УДК 658. 386

Р.Л. Капченко, канд. екон. наук, докторант

Кіровоградський національний технічний університет

Інновації у професійному навчанні - засіб формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери

На основі узагальнення наукових поглядів, аналізу нормативно-правових документів з питань професійно-технічної освіти, результатів анкетування роботодавців і випускників професійно-технічних навчальних закладів, з метою забезпечення якості робочої сили, стовідсоткового працевлаштування безробітних, вперше обґрунтовано необхідність запровадження передвипускної виробничої (стажувальної) практики як інноваційної складової професійного навчання

робітничі кадри, працевлаштування, передвипускна виробнича (стажувальна) практика, інноваційна складова

Постановка проблеми. Вкрай важливим залишається проблема дисбалансу на ринку праці, яка потребує вирішення питання відповідності якості професійно- кваліфікаційної структури робітничих кадрів потребам виробництв, рівноваги попиту і пропозиції професійних кадрів.

Узагальнення теоретичних досліджень у сфері політики зайнятості, практики формування робітничих кадрів для матеріально-виробничої сфери у країнах з розвиненою та перехідною економікою дозволяють стверджувати, що пріоритетними завданнями в Україні є не тільки забезпечення можливості працевлаштування незайнятих (у відповідності з їх інтересами і вимогами до умов найму і оплати праці), але й сприяння зростанню рівня їх конкурентоспроможності за рахунок якісного професійