Проективні методи в психології — група методів дослідження особистості, в основі яких лежить механізм виявлення проекцій в отриманих даних експерименту з наступною їх інтерпретацією. Поняття проекції для позначення методу дослідження було введене в дослідницьку практику Л.Френком. Проективні методи характеризуються створенням експериментальної ситуації, яка допускає множину можливих інтерпретацій під час сприйняття її піддослідним. За кожною такою інтерпретацією вимальовується унікальна система особистісних смислів та особливостей когнітивного стилю суб'єкта.

Метод забезпечується сукупністю проективних методик (їх називають також проективними тестами), серед котрих розрізняють: 1) асоціативні — наприклад, тест Хольцмана, тест Роршаха, в яких піддослідні створюють образи за стимулами-плямами; тест завершення незакінчених речень; 2) інтерпретаційні — наприклад, тематичний аперцепційний тест (ТАТ), в якому завдання полягають в необхідності тлумачити соціальну ситуацію, зображену на картинці; 3) експресивні — психодрама, тест малюнка людини, тест малюнка неіснуючої тварини та ін.

Проективні методики мають значні можливості в дослідженні індивідуальних проявів особистості. Проте вони не відповідають вимогам психометричних інструментів, оскільки не виключають впливів на відповіді людини в проективному тесті багатьох ситуаційних факторів: інструкцій, особистості експериментатора, стимулів, тимчасових станів суб'єкта тощо. Крім цього, існує проблема надійності та валідності проективних тестів, оскільки у процесі їх використання спостерігається нестабільність результатів та суперечливість інтерпретацій даних. Однак безумовно позитивним моментом проективних методів є те, що вони полегшують демонстрацію таких змістовних моментів внутрішнього світу суб'єкта, які він часто не в змозі висловити прямо, і допомагають зорієнтуватися у складних властивостях особистості, які часто не підлягають точному виміру або оцінці. Використання проективних методів потребує широкої теоретичної підготовки психолога та наявності практичного досвіду з реалізації методик конкретного типу.

Застосування клінічних методів у психології пов'язане з ситуаціями конкретної психологічної відповіді професіонала на запит про психологічну допомогу з боку клієнта. Це так звані клінічні ситуації, які виникають не лише в психіатричній практиці і пов'язані не тільки з вирішенням психологічних проблем хворих з соматичним діагнозом. Будь-яка ситуація, зміст якої полягає в реально-перетворюючому впливі психолога на індивідуальний світ "Я" людини, може називатися клінічною. Ці ситуації є основою взаємодії психолога з особистістю і в практиці індивідуального консультування, психотерапії, і в соціально-психологічному тренуванні. Клінічні ситуації можуть бути планомірними та спонтанними. Ініціатива у виникненні цих ситуацій може належати як самому клієнту, так і психологу або третій особі. Специфіка ситуацій клінічного типу полягає в тому, що вони не є суто дослідницькими, або прикладними. Цим зумовлена і синтетичність змісту методів, які застосовуються в них.

Клінічний метод являє собою синтез: 1) дослідницьких, 2) аналітичних та 3) перетворюючих технік взаємодії з клієнтом, які поєднані один з одним у часі застосування та у просторі проблеми клієнта, яка і викликала взаємодію його з психологом. Наприклад, психоаналітичний метод моделює цикл ситуаційних взаємодій психолога з особистістю і зумовлює як клінічний метод цілісне проходження пацієнта з допомогою психолога через "змістовий простір" своєї проблеми; зіставлення її змісту з власним відчуттям своєї життєвої ситуації та життя в цілому; виявлення причин та смислу проблеми; оволодіння способами "зняття" емоційних переживань змісту проблеми в інших життєвих ситуаціях та ін. Кожний з цих етапів психотерапевтичної (або психолого-консультаційної тощо) роботи забезпечується комплексом методик, прийомів і технік, які у своєму поєднанні і становлять застосований клінічний метод, ефект дії якого визначається вирішенням проблеми, що спонукала клінічну ситуацію. Вирішення проблеми може здійснюватися на різних рівнях і зумовлюється індивідуально-психологічними особливостями клієнта, змістовими компонентами його психологічного стану на момент взаємодії, очікуваннями клієнта та об'єктивними даними психолога про "не-критичність" ситуації для клієнта, яка склалася після взаємодії з психологом: а) актуалізація та осмислення клієнтом своєї проблеми; б) формування здібності клієнта самостійно "опрацьовувати" свої проблеми; в) психотерапія (короткочасна чи пролонгована); г) зняття проблемної ситуації тощо.

Загалом клінічний метод постає як цілісна, процедурно обумовлена техніка подолання критичності ситуацій психологічного життя людини (незалежно від їхньої змістової наповненості та потенційних характеристик). Застосування того чи іншого типу клінічних методів (психоаналітичних, психосинтетичних та ін.) потребує спеціальної підготовки психолога, а в окремих випадках — засвідченого права на практику в тій чи іншій психотерапевтичній традиції тощо.

Лонгітюдний, зрізів, генетико-моделюючий методи.

Сутнісна ознака представленої групи методів полягає в процедурній організації психологічного дослідження з метою більш адекватного та змістовного відображення предмета дослідження. Дані методи задають тривалість, послідовність розгортання і тип "керованості" експериментатора процесом психологічного пізнання конкретного явища. Так, лонгітюдне дослідження — це тривале та систематичне вивчення особливостей розвитку одних і тих же суб'єктів, яке дає змогу визначити діапазон вікової та індивідуальної мінливості фаз життєвого циклу людини. Спочатку лонгітюдне дослідження (як метод "поздовжніх зрізів") формувався в дитячій та віковій психології як альтернатива пануючим на той час методам визначення станів чи рівнів розвитку (методам "поперечних зрізів"). Самостійна цінність лонгітюдного дослідження пов'язується з можливістю передбачення подальшого розвитку особистості та встановлення генетичних зв'язків між фазами досліджуваного процесу розгортання психологічних властивостей буття людини на основі об'єктивного та послідовного аналізу змістовних моментів цього процесу щодо кожної конкретної особистості. В процесі дослідження використовуються необхідні системи методів, які забезпечують досягнення цілей дослідження: синтез спостереження, тестування, експериментальних технік, психографії, праксиметрії тощо.

Метод зрізів передбачає організацію психологічного дослідження як окремої, обмеженої у часі, фіксованої щодо етапу (моменту) існування досліджуваного явища, пізнавальної та перетворюючої взаємодії психолога з суб'єктом. Предметами дослідження в цій процедурній техніці обираються, як правило, ті явища, дослідження яких у "зрізовому аспекті" є інформативним, достатнім, а також відповідає завданням дослідження. Це досить поширена техніка психологічного дослідження. Якщо ж при цьому дослідник володіє методами змістовної реконструкції сутності психологічних явищ у часі їх дійсного існування, то зрізовий аспект дослідження виступає лише відправною точкою у пізнанні дослідником тієї чи іншої характеристики, закономірності вказаного процесу. А методи тлумачення та висвітлення необхідних динамічних та потенційних компонентів розгортання досліджуваної сутності дають змогу відновити реальну послідовність подій, ситуацій і певною мірою виявити рушійну силу процесу, що відбувався (чи відбувається).

Генетико-моделюючий метод представляє і структурні особливості організації дослідження, і змістові акценти, які зумовлять той чи інший спосіб взаємодії психолога з сутністю досліджуваного явища. Суть методу полягає не в тому, щоб проводити статистичні зрізи на різних етапах розвитку та фіксувати різні рівні існування предмета, а в тому, щоб організувати та забезпечити в процесі дослідження перехід з одного рівня предмета на інший і встановити таким чином динаміку процесів та їхні рушійні сили. Так, у процесі вивчення психічного розвитку індивіда в онтогенезі завдання полягає не в тому, щоб зафіксувати різноманітні, абстраговані від цілісного процесу, рівні розумового, кінетичного та іншого розвитку дитини, а щоб у ході самого дослідження "перевести" індивіда з одного рівня реалізації досліджуваних функцій на наступний, вищий рівень, а також простежити в реальному процесі розвитку його сутнісні закономірності.

Організація генетико-моделюючого методу в психологічному дослідженні вимагає від психолога повної теоретичної обізнаності щодо сутності, існування та розвитку досліджуваного явища; суттєвих відносин даного явища з іншими явищами світу та структурних виявів взаємодій його в просторі індивідуального світу "Я" людини. Особливі вимоги ставляться і до методів дослідження та забезпечення розвиваючої інтенції в ході дослідження. Коректність змісту, адекватність процедури та індивідуально-орієнтований характер взаємодії з суб'єктом — постійні змістові орієнтири психолога у цьому процесі.

Важливо розрізняти сутність генетико-моделюючого методу в системі психотерапевтичних, формуючих та тренінгових процедур; основою диференціації виступає визначення предмета (конкретного явища), який організує навколо себе простір реалізації методу. Таким предметом завжди має бути суттєве, з точки зору формування та розвитку індивідуального світу "Я", психологічне явище, складова структури онтогенезу психологічних характеристик особистості, тоді як в інших техніках з елементами формування та розвитку предметом можуть виступати окремі властивості, ознаки, дії та елементи взаємовідносин людини зі світом.

Констатуючий та формуючий експеримент.

У практиці вікової та педагогічної психології актуальним є використання так званого психолого-педагогічного (або формуючого) експерименту. Цей метод забезпечує простежування змін психологічних характеристик дитини в процесі активного педагогічного впливу дослідника на особистість. Метод дає змогу не обмежуватися реєстрацією фактів, що виявляються, а через створення спеціальних ситуацій розкривати закономірності, механізми, динаміку, тенденції психічного розвитку, становлення особистості, виявляючи можливості оптимізації даного процесу. Саме тому метод широко застосовується при вивченні умов, принципів, шляхів формування особистості дитини, забезпечуючи поєднання психологічних досліджень з педагогічним пошуком та проектуванням найефективніших форм навчально-виховного процесу.

Методика реалізації психолого-педагогічного експерименту складається з трьох етапів. Перший етап — констатуючий експеримент першого порядку, спрямований на встановлення існуючих на момент експерименту характеристик та властивостей досліджуваного явища.