Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Активні методи навчання працівників

Активні методи навчання працівників

План

1. Активні методи навчання працівників

2. Процедура рольової гри.

Науково-технічна революція ставить вимоги до застосування активних форм навчання організації і проведення занять.

Першим вихідним положенням теорії активного навчання стала концепція "предметного змісту діяльності", яку розробив академік А. Н. Леонтьев.

Пізнання — це діяльність, яка спрямована на засвоєння предметного світу. Отже, це предметна діяльність. Контактуючи з предметним зовнішнім світом, людина пізнає його і збагачується практичним досвідом як пізнання світу (навчання і самонавчання), так і впливу на нього.

Людина за своєю природою — дослідник. її пошукова діяльність полягає у знаходженні особливостей, властивостей і характеристик явищ і об'єктів зовнішнього середовища у визначенні їхньої сутності та змісту, в оцінці значення. На підставі отриманої інформації вона ставить для себе мету і розробляє програми своїх дій. Пізнавальна діяльність людини відбувається в умовах активно-випереджуючого сприймання і відображення навколишнього світу, розв'язання різних проблемних ситуацій, без чого поставленої мети не можна досягнути. Це друге висхідне положення активного навчання [6].

З викладеного випливає, що навчально-виховний процес повинен, по-перше, бути імітацією того середовища, в якому живуть і працюють слухачі, по-друге, мати конкретну мету, завдання та проблеми трудової діяльності людини, по-третє, забезпечити формування у слухачів здатності вирішувати практичні завдання, змінювати і покращувати той предметний світ, в якому вони живуть і працюють.

Активне навчання повністю відповідає цим вимогам. В основу покладено принцип безпосередньої участі, який зобов'язує викладача зробити кожного слухача учасником навчально-виховного процесу, діючим, який веде пошук шляхів і способів вирішення проблем, що вивчають у навчальному курсі проблем.

Активні методи навчання допомагають формувати знання, уміння та навики, залучаючи слухачів до активної навчально-пізнавальної діяльності. Методи активного навчання, наприклад, використовує майстер-наставник, передаючи професійні навики своєму підопічному. Участь в наукових експериментах — це активна підготовка майбутнього вченого.

Поняття "активні методи навчання" (АМН) поширюються на досить велику групу прийомів і способів проведення теоретичних і практичних занять. Активним груповим методом можна назвати будь-який спосіб запланованої активізації комунікативних процесів у навчальній або цільовій групі незалежно від змісту сформульованих навчально-пізнавальних, творчих або психокорекційних завдань [6].

Активні групові методи можна умовно об'єднати в три основні блоки:

1) дискусійні методи (групова дискусія, розгляд казусів практики, аналіз ситуацій морального вибору тощо);

2) ігрові методи: дидактичні та творчі ігри, в тому числі й ділові (управлінські) ігри; рольові ігри (навчання поведінці, ігрова психотерапія, психодраматична корекція); контргра (трансактний метод усвідомлення комунікативної поведінки);

3) сензитивний тренінг (тренування міжособової чутливості та сприймання себе як психофізіологічної єдності) [6; 10].

Гнучкість активних методів навчання дає змогу викладачеві, майстрові з однаковою ефективністю використовувати їх у таких випадках: а) у висновку лекції, розповіді. Бесіди — як практичне обґрунтування актуальності питання, яке розглядають; б) у вступі до лекції — формулювання практичної проблеми, яку треба опрацювати; в) для ілюстрації положень, які розглядатимуть у процесі лекції; г) паралельно до лекції — частину матеріалів передають усно, а іншу частину — активним методом; ґ) замість лекції — тему занять розкривають за допомогою активного методу.

Детальніше розглянемо ділові ігри. Ділові ігри найпопулярніші серед перспективних методів навчання. їх використовують для тренування, розвитку творчого мислення, формування практичних умінь та навиків, вони стимулюють увагу і зацікавленість до занять, активізують сприймання навчального матеріалу.

Ділові ігри містять два аспекти: 1) інструментальний, тобто вирішення якої-небудь техніко-економічної (прикладної або суто наукової) проблеми; 2) емоційно-рольовий, тобто вирішення міжособистісних проблем, які виникають в умовах колективної взаємодії. Ця особливість ділової гри допомагає реалізувати ефект навчання у двох тісно пов'язаних сферах, що наближує їх до реальних життєвих умов. Загалом більшість ділових ігор ситуаційно-рольові.

Треба звернути увагу на деякі особливості людської психіки в процесі засвоєння нових відомостей, які пов'язані з питаннями міжособової взаємодії. Той, хто навчається, запам'ятовує 90 % того, що він виконує; 50 % — того, що він бачить; 10 % того, що він чує. Отже, найефективніша форма — Дія [6].

Ділова гра — це репетиція виробничої діяльності людини. Вона дає змогу практично передбачити будь-яку конкретну ситуацію у ролях, краще зрозуміти психологію людей, помінятися ролями, зрозуміти, чим керуються люди в момент реальної події. Слухач, виконуючи роль, наприклад, бригадира або нормувальника, навчається враховувати професійні та посадові зацікавлення навколишніх.

У системі активного навчання використовують п'ять модифікацій ділової гри.

1. Імітаційні ігри. На заняттях імітують діяльність якої-небудь організації або підрозділу, відділу, цеху, ділянки. Імітувати можуть події, конкретну діяльність людей (ділові поради, обговорення плану, проведення бесіди) і обставини, умови, в яких відбувається подія або виконується діяльність (кабінет начальника цеху, зал засідань). Сценарій імітаційної гри, крім сюжету події, має опис структури і призначення імітованих об'єктів, положення і нормативні акти, які визначають специфіку імітованої діяльності, опис обстановки, в якій відбувається подія.

2. Операційні ігри. Допомагають відпрацьовувати виконання конкретних специфічних операцій, наприклад, методику ведення практичного заняття з відповідної теми. В операційних іграх моделюють відповідний робочий процес. Ігри цього типу проводять в умовах, які імітують реальні.

3. Виконання ролей. Відпрацьовують тактику поведінки, дій, виконання функцій та обов'язків конкретної посадової особи. Для проведення ігор з виконанням ролі розробляють модель-п'єсу ситуації, між слухачами розподіляють ролі з "обов'язковим змістом".

4. Метод інсценування. Це своєрідний "діловий театр", коли розігрують яку-небудь ситуацію, поведінку людини в цих ситуаціях. Слухач повинен мобілізувати весь свій досвід, знання, навики, зуміти вжитися в образ відповідної особи, її роботу, оцінити обстановку і знайти правильну поведінку. Головне завдання методу інсценування — навчити слухача орієнтуватися в різних обставинах, давати об'єктивну оцінку своїй поведінці, враховувати можливості інших людей, контактувати з ними, впливати на їхні зацікавлення, потреби і діяльність, не використовуючи формальні атрибути влади, накази. До методу інсценування складають сценарій, де описують конкретну ситуацію, функції й обов'язки діючих осіб, їхні завдання.

5. Психодрама та соціодрама. Вони близькі до виконання ролей і методу інсценування. Це соціально-психологічний театр, в якому відпрацьовують уміння відчувати ситуацію у колективі, оцінювати і змінювати стан іншої людини, вміння увійти з нею в продуктивний контакт.

Підготовка ділової гри розпочинається з розробки сценарію — "дзеркального" відображення ситуації й об'єкта. У зміст сценарію входять: навчальна мета заняття, опис проблеми, яку вивчають, обґрунтування сформульованого завдання, план ділової гри, загальний опис процедури гри, зміст ситуації і характеристик діючих осіб.

Процедура ділової гри складається з таких етапів:

Етап підготовки аудиторії, учасників і експертів. Визначають режим роботи, формують головну мету заняття, обґрунтовують поставлену проблему та вибір ситуації. Видають пакети матеріалів.

Етап вивчення ситуації, інструкцій, установок та інших матеріалів. Збирання додаткової інформації. Якщо є потреба, то слухачі звертаються до ведучого і експерта за консультацією. Допускають попередні контакти між учасниками гри.

Етап проведення — процес гри. З початку гри ніхто не має права втручатися і змінювати її хід. Ведучий може корегувати дії учасників, якщо вони відходять від головної мети гри.

Етап аналізу, обговорення й оцінки результатів гри. Виступи експертів, обмін думками, захист слухачів своїх рішень і висновків. У підсумку викладач констатує досягнуті результати, зазначає помилки, формує кінцевий підсумок заняття.

Розглянемо один із сценаріїв ділової гри:*

Посада бригадира.*

Ділова гра.*

Знайомство з посадою бригадира.*

"Вступання на посаду бригадира".*

Початок роботи на посаді бригадира.*

Обґрунтування теми гри.

Поява нового керівника в колективі завжди подія для його нових підлеглих, бо замінюється звичний порядок трудового повсякденного життя: від чогось потрібно відмовитись, щось опанувати, до чогось пристосовуватися.

Члени бригади будуватимуть црогнози-очікування щодо характеру, здібностей, досвіду і поведінки бригадира, його перших дій. Вони розраховують, що їхні допущення та надії оправдаються. Члени бригади зустрічають нового керівника (як і будь-якого нового члена колективу) завуальованими або прямими попередженнями: "У нас так не прийнято", "У нас так не роблять", "Ми до цього не звикли" тощо. Такі висловлення мають дві мети: забезпечити себе від нововведень і наблизити поведінку нової людини до бажаного зразка.

Крім того, члени колективу по-різному сприймають повідомлення про нове призначення. Це залежить від ставлення колективу до попереднього бригадира, задоволеності роботою, взаємовідносин у самому колективі, від перспективи професійного росту, особистісних установок і групових стереотипів.

На практиці простежуємо декілька типів виявлень настроїв і реакції на появу нового бригадира. Члени бригади:

а) задоволені зміною керівництва, пов'язуючи з цим які-небудь позитивні зрушення в організації праці, житті бригади і в своїй особистій діловій кар'єрі;

б) байдужі — їм однаково, з яким керівником працювати, лише б гроші платили, а майбутнє мало хвилює;

в) насторожені — нічого хорошого не очікують від будь-якого керівника, особливо від нового;

г) не одобрюють — вважають, що бригадирів потрібно міняти якомога рідше;

ґ) вважають, що бригадира треба було вибрати в самому колективі і не запрошувати "варягів";

д) самі хотіли б зайняти цю посаду і відповідно незадоволені новим бригадиром;

е) зберегли свою вірність попередньому бригадирові, тому більше від інших відштовхують нового;

є) співпрацюють з будь-яким


Сторінки: 1 2 3 4 5