Метод "мозкового штурму" ("мозкової атаки").*

Метод евристичних запитань (табл. 11.1).*

Метод багатомірних матриць, які ґрунтуються на принципі системного аналізу.*

Метод інверсії — протилежність традиційним запитанням.*

Метод емпатії (метод особистої аналогії) — особистістю, об'єктом, деякою системою.*

Метод "синектики" (об'єднання різнорядних елементів).*

Навіювання в гіпнозі переселення в іншу особистість.

У процесі роботи над теорією творчості виявлено декілька рівнів творчих задач. Загалом можна сформувати їх так.

Задачі першого рівня вирішуються застосуванням засобів, прямо назначених для такої мети. Тут потрібен мисленнєвий перебір лише декількох загальноприйнятих і очевидних варіантів рішення. Сам об'єкт у цьому випадку не змінюється. Засоби розв'язання таких задач перебувають в одній вузькій спеціалізації.

Задачі другого рівня деякого (невеликого) видозмінення об'єкта для того, щоб одержати необхідний ефект. Перебір варіантів у цих випадках вимірюють десятками.

Метод фокальних об'єктів. Він полягає в тому, щоб ознаки деяких випадково вибраних об'єктів переносити на об'єкт, який розглядають (фокальний, який є в фокусі уваги), у результаті чого виходять незвичні поєднання ("тигр", "олівець" = "смугастий олівець", "клітчастий олівець" та ін.

Таблиця 11.1. Правила методу евристичних питань

Для педагога | Для учнів, студентів

1. Евристичне питання повинно стимулювати, а не підказувати ідею розв'язання задачі | 1. Запам'ятовуйте найхарактерніші евристичні питання і, за змогою, систематизуйте їх

2. У питаннях повинна бути мінімальна інформація | 2. Ставте перед собою такі питання, які б:

а) спростили завдання;

б) допомогли зрозуміти задачу;

в) стимулювати використання отриманих знань, досвіду розв'язання інших завдань;

г) допомогти розбити задачу на підзадачі; ґ) спонукали вас до самоконтролю

3. Формуючи серію питань:

а) поступово знижуйте рівень проблемності завдання;

б) треба, щоб вони були логічно взаємопов'язані;

в) цікаво сформульовані;

г) стимулювати логічні, інтуїтивні процедури мислення;

ґ) кожен новий неочікуваний погляд на завдання;

д) розбийте завдання на підзадачі, етапи

Метод багатомірних матриць, або метод морфологічного аналізу.

Вихідна ідея методу багатогранних матриць у розв'язанні творчих задач. Оскільки нове дуже часто має іншу комбінацію відомих елементів або комбінацію відомого з невідомим, то матричний метод дає змогу це зробити не шляхом проб і помилок, а цілеспрямовано. Отже, метод багатомірних матриць ґрунтується на принципі системного аналізу нових зв'язків і відношень, які виявляються в процесі матричного аналізу проблем, що досліджують. Це допомагає знайти багато нових оригінальних ідей. Недолік — в матриці багато варіантів, із яких вибір оптимального варіанта утруднений.

Основні етапи застосування методів багатомірних матриць:

а) уточнення формулювання проблеми;

б) виділення всіх можливих параметрів об'єкта дослідження, відкриття;

в) систематизація, а за змогою класифікація виділених параметрів (ознак, процесів, ідей тощо) об'єкта дослідження, винаходу;

г) побудова багатомірної (спочатку двомірної) матриці для цілей систематичного аналізу можливих комбінацій, різноманітних поєднань (параметрів, ознак, процесів, ідей тощо) об'єкта дослідження, винаходу, відкриття;

ґ) системний аналіз і критична оцінка різних комбінацй, які досліджують, або конструйованих елементів з погляду оптимальності та реальності їх практичного застосування для досягнення поставленої мети;

д) вибір з усіх можливих комбінацій найраціональнішого й оптимального варіанта.

Метод інверсії — протиставлення традиційним питанням. Він зорієнтований на пошук ідей творчої задачі в нових, неочікуваних напрямах, частіше до протилежних традиційних поглядів і переконань, які диктує формальна логіка та здоровий глузд.

Приклад. Об'єкт розглядають із зовнішнього боку. Розгляньте його з внутрішнього.

Недоліки й обмеження — вимагають від учнів досить високого рівня творчих здібностей, базових знань, умінь і досвіду навчально-творчої діяльності.

Метод синектики (об'єднання різних елементів) (рис. 11.3). Автором методу синектики вважають Дж. Гордона, який здобув освіту в Гарвардському, Каліфорнійському, Пенсильванському та Бостонському університетах. Термін "синектика" означає об'єднання різних елементів. При "синектичному штурмі" допустимі елементи критики, а, найважливіше, передбачено обов'язкове використання чотирьох спеціальних прийомів, які ґрунтуються на аналогії: прямій (подумайте, як розв'язують задачі, схожі на задану), особистій або емпатії (постарайтеся увійти в образ даного в задачі об'єкта і міркуйте з того погляду), символічній (дайте в двох словах образне визначення суті завдання), фантастичній (уявіть, як би це завдання вирішили казкові персонажі).

Особливий синестичний стан психіки (ОССП). За кодовим словом "мова" суб'єкт дослідження може розповісти, що він думає в процесі розв'язання задачі, неусвідомлюючи своєї розповіді. Навіювання в гіпнозі, втілення в іншу особистість — це методичний прийом отримання нового стану, який відрізняється від клінічного гіпнозу. Цей метод дає змогу отримувати інформацію і про паралельні неусвідомлені міркування, якщо увага суб'єкта дослідження недостатньо завантажена розв'язанням основного завдання. У мозку є управлінська структура, яка знає адрес для виведення в свідомість неусвідомленої інформації.

