальності, які повинні допомагати працівникові максимально розкрити свої можливості та принести більше користі спеціалісту.

Сучасний стан психології праці

Розвиток науково-технічної революції спонукав до практичного застосування психологічних знань. У психології праці сформульовано теоретичні проблеми, вирішення яких повинно бути науковим обґрунтуванням практичних висновків. Найважливіші з них — психологічні закономірності формування конкретних форм трудової діяльності і ставлення людини до праці; закономірності оволодіння професійною майстерністю, закони перебудови трудових навиків, закони зміни професійно важливих властивостей людини. Розроблено теоретичні та методичні основи психології праці. Побільшало кваліфікованих кадрів психологів-експериментаторів. Прикладні дослідження розпочались на новому рівні.

Характерною особливістю психології праці було подолання суто прикладного її характеру. "Психологія праці перестає бути тільки спеціальною гілкою психології, її теоретичні проблеми стають також важливими проблемами загальної психології людини" [1].

Розроблення теорії особистості в психології привело до глибокого проникнення в психологію праці особистісного підходу з позиції системного аналізу. Суб'єкт праці розглядають як сплав властивостей індивіда й особистості [2].

Об'єкт дослідження психології праці — діяльність індивіда у виробничих умовах відтворення його робочої сили. Сучасна психологія праці відмовилась від уявлень про існування двох розімкнутих циклів: виробництва і споживання, в яких людина поперемінно і незалежно виступає спочатку як виробник, а потім як споживач. З позиції психології праці робочий і вільний час індивіда тісно взаємопов'язаний, як умови праці та відтворення робочої сили.

Психологія праці, подолавши еклектичність свого полімодального спадку, виділила свій предмет і дала імпульс новим напрямам у вивченні праці — інженерна, авіаційна, космічна психологія, ергономіка, психологія управління. Основні завдання психології праці на сучасному етапі безпосередньо пов'язані з суспільним завданням удосконалення виробничих відносин і підвищення якості, організації праці, поліпшення умов життя, усунення аварійних ситуацій, демократизації та формування психологічного типу працівника, який відповідає вимогам суспільства, що розвивається.

Отже, психологія праці як галузь психологічної науки вивчає психологічні особливості різних видів трудової діяльності у взаємозалежності демократизації і формування психологічного типу працівника, який відповідає суспільно-історичним вимогам і конкретним виробничим умовам, методам навчання та психологічним якостям особистості.

Проблеми, які вивчає психологія праці на сучасному етапі, такі:

1. Методологія психології праці.

2. Психологічна професіографія.

3. Історія психології праці.

4. Психологічна трудова експертиза: а) прогностична — професіональна орієнтація, психологічний професійний відбір; б) ретроспективна — вивчення ролі особистісного фактора в травматизмі і браку.

5. Психологія професійної освіти: а) психологія трудового виховання; б) психологія трудового навчання; в) психологія тренування і тренерів; г) психологія підготовки до різних видів праці.

6. Психологія організації праці: а) раціоналізація робочого місця і виробничих зв'язків; б) режим праці та відпочинку; в) профілактика втоми; г) боротьба з монотонією; ґ) управління міжособовими відносинами та психологічним кліматом.

7. Психологія пристосування умов праці до вимог людини: а) раціоналізація фізичного та соціального середовища; б) пристосування знарядь праці до особистості; в) психологічні проблеми дизайну і технічної естетики.

Отже, психологія праці пройшла коротку, але повну драматичних