Отже, в період старіння відбувається подолання деструктивних явищ в організмі людини за рахунок підвищення активності різних структур організму шляхом резервування, інтенсифікації, компенсації, а також формування якісних утворень, які зберігають працездатність людини. Чималий вклад в особисту активність людина вносить сама. Вивчення гіподинамії показало багатогранні зв'язки рухового апарату людини з різними системами організму. Якщо вести малорухливий спосіб життя, то порушується кровопостачання мозку і серця, в органах спостерігаються локальні деструкції, кисневе голодування, знижується інтенсивність окислювальних процесів в серці і скелетних м'язах. Явище гіподинамії може призвести до виникнення багатьох хвороб: сколіоз, остеопороз, стискання дисків і т. ін.

Якщо людина перестає виконувати певні фізичні дії, то вона поступово втрачає здатність діяти, а головний мозок ніби пристосовується до втрати певної активності і "викреслює" її, усвідомлення людиною того, як відбувається дана дія, ніби втрачається, зникає. Явище, що пов'язане з негараздами у чуттєво-руховій системі має назву сенсорно-моторної амнезії. Тільки за допомогою спеціальних вправ, постійної фізичної активності людини можна запобігти появі сенсорно-моторної амнезії.

Важливу роль у цьому віці відіграє особистісний фактор, свідома регуляція поведінки людиною, дотримання здорового способу життя.

2. Розвиток психічних процесів у період дорослості

Структура психофізіологічного розвитку дорослих має періоди підйомів, стабілізації і спадів. Стаціонарні стани зустрічаються нечасто. Розвиток психофізіологічних функцій має суперечливий характер, він відображає онтогенетичні закономірності, вплив трудової діяльності, практичного досвіду людини.

Б.Г. Ананьєв виділяє дві фази в процесі онтогенетичного розвитку. Перша фаза характеризується загальним фронтальним прогресом функцій в юності, в ранній дорослості, на початку середньої дорослості. У другій фазі психічні функції спеціалізуються в певній діяльності і досягають максимуму в період середньої і пізньої дорослості. Досягнення високого рівня розвитку в період дорослості можливе завдяки тому, що психічні процеси знаходяться в умовах оптимального навантаження, посиленої мотивації, операційних перетворень. Вершини розвитку психофізичних функцій досягаються в більш пізні періоди дорослості, причому оптимум спеціалізованих функцій може співпадати з початком інволюції загальних властивостей цих же функцій. Наприклад, вербально-логічні функції продовжують свій прогрес, коли еволюція вже вразила невербальний інтелект і сенсомоторику людини.

Двофазний розвиток психофізіологічної еволюції людини — це прояв єдності людини, як індивіда, і особистості, як суб'єкта діяльності.

Зорова, слухова, кінестетична чутливість досягає свого максимуму у 18—20 років, а обсяг поля зору — в 20—29 років. Вікові зміни чутливості залежать від професійної діяльності людини. Так, у водіїв гострота зору, поле зору, окомір зберігаються до пенсійного віку завдяки включеності в професійну діяльність.

Обсяг, переключення та вибірковість уваги поступово зростає від 18 до 33 років, а після 34 років починає поступово падати. В той же час стійкість і концентрація уваги протягом всього періоду дорослості зазнає незначних змін.

У 26—29 років увага за своїм розвитком випереджає пам'ять і мислення. Це свідчить про рухливість і гнучкість взаємозв'язків між пам'яттю і увагою. У 30—33 роки знову настає високий розвиток уваги, а до 40 років швидкість сприймання інформації, інтенсивність уваги знижується.

Найбільш високий рівень розвитку уваги і найнижчий рівень розвитку пам'яті спостерігається у людей 41—46 років, а помітне зниження уваги спостерігається уже після 46 років. Такі показники розвитку уваги підтверджують гетерохронний характер дозрівання, збереження і згасання різних психічних функцій в структурі психіки людини.

Серед психофізичних функцій фундаментальне положення займають мнемічні функції, які полягають у закарбуванні, збереженні і репродуктивному відтворенні індивідуального досвіду.

Процеси пам'яті різнорідні, тому і спостерігається деяка різнорідність отриманих результатів при експериментальних дослідженнях пам'яті.

Так, Г. Еббінгауз сформулював положення про трифазну характеристику онтогенезу пам'яті, поступовий прогрес до 25 років, стабілізація функцій пам'яті від 25 до 50 років, а далі — еволюція і регрес пам'яті.

Дослідження свідчать про дійсне зниження деяких процесів пам'яті. На думку Б.Г. Ананьєва, перш за все процес зниження відбувається з образною пам'яттю, причому ейдетична пам'ять, послаблюється і зникає уже в підлітковому віці.

Високий рівень короткочасної вербальної пам'яті спостерігається у віці 18—30 років, а період зниження 33—40 років. Для довготривалої вербальної пам'яті характерне зростання у віці 18— 35 років, а зниження рівня розвитку від 30 до 40 років. За даними Д. Конрада асоціативна пам'ять починає знижуватися з 20 років, процес зниження прискорюється після 45 років.