Метод занурення — активний метод навчання з елементами релаксації і навіювання гри. Метод занурення долає (обходить) традиційно сформовану установку на навчання як тяжку працю, яка породжує зниження самооцінки й ініціативи і, як наслідок, продуктивності навчання. Досягається цей ефект багатьма прийомами, головним з яких є введення різних форм навіювання. Вони утворюють релаксацію і найсприятливіші умови, 

особливо периферійної уваги, а також мимовільного й асоціативного застосування матеріалу шляхом перебудови зон пам'яті при зануренні в конкретну ситуацію.

Навчальна діяльність в умовах розвиваючого навчання (учіння). Проблеми розумового розвитку учнів, розвиваючого навчання, а також навчальної діяльності школярів (учіння, навчальної роботи) привернуло багато психологічних досліджень. Це пов'язано з розв'язанням одного з найважливіших педагогічних завдань — підвищення якості шкільного навчання.

Загальновизнано, що навчання і навчальна діяльність перебувають у тісній взаємодії і відіграють важливу роль у розумовому розвитку учнів.

Реалізуючи концепції розвиваючого навчання, вимагають створювати такі умови навчання, які забезпечують взаємодію двох сторін навчальної діяльності — мислення (словесно-логічної напрямку навчання) і процесу спостереження, використання уяви (чуттєвого). Загальне визнання отримали принципом розвиваючого навчання, яке забезпечує свідомість, активність учнів, можливості їх самостійної роботи тощо.

Якщо є багато загальних положень, які визнає більшість психологів, то сучасна психологія має різні концепції і трактування проблем у галузі розвиваючого навчання, навчальної діяльності та розумового розвитку.

До нашого завдання не входить характеристика існуючих у сучасній психології концепцій навчання. Назвемо авторів декількох основних концепцій: Л. С. Вигодський, С. Л. Рубінштейн, Л. В. Занков, А. А. Смірнов, Б. Г. Ананьев, П. Я. Гальперін, В. Я. Крутецький, Г. С. Костюк, В. В. Давидов.

Варто зауважити, що результати психологічних досліджень, які ґрунтуються на будь-якій концепції, не можуть безпосередньо впроваджуватися в педагогічну практику. Необхідний етап — розроблення потрібної методичної концепції та конкретних методик.

Методика побудови навчально-методичного комплексу (технології загального та спеціального навчання) (наукові основи і принципи).

Узагальнена схема розроблення будь-якого навчально-методичного комплексу незалежно від того, в якій матеріальній формі він буде відображений: у методичному посібнику, програмі та ін.

Першим кроком такого дослідження є аналіз майбутньої діяльності учня: подальше навчання або професійна діяльність після школи на п'ять — сім років.

Другий крок розроблення педагогічної технологи — визначити зміст навчання на кожному етапі, сукупність навчальних предметів на кожному курсі, зміст кожного предмету з урахуванням цілей спрямованості, неперевантаженість інформацією, посилення науковості, систематичності.

Результат другого кроку — навчальний план і логічна структура навчальних предметів, таблиць навчальних елементів (НЕ), зазначивши всі параметри цілей.

Третій крок — перевірка завантаженості учнів і розрахунок потрібного часу на навчання при заданому способі побудови додаткового процесу:

Результат третього кроку: коефіцієнт Е і час Т на навчання.

Четвертий крок — вибір організаційних форм навчання та виховання, найсприятливіших для реалізації наміченого додаткового процесу.

Результат четвертого кроку — опис (словесний або графічний) організаційних форм навчання та специфікація всіх потрібних для цього засобів: посібники. ТЗН, меблі, матеріали...

П'ятий крок — підготовка матеріалів (текстів, ситуацій) для проведення мотиваційного стану діагностичного процесу за окремими темами і конкретними запитаннями і введення їх у раніше сформульований зміст навчальних предметів.

Шостий крок — розроблення системи навчальних вправ на підставі уявлення про алгоритм функціонування і введення їх у змістовний контекст навчальних посібників.

Результат шостого кроку — система вправ, яка спрямована на засвоєння предмета з заданими якостями.

Сьомий крок — розроблення матеріалів для об'єктивного контролю якості завдання знань і дій учнів (тестів), відповідно до мети навчання і критеріїв оцінки засвоєння.

Результат сьомого кроку — тестовий збірник, який містить тести за всіма рівнями засвоєння й навчальними елементами.

Восьмий крок — розробка структури та змісту навчальних завдань, спрямованих на ефективне розв'язання навчальних і виховних завдань, планування уроків і домашньої навчальної роботи студентів.

Результат восьмого кроку — плани навчальних занять зі змістом і методикою домашньої роботи учнів.

Ключові поняття теми

Безперервність освіти, професійна освіта, норма продуктивності, фрагментарний підхід, формалізований підхід, цільовий підхід, допрофесійна і професійна підготовча діагностика соціально і професійно значущих якостей, професійні вміння та навики: сенсорноперцентивні, моторні, рухові, інтелектуальні; діагностичний стереотип, етапи формування навику: передуючий, аналітичний, синтетичний; автоматизація, навчальна карта, фактори успішного знання, психологічна готовність до професійної діяльності, професійна адаптація, активні методи навчання: дискусійні та ігрові методи, сензитивний тренінг, імітаційні ігри, операційні ігри, виконання ролей, метод інсценування, психодрама та соціодрама.

Формалізована структура змісту теми

Література

1. Багаев A.A. Активные методы обучения. — М.: Профиздат, 1986.

2. Будущее