дістане. Тому що втілена в них енергія мізерна. (Вони несуть інформацію: це геометрична фігура.) Отже, гармонія предмета або явища міститься не тільки в його формі і просторових абрисах, а й у змісті, в їх енергетичному наповненні.
Але навіть і з формою, і з простором предметів не так все просто, як здається, тому що правильність - це зовсім не обов'язково гармонія.
У гармонійних за будовою предметах їх форма виконує особливу роль. Вона акумулює: І) інформацію, 2) енергію, 3) утримує цілісність, визначаючи межі предмета або явища.
Визначити гармонійний предмет дуже просто: гармонія світу речей побудована за законом "золотого перерізу" - модулем 0, 618. Модуль коефіцієнт, або величина, що позначає міру відношення меншої частини цілісності до більшої.
За цією пропорцією можна побудувати паралелепіпед (довга грань 0, 618, коротка 0, 382), але не куб. Отож, і куб, і куля зовсім не гармонійні; вони Правильні і тільки. Ми назвали їх гармонійними, застосувавши дидактичний прийом: рух від стереотипу — образу палі 'яті — до думки, від неправдивого до істинного. Сподіваємось, ви вже вибачили авторам цей маленький трюк.
Правда, напрошується розгадка технології споживання енергії від гармонійних за будовою предметів або явищ?
Кожна людина має свою власну мірку (поки що ми не говоримо, яка вона: гармонійна чи деструктивна), вимірює нею, прикладаючи її до предметів і явищ довкілля. Коли мірка людини і мірка предмета збігаються, виникає потяг, ваблення і предмет людину захоплює у свою владу... І знову-таки — незалежно від того, яка ця мірка — гармонійна чи дисгармонійна.
Люди-творці (мудреці, генії, таланти) несуть у собі мірку "золотого перерізу" і прикладають її до всього навколо, і якщо вони - мірка людини і мірка предмета — не збігаються, у них виникає почуття дискомфорту, незручності, скрути. Тому вони, щоб звільнитися від негативних станів, намагаються всіма силами дисгармонію перетворити на гармонійні предмети: роблять відкриття, винаходи і створюють художні образи.
У взаєминах з предметами і явищами треба враховувати не тільки інформаційну функцію гармонії, а ще й енергетичну! Саме через енергетичну функцію людина шукає гармонію, щоб збільшити свій енергопотенціал. Тут працює закон, який не має винятків: з більшої в меншу місткість енергія перетікає, доки їхні рівні не стануть однаковими. Значить, людині потрібна не просто правильність форм, а гармонійність предметів — ті з них, енергію та інформацію яких вона може споживати і використовувати в роботі.
Зрозуміти інформаційно-енергетичну сутність гармонії легко на прикладі модулора. Його творець, великий Корбюзьє, обчислив пропорції людського тіла з дивовижною точністю. Математична досконалість, але його естетична або енергетична цінність для глядача наближається до нуля. Чому? Тому що модулор несе тільки інформацію; енергії він позбавлений.
У чому ж відмінність динамічного, але енергетично порожнього модулора від, скажімо, статичного, але бездонного за кількістю енергії мікеланджеловського Давида, перед яким людина, милуючись, готова стояти годинами?
У Модулора автор вклав тільки інформацію, знання, а в Давида Мікеланджело вклав усю силу душі. Почуття, думки, уява, майстерність психомоторики і майже нескінченний енергопотенціал - увесь механізм творчості його творця або, як прийнято говорити, все його життя.
Смисл, який намагався передати своєю роботою Мікеланджело, вимагав від нього величезної сили думки, почуттів і енергії. І всі вони, завдяки гармонії творця, виявилися зосередженими у фігурі Давида як у вічному акумуляторі енергії і інформації.
Творець вкладає у свою роботу все те, на що він здатний.
Кожна людина може взяти з його творіння лише те, що вона спроможна взяти: енергію, думки, почуття або образи - і забрати з собою. І тепер вам зрозуміло, чому людина, обожнюючи класику, надає перевагу не "найскладнішим", надвеличним творінням (віддаючи їх фахівцям), а тим, що трохи простіші, як кажуть, "людяніші".
Досконала гармонія предметів віддає людині свою енергію і інформацію без втрат. А людина сприймає її, не витрачаючи своєї енергії.
Людина дисгармонійна, стикаючись із досконалою гармонією, вже за хвилину-другу почне захлинатися цією енергією і інформацією - переживає дискомфорт.
І чим менш досконала гармонія, тим людині простіше впоратися з її енергією і інформацією. Вона має можливість керувати цим процесом. А якщо вона ще й зафіксує недоліки творів мистецтва - отримає чудову нагоду самоствердитись!
Досі йшлося тільки про створену людиною гармонію. Не тому, що вона всюди оточує нас (на жаль, це не так); просто рукотворна гармонія найбільш зручний засіб пояснення гармонії як форми природи.
Нагадаємо відому вам класифікацію гармоній.