На думку С. Пако логічна пам'ять знижується в період між 20— 50 роками на 35—40 відсотків. С. Пако вважав, що деякі функції пам'яті у менш освічених молодих людей знаходяться на рівні освічених людей похилого віку.

Інші дослідники пам'яті, М. Мальс (оперативна пам'ять), А. Греков (процес відтворення пам'яті), виявили, що у людей від 18 до 85 років найвищі оцінки отримали піддослідні 30— 49 років, але відразу в групі людей 50—69 років оцінки значно знижуються. У віці 70—90 років страждає механічне запам'ятовування, краще за все зберігається логічна пам'ять. Основою міцності пам'яті в старшому віці є смислові зв'язки. Б.Г. Ананьєв визначає протилежний хід розвитку вербальних і невербальних функцій. Близько 40 років стає помітним зниження невербапьних функцій, разом з тим вербальні функції саме з цього періоду починають прогресувати і досягають найвищого рівня в 40—70 років. При високому рівні освіти спад вербальних функцій не відбувається до глибокої старості. З рівнем освіти пов'язана швидкість мови, ерудиція і логічне мислення.

Б.Г. Ананьєв вважає, що уявлення про ранню інволюцію пам'яті у дорослих людей не відповідає дійсним потенціалам процесів пам'яті. У пам'яті, як і в перцептивних процесах діє така закономірність: у ранньому і середньому віці дорослості формується і досягає найвищого рівня загальна система пам'яті, а на її базі починає розвиватися спеціалізована система пам'яті, необхідна для конкретної практичної діяльності.

В психології існує дві точки зору на розвиток інтелектуальних здібностей в період дорослості. Одні вчені вважають, що інтелектуальні здібності досягають найвищої точки в кінці юнацького або на початку віку ранньої дорослості. Інші вчені стверджують, що інтелектуальні здібності у людей, які займаються інтелектуальною працею, зберігаються тривалий час.

Пако і К. Ховланд припускають, що оптимум розвитку інтелектуальних функцій знаходиться між 18—20 роками. За даними Л.А. Баранової, В.І. Сергеєвої та В.П. Лисенкової найбільш високі показники коефіцієнту розумового розвитку виявляють молоді люди 19 років. Саме на 19 років припадає найбільший відсоток коефіцієнтів розумового розвитку — це є сенситивним періодом розвитку дорослої людини. С. Пако також вважає, що інтенсивність інволюції інтелектуальних функцій залежить від двох факторів. Внутрішнім фактором є обдарованість. У обдарованих людей інтелектуальніший процес більш тривалий і інволюція настає пізніше. Зовнішнім фактором є освіта людини, вона протидіє старінню, гальмує інволюцію.

В. Овенс і Л. Шоенфельд вважають, що вербально-логічні функції досягають першого оптимуму в ранній молодості, потім вони можуть зростати до 50 років і знижуватися близько 60 років. В своєму дослідженні В. Овенс і Я. Шоенфельд отримали картину стаціонарного стану інтелекту з 18 до 60 років, вони відмічали виражені прогресивні зрушення, еволюцію загальних характеристик інтелекту дорослих людей, але особи, за якими вони спостерігали, постійно тренували інтелектуальні функції, тобто займалися розумовою працею.

За даними Д. Векслера, еволюція інтелектуальних функцій охоплює період з 19 до ЗО років. Вершина лексичних функцій досягає свого максимуму в 40 років. Після 30 років спостерігається зниження інтелектуальних функцій, пов'язаних не з мовою, а з моторикою. В інтелектуальному розвитку людини Є.І.Степанова виокремлює 3 макроперіоди. Перший період — від 18 до 25 років, другий — 26—35 років, третій — 36— 40 років. Найбільші зміни інтелекту відбуваються в першому макроперіоді, а другий і третій макроперіоди характеризуються відносною сталістю, але вираженого підйому набуває вербальний інтелект.

Б.Д. Бромлем оцінювалися вербальні і невербальні функції у людей від 20 до 80 років. Уже в 30—35 років відмічається поступова стабілізація, а далі зниження у 40 років невербальних функцій. Разом з тим, вербальні функції саме в цьому періоді прогресують найбільше і досягають максимуму після 40— 45 років. Отже, загальному процесу старіння протистоять мовномисленнєві другосигнальні функції, вони самі зазнають інволюції значно пізніше всіх інших психофізіологічних функцій. Вербально-логічні функції прогресують і тоді, коли еволюція старості вже вразила невербальний інтелект і сенсомоторику людини.

Рання дорослість має характерні тільки для неї стадії розвитку інтелекту. Так Д. Перрі вважає, що на першій стадії молоді люди інтерпретують події та явища авторитарними висловлюваннями на зразок "істина-брехня" і поділяють світ на біле і чорне.

Наступна, друга стадія когнітивного розвитку, виявляє терпимість молодих людей до інших точок зору, яких може бути багато і потрібно навчитися їх приймати та визнавати, а потім схвалювати думки інших людей.

Третя стадія дає можливість людині самостійно обирати позицію і нести відповідальність за свою точку зору. Когнітивна зрілість дорослої людини