Відображення неіснуючого

План

1. Уява — трансформатор нових образів

2. Уява, сенсорна сфера та інтуїція

3. Глибинні психічні явища і регуляція дій людини

У п'ятирічної дитини вмикається і механізм уяви — здатності поетичної душі до творчості.

Свідченням того, що механізм уяви почав працювати, є те, що дитина може вільно (зрозуміло, поки що неусвідомлено) оперувати відображенням: думками, образами, почуттями - і стає спроможною:—

розрізняти образи, почуття, думки і практичну дію, в якій вони зароджувалися і співіснували в неподільній єдності, а тепер вона здатна оперувати ними окремо;—

вивільняти образи, почуття і думки від влади над ними пам'яті, хоча ці відображення пов'язані з процесами збереження і відтворення закладеного в пам'ять генетичними ланцюгами;—

ментально змінювати образи почуття і думки про предмет, не торкаючись його руками;—

діяти з цими відображеннями, отримувати нічим не обмежену волю і свободу дій, звільнятися від стереотипів, що і веде людину від простого перетворення завченого матеріалу до творчості - втілення нових форм і якостей у предметному світі;—

за допомогою уяви створювати і руйнувати віртуальну реальність, не зачіпаючи дійсного навколишнього світу.

Неважко здогадатися, що дитина зробила в собі ще один переворот, змінила формулу життя і діяльності. Відбулася зміна структури механізму творчості і додався до активності новий, до цього часу другорядний, інструмент механізму творчості - уява.

П'ята формула життя набула такого вигляду:

уява-мислення-почуття-психомоторика-енергопотенціал.

Уява - психічний процес і механізм, продукт активності у створенні людиною нових образів, уявлень, думок. Уява та її дії пов'язані з абстрагуванням, яке виконується разом з мисленням та енергетикою почуттів. Завдяки уяві людина може передбачати свої майбутні дії та результати: в кінці процесу праці вона отримує продукт, який на початку був створений уявою, у формі образу, системи думок або концепції. Процеси уяви треба розглядати як дійову репетицію майбутнього.

Але уява — це інструмент руйнування стереотипів, який торус шлях до відкриття, винаходу і художнього образу.

За осмисленістю нових образів розрізняють: а) мимовільну уяву; б) довільну; в) захисну уяву, за допомогою якої людина абстрагується від руйнівних впливів і зберігає свою енергію від спалювання негативними почуттями (цей феномен відомий: учень сидить у класі, але його немає на уроці).

Уява — трансформатор нових образів

Уява і її процеси тісно пов'язані із сприйняттям, емоціями, пам'яттю, мисленням, мовою. К. Д. Ушинський зауважував: розвинена уява є приналежністю великого розуму.

Уява - це не здатність фантазувати, будувати гіпотези, а інтуїтивна можливість бачити сутність предметів - їх природну логічність. В оптимальному стані уява користується почуттями гармонії- кодами "золотого перетину". Уява комбінує образи ще не існуючих предметів, процесів, явищ, користуючись при цьому не лише матеріалами пам'яті і почуттів. У діях уяви бере участь і мислення.

З почуттями предмети і явища нам надаються. Переживаючи їх, людина дає їм оцінку, потім залучається до роботи мислення, яке здійснює:

а) перетворення невідомого на відоме; б) попередження або подолання аморального вчинку; в) перетворення дисгармонійного на форму більш досконалої гармонії.

Коли мислення, стикаючись із невідомим, моральним або руйнівним у житті або діяльності, буває безсилим у розв'язанні цих задач, на допомогу приходить уява.

Уява створює образ невідомого як образ відомого, тобто його гіпотезу - предметний зміст і сенс, в якому відбувається саморух почуттєвого і смислового начал.

Механізм уяви синтезує почуття в думку, наслідком чого є створення нового образу або судження про невідоме в задачі. І це все відбувається в розумовому, ментальному плані.

Тому уява має, природно, практичне, а не споглядальне значення. Вона - інструмент практичного ціноутворення, перетворення предметів. Уява людини - її здатність побачити, розгледіти новий предмет у його майбутньому стані і в новій формі.

Уява - ключ до створення майбутньої реальної форми і змісту бажаного, того, що треба створювати. Отже, образ уяви — початок здійснення мети.

Наше минуле в кожний даний момент, тобто пам'ять, існує для нас у зв'язку з нашою потребою і її спрямованістю на майбутнє. Минуле, якщо воно претендує на дієвість, а не виконує роль досвіду (позитивного і негативного), - завжди існує лише в формі майбутнього.

Як це зрозуміти? Адже в уяві бажаний предмет - мета - передбачається нами як уже існуючий, реальний. Діючи, людина трансформує предметне просто уявно, а насправді. Причому у згоді з його природною міркою, яку в ньому визначають почуття. Зрозуміло, мірка може бути точною або помилковою, і тому під час дії зі створюваним предметом постійно визначається відповідність його властивостей певній мірці.