1. Гармонії, створені природою. (Кристали, квіти, ландшафт, біо- сфера тощо.)
Гармонія- це властивість предмета, інформація, що позитивно впливає на душу людини незалежно від її волі і свідомості.
2. Гармонії, створені людиною.
Гармонія - це форма предмета, в який вклали інформацію і енергію, після чого він став інструментом, зручним у роботі.
Гармонія - акумулятор енергії та інформації, спосіб її збереження без втрат.
3. Гармонія людини (гармонія механізму творчості).
Саме цій гармонії ми й приділяємо особливу увагу. Людина потенційно може перебувати в таких станах гармонії механізму творчості: а) гармонія, що зароджується; б) гармонія, що розвивається; в) гармонія досконала; г) гармонія, що порушується; д) гармонія втрачена.
Стани механізму творчості визначають типологію людей, яких ще в античності називали: геній, мудрець, талант, дилетант, ерудит іраб-виконавець (раб не за соціальним статусом).
У цих станах механізму творчості немає нічого фатального: вони можуть переходити з одного в інший, утримуватися деякий час або тривалий час, стаціонарно.
Чутливість - зародок механізму творчості
Новонароджений малюк здатен отримувати, відбирати і нагромаджувати в собі енергію та інформацію і зберігати її в засіках пам'яті. Від чутливості людини до виконання її призначення - стати творцем — тривалий шлях внутрішніх перебудов. Чутливість людини - можливість, задаток, а творчість — процес матеріалізації можливостей психіки, свідомості і діяльності людини.
Але може статися і таке: задаток залишиться чутливістю; людина може відчувати завдання і проблеми, але не буде спроможною їх розв'язувати. Отже, перетворення чутливості на механізм творчості -предмет виховання і навчання.
У чутливості новонародженої людинки механізми творчості існують потенційно, у ній міститься і джерело її буття. Цей початок — чутливість — є сам процесом становлення, рухом.
Що забезпечує розвиток чутливості? Рухи рук, ніг, тулуба малюка. Рухи переважно імпульсивні, реактивні, познотонічні. А їхні наслідки - збільшення енергії та інформації - започатковують форму здібностей— інструментів, які надають можливість дитині робити щось нове: дитина до певного часу не тримала голову, а тепер вміє; не читала текстів, а тепер уже читає і розуміє прочитане; не володіла тілом, а тут уже виконує карколомні сальто...
Звідси випливає схема розвитку механізму творчості: чутливість - творчість.
Що ж спрямовує дитину до максимуму виявів людської сутності?
Правильно! - процес становлення. Становлення - невпинний рух чутливості - відображення. Але рух може стримуватися аж до стану нерухомості, бо в єдності "чутливість - творчість" одна із складових стає неактивною або ж розвиток набуває хибного характеру.
Відображення у формі чутливості перетворюється на збудливість живого. Збудливість стає умовою реагування тканин на зовнішні впливи, і вони реагують специфічно: тканини м'язів - скороченням або розширенням; залози - виділенням секрету; нервові клітини - виникненням і поширенням нервового імпульсу і т. п. На властивостях подразливості грунтується відчуття.
Треба пам'ятати: чутливість людини - зародок механізму творчості.
Чутливість малюка містить у собі величезні таємничі сили, які до певного часу існують у "сплячому стані", дрімають. Це - мислення, почуття, уява, психомоторика та снергопотенціал безсловесної і нерозумної дитини.
Чутливість виявляється і вдосконалюється в діях, бо дитина, діючи, вчиться діями оцінювати, диференціювати, точно і вправно оперувати предметами. Із створенням нових видів чутливості виникають і нові почуття людини.
Що, крім чутливості, включає процес становлення механізму творчості? На що слід звертати увагу, щоб не втратити дивовижної властивості людини — здатності до творчості?
Отже, ідея становлення душі і чутливості полягає в тому, що всі послідовні вікові зміни людини - це невпинне її становлення, що описується формулою:
чутливість - здібність - здатність - механізм.
На цих перетвореннях ми і зупинимося.
Людина народжується безпорадною. Безвладною над собою на відміну від дитинчат усіх інших живих істот. Тварини народжуються із наперед заданими і готовими до активності механізмами рухів, споживання і самозахисту. Тваринки відразу після народження здатні власними силами підтримувати свою життєдіяльність.
Людське ж дитятко зовсім нерухоме. Його рабське становище - в абсолютній залежності від навколишнього середовища. Справді, а що воно має у своєму активі? Інстинкти, максимальний рівень базової енергії, задатки до розвитку майже нескінченної кількості здібностей і створення механізму творчості.
Єдина опора і ставка дитини на природний дар - енергопотенціал.
Уявляєте: новонароджене маля - грудочка живої матерії, яке нічого не розуміє, подає голосок лише тоді, коли зголодніє, або коли мокрі пелюшки, або щось болить; судорожно рухає ручками і ніжками і не здатне самостійно навіть на бік повернутися; а через лічені роки буде здатне стати творцем: