Для сучасного стану освіти в галузі навколишнього середовища характерні ряд суперечностей, завдяки яким існує низька ефективність впровадження досвіду екологічної освіти та гальмується її розвиток. Визначимо ці суперечності.

Перша суперечність - це суперечність між швидкістю усвідомлення гостроти екологічної ситуації, потреби в подоланні екологічних проблем та рівнем економічного розвитку та темпами деградації природного середовища.

Друга суперечність - між фрагментарністю екологічної освіти, існуванням численних екологічних курсів, екологізації освіти за рахунок часткової корекції змісту навчання та ін. і відсутністю єдиної цілісної системи освіти в галузі навколишнього середовища для вищих навчальних закладів.

Третя суперечність - це суперечність між уявленнями про те, що екологічна освіта є неперервним цілеспрямованим процесом, який охоплює усі вікові й професійні групи населення та загальною практикою організації екологічної освіти у вищих навчальних закладах шляхом вивчення однієї екологічної дисципліни.

Четверта суперечність - між загальним визнанням значущості освіти в галузі навколишнього середовища та слабким комплексним навчально- методичним забезпеченням екологічної освіти.

Перед педагогічною наукою стоять численні невирішені завдання в галузі освіти з навколишнього середовища, для розв'язання яких необхідно подолання зазначених суперечностей.

Третій напрямок розвитку освіти в галузі навколишнього середовища у вищих навчальних закладах пов'язаний з підготовкою спеціалістів- екологів. Цей напрямок можна назвати універсальним, він об'єднує перші два напрямки, тобто світоглядний і еколого-професійний. Спеціалісти третього напрямку екологічної освіти мають володіти широким спектром екологічних знань, вмінь та навичок не тільки технічного профілю, але й гуманітарного в таких галузях знань, як економіка, право, політика та ін.

Цей напрямок екологічної освіти у вищих навчальних закладах з'явився і почав розвиватися недавно, з появою окремих спеціальностей "Екологія", "Природокористування", "Біоекологія", "Геоекологія", "Агроекологія", "Інженерний захист навколишнього середовища" та ін.

Враховуючи вітчизняний й зарубіжний досвід екологічної освіти в системі вищих навчальних закладах, висвітлимо основні шляхи та перспективи її розвитку.

По-перше, це загальнотеоретичний (світоглядний) напрям, за яким майбутній спеціаліст отримує філософський фундамент своєї професійної діяльності. Цей напрямок сприяє формуванню у студентів університетів екологічного світорозуміння.

По-друге, це професійний (інженерно-технічний) напрям, за яким майбутній спеціаліст народного господарства набуває екологічного професіоналізму. Цей напрямок знайомить студентів з арсеналом

методів прикладної екології.

Екологічна освіта у вищих навчальних закладах має здійснюватись в тісному зв'язку з фізичною, хімічною, інженерно-технічною, економічною, юридичною та гуманітарною освітою в процесі вивчення всіх природничих та спеціальних дисциплін, які в тому або іншому ступені торкаються різних аспектів природокористування. Екологічна освіта в системі вищої школи впроваджується та розвивається за такою схемою:

1. Базова екологічна освіта студентів на основі вивчення загальних гуманітарних та природничих дисциплін.

2. Самостійний курс з основ екології об'ємом до 32 годин в залежності від профілю факультету.

3. Подальше формування екологічних знань при вивченні спеціальних та прикладних дисциплін, а також прикладних екологічних практикумів.

4. Узагальнення і закріплення екологічних знань в практиці, залучення студентів до науково-дослідної роботи з екологічної тематики.

5. Використання усвідомлених екологічних знань при дипломному проектуванні.

Протягом останніх років екологічна освіта розширює свої межі з появою нових перспективних напрямків діяльності - екологічний менеджмент, екологічне право, соціоекологія, інженерний захист навколишнього середовища та ін.

Аналіз напрямків розвитку екологічної освіти свідчить, що досі йде пошук її концептуальних основ. Розвиваються тенденції диференціації й інтеграції екологічної освіти. Набула актуальності тенденція гуманізації екологічної освіти, яка визначається у спрямованості змісту освіти в галузі навколишнього середовища на формування у студентів знань, котрі б сприяли розумінню цінності будь-якої культури, будь-якої особистості, кожного природного організму.

Література

1. Декларация Тбилисской Межправительственной конференции в области окружающей среды // Проблемы образования в области окружающей среды. - Москва, 1979. - С. 150-183.

2. Дробноход М.І. Філософія екологічної освіти: концептуальні основи // Педагогіка і психологія. - 1996. - № 3. - С. 43 - 49.

3. Концепція неперервної екологічної освіти і виховання в Україні // Інформаційний збірник МО України. - 1995. - С. 217.

4. Моисеев Н.Н. Историческое развитие и зкологическое образование. - М.: МНЭПУ, 1995. - 56 с.