Уява - виявник гармонії, прихованої в сировині майбутнього предмета. Уява відшукує і уточнює разом з почуттям природні мірки - гармонії предметів і діє, користуючись ними; виробляє разом з мисленням правила роботи психомоторики зі створюваними предметами.

Продуктивна уява вперше створює предмет. Конструює в образі його до того, як він стане реальним, зробленим. Уява передбачає те, чого ще не існує. Вона допомагає робити відкриття, знаходити нові шляхи розв'язання задач і проблем. А кожному із нас - доцільно працювати.

Сказане про функції продуктивної уяви стосується і створення уявлення про свій життєвий шлях, погляду на самих себе суб'єктивно. Адже ми - центр бачення світу, сучасного і прийдешнього, і себе в ньому. Хто не бажає подивитися на себе через якийсь час і чітко побачити плани на майбутнє?

Уява - вимога людини до себе: бачити себе не тільки такою, як тепер, ай домагатися повноти і яскравості життя. Спроба бачити себе величною і найкращою - це не примха, не допитливість, не розкіш. Це — не відрив від реальності, а навпаки - кроки до самої себе, до своєї досконалості.

Уява - продукт синтезу багатьох образів в один.

За змістом продукт уяви може бути в широкому діапазоні дійсності: від фантастичних мрій до творчих образів. Але так чи інакше вони як почуття, думки і поняття стають безпосередніми регуляторами:—

життєдіяльності людини на багато років вперед;—

вчинків - дій, що створюють соціально-культурні цінності;—

дій - процесу розв'язання розумових або психомоторних задач, якими людина перетворює невідоме на відоме, нове для себе і для інших.

Продукти уяви - образи, створені спільною роботою з почуттям, здатні прокладати шляхи із сучасного в майбутнє, будувати силами душі те, чого ще не було в даному місці і часі, але можливість існування якого передбачалась.

Ось чому минуле - знання, уміння та навички учня - в кожну мить життя повинні існувати у свідомості із спрямованістю в майбутнє.

Пам'ять, яка навантажується знаннями, уміннями та навичками, не може слугувати людині основою активності і дієвості. Пам'ять призначена бути сховищем досвіду, минулого. А творча людина спрямована на майбутнє - прагне вирватися із сучасного в майбутнє своїх створінь.

Здорова уява, не затьмарена фантазією, поза діяльністю людини просто не існує. Здорова уява завжди працює: в роботі людина трансформує предмет або сировину не просто уявно, а й насправді - за допомогою уяви людина прокладає шлях до бажаного, передбачає технологію його втілення, контролює практичне її застосування.

Уява працює разом з інтуїцією і здатна не лише створювати образ майбутнього предмета або речі, а й відшукувати природну мірку предмета - логіку його будови.

І тому людина здатна творити так, як сама природа. Так започатковуються здатність до відкриттів, здатність до розвитку техніки і технологій, способи розв'язання задач і проблем, з якими щоразу стикається людина.

Уява, сенсорна сфера та інтуїція

Ми вивчали особливості процесу становлення образу залежно від активності сфер психіки - свідомості і процесів, що здійснюються під порогом свідомості. Вивчалися свідомі і сенсорні дії - якісно відмінні психічні явища, не першорядні і другорядні, а механізми, які можуть працювати, підсилюючи один одного в розв'язанні задач творчості і життя.

Г. С. Костюк дійшов висновку, що становлення образу предмета відбувається шляхом трансформації гіпотез про невідоме - предмет, що сприймається в ускладнених умовах.

Досліджувані Г. С. Костюка сприймали предмет, який у темряві освітлювався спалахами імпульсної лампи. Кожний імпульс світла додавав нову інформацію, що уточнювала гіпотезу про справжній вигляд предмета.

Вихідна умова: людина зіткнулася з невідомим - задачею, яка спричиняє дискомфорт. Що з людиною відбувається? Почуття оцінило ситуацію - невідоме, що й спричинило стан дискомфорту; мислення задачу сформулювало - треба повернутися до приємного стану, перетворити невідоме на відоме. Але засобів розумових дій і енергії для швидкого розв'язання задачі в людини бракує - виникає стан мук під час втілення гіпотез: усвідомлюється задача і відбуваються пошуки можливостей її розв'язати.

На допомогу почуттям і мисленню приходить уява і створює ряд гіпотез-образів: а) бажаного предмета - розв'язаної задачі; б) дій розумових і психомоторних, завдяки здійсненню яких вона буде розв'язана. Образ уяви порівнюється з наявною інформацією про оригінал і приймається рішення про міру їх адекватності. І цей процес продовжується, поки в людини нагромадиться достатня енергія — і тоді образ-гіпотеза і предмет стануть