ґ) помітите, що один із членів бригади у нетверезому стані;

д) до вас підійде бригадир суміжної бригади і почне сваритись, тому що ваша бригада зриває йому програму — затримує постачання вузлів;

е) до вас прийде посильний від замісника начальника цеху з технічної частини із запискою, в якій є вимоги негайно виділити п'ять працівників у розпорядження транспортної бригади як підсобних працівників на один день;

є) вам скажуть про пошкодження верстата з програмним керуванням;

ж) ви зберете після роботи бригаду для обговорення виробничих питань, а вас несподівано, без попередньої домовленості, запросять на нараду до начальника цеху.

Дайте короткий обґрунтований опис програми вашої поведінки і дій у кожній ситуації. Опис повинен охоплювати відповіді на три запитання: а) про що я подумав у цей момент? б) як би мені хотілося вчинити? в) як я вчиню насправді?

На підготовку — 36 хв., на повідомлення прийнятих рішень — 10 хв. [6].

Активні методи навчання, які інтенсивно розробляють останніми роками.

Усі активні методи спрямовані не тільки на опанування конкретних знань, а й на вдосконалення різних психічних навичок професіоналів: здатність аналізу "неочищених" завдань, уміння керувати власними емоціями, приймати відповідальні рішення в неоптимальних умовах. Коротко розглянемо окремі методи: конкретних ситуацій, метод інциденту, тренування чутливості, мозкової атаки, ділової гри, метод занурення.

Кожного професіонала цікавить питання психологічних особливостей творчої діяльності і тих умов, які потрібні для продуктивної творчості. Найбільш послідовно ці умови охарактеризував В. І. Вернадський. Найважливішими він вважав такі: робити детальний аналіз, бачити за окремим загальне, не обмежуватися описом явищ, а глибоко вивчати їхню сутність і зв'язок з іншими явищами, не уникати запитання "чому?"; простежити історію ідей; збирати якомога більше відомостей про предмет дослідження з літературних джерел (переважно наукових), звертаючись до оригіналів (міркувати про те, як міркуєш); пов'язувати науку з іншими галузями знань, з суспільним життям; не тільки вирішувати старі проблеми, а й знаходити нові, невирішені.

Розглянемо способи активізації перелічених умов:

Методика виховання творчих здібностей. Парнз С. Розв'язанню творчих задач передує одержання інформації, збір потрібних даних. Психологічні дослідження свідчать про те, що людина необ'єктивна: отримуючи інформацію, вона вибирає і трактує її відповідно до своїх уявлень. Це заважає аналізові не зрозумілих і важких проблем. Автор вважає, що частково перебороти таку особливість психіки можна за допомогою методу формування релевантних запитань.

Метод формування релевантних запитань* У деяких випадках знаходження релевантного факту допомагає розв'язати задачу. В інших — проблема залишається, але зібрані факти створюють базу для ідеї розв'язання. Запитання, які формують у процесі розв'язання, автор поділяє на дві групи: запитання про факти (хто, що, де, коли); запитання, відповіді, які є судженнями (чи варто? навіщо?) або ідеями (яким методом можна зробити?).

Робочий лист має такі елементи: І. Формулювання задачі

Пошук фактів. Сформулюйте запитання

про те, які факти вам потрібні для розв'язання задачі | Де можна знайти відповіді на запитання? Які запитання найважливіші? | Спробуйте знайти ці відповіді в доступних джерелах. Якщо це неможливо, то переходьте до розділу II

II. Пошуки проблеми.

Сформулюйте всі проблеми, які випливають з цієї задачі.

III. Пошук ідей.

Сформулюйте всі можливі ідеї розв'язання без їхньої критичної оцінки.

IV. Пошук рішень.

Запропонуйте критерії оцінки і саму оцінку ідей попереднього розділу.

V. Пошук додатків.

Знайдіть конкретні шляхи виконання кожної з ідей, які одержали досить високу оцінку.

Способи виконання | Хто? Коли? До? | Як? Навіщо?

Метод конкретних ситуацій. Цей метод розвиває здатність аналізувати нерафіновані виробничі завдання й уміння формулювати завдання самостійно.

Використовуючи метод конкретних ситуацій, людині, яка навчається, пропонують збірник із розгорнутим описом ситуації, опис кожної ситуації становить від двох до 40 сторінок машинописного тексту. Людина, яка навчається, виділяє симптоми проблеми, важливу інформацію і вирішує, що потрібно уточнити додатково. В описаних ситуаціях використовують форми діалогу — так пожвавлюється подача багатьох важливих проблем. Ситуацію описують так, що той, хто навчається, повинен сам визначити, що "дано" і "що потрібно знайти". Задача може мати декілька варіантів розв'язування, близьких до оптимального, які можна використати в конкретній ситуації. На цій властивості ґрунтується заключний диспут зі студентами, в якому порівнюють знайдені варіанти розв'язання тієї ситуації" суттєво поглиблюючи досвід тих, кого навчають: кожен із них може ознайомитися з варіантами розв'язання, послухати і зважити оцінки, доповнення і зміни. Це не рівноцінно багатократному самостійному прийняттю рішень у реальних обставинах, проте якоюсь мірою допомагає за короткий термін придбати життєвий досвід. Це допомагає формувати у спеціалістів організаторські та психологічні знання, вміння та навики взаємодії.

Метод "мозкової атаки", "штурму". Нині виникло багато психологічних методів, які повинні активізувати пошук ідей, інтенсифікувати процес генерування їх людиною і цим же підвищити питому вагу оригінальних ідей у загальному їх потоці.

Розв'язуючи творчу задачу, людина перебуває в полоні звичних варіантів. Творчі ідеї спрямовуються "по вектору психологічної інерції", якраз туди, де найменше за все можна очікувати сильних рішень. Психологічна інерція може бути зумовлена найрізноманітнішими факторами: страх піти в іншу галузь, і з обережністю висунути ідею, яка видаватиметься смішною, і незнанням елементарних прийомів генерування "диких" ідей.

Одним із методів активізації є "мозковий штурм", який запропонував А.Осборн (СІНА) у 40-х роках XX ст.

Психологічна інерція, на думку Осборна, народжується у свідомості людини. Новим ідеям потрібно допомогти прорватися з підсвідомості у свідомість. Тому процес генерації ідей будується так, щоб "розкувати" підсвідоме. В групі генерування ідей не повинно бути начальства, обставини роботи — невимушені.

Як відомо, одні люди схильніші до генерування ідей, інші — до їхнього критичного аналізу. При звичному обговоренні "фантазери" і "критики" бувають разом і заважають одному. Осборн запропонував розділити етапи генерування та аналізу ідей. За 20—30 хв. група "генераторів ідей" висуває декілька десятків ідей. У цей період діє суворе правило; заборонена критика. Треба пропонувати будь-які ідеї, у тому числі й нереальні (вони відіграють роль своєрідного каталізатора, стимулюючи появу нових ідей). Учасники "штурму" підхоплюють і розвивають запропоновані ідеї.

Якщо "штурм" добре організований, то він допомагає швидко відійти від ідей, які нав'язуються психологічною інерцією. Ніхто не боїться запропонувати нову, наступну ідею, яка створить доброзичливу творчу атмосферу, і тоді відкривається шлях різноманітним здогадам. В обговоренні беруть участь люди різних професій, стикуються ідеї з різних галузей знань, інколи це несподівано дає цікаві варіанти рішень. До кінця "штурму" виникає ажіотаж, генератори ідей пропонують пропозиції, не встигаючи їх продумувати. Ідеї виникають мимоволі, неусвідомлено, некеровано. На магнітофоні постійно записують пропозиції. Отримані ідеї передають групі "критиків", які повинні виявити раціональне зерно в кожній ідеї.

Метод евристичних питань. Його потрібно застосовувати для збирання додаткової інформації в умовах проблемної ситуації або впорядкування інформації, яка виникає в процесі творчої задачі.

Метод евристичних питань ґрунтується на таких закономірностях і відповідних принципах:

Проблемності й оптимальності. Завдяки майстерно сформульованим питанням проблемність завдання знижується до оптимального рівня (рис. 11.2).

Дроблення інформації (евристичні питання дають змогу розбити задачі на підзадачі).

Ціленамагання (кожне питання формує нову стратегію — мету діяльності).

Правила методу евристичних питань.

Діяльність і творчість. Методи активізації творчих ідей.

Питання зв'язку діяльності і творчості складний, недостатньо вивчений. У психології до цього часу немає єдиної думки з питань визначення діяльності, то ще більша неузгодженість у трактуванні творчості.

Наведемо два формулювання:

1. "Творчість — читаємо в "Філософській енциклопедії" — діяльність, що народжує щось нове, ніколи раніше неіснуєче".

2. "Творчість — пише А. Г. Спіркін — це духовна діяльність, результатом якої є створення оригінальних цінностей, встановлення нових, раніше невідомих факторів, властивостей і закономірностей матеріального світу і духовної культури". Іншими словами, творчість — це створення на основі того, що є, того, чого ще не було.

Ми розглянемо ті теоретичні концепції, які засновують певні методи дії на функції творчості і можуть бути використані у життєвій практиці.

Для творчості потрібні такі особисті якості, як рішучість, щоб не зупинятися на півдорозі, сміливість думки, щоб бачити дальше і краще своїх попередників і сучасників, мужність, щоб піти проти течії і перемогти більшість. Наявність об'єктивних обставин, які роблять необхідними ці якості. Це певний "бар'єр" на шляху до відкриття істини, які вченому треба подолати.

Багатьох відомих вчених, які працюють у різних галузях науки, завжди цікавило питання про психологічні особливості творчої діяльності і тих умов, які потрібні для продуктивної творчості. Мабуть, найпослідовніше охарактеризував ці умови В. І. Вернадський. Головними він вважав такі:

а) проводити детальний аналіз;

б) бачити за окремим загальне;

в) не обмежуватися описом явища, а глибоко вивчити його сутність і зв'язок з іншими явищами;

г)не уникати питання "чому?";

ґ) простежувати історію ідеї;

д) збирати якомога більше відомостей про предмет дослідження з літературних джерел;

е) вивчати загальні закономірності нашого пізнання (думати про те, як думаєш);

е) поєднувати науку з іншими галузями суспільного життя;

ж) не тільки вирішувати проблеми, а й знаходити нові, невирішені.

Упродовж останніх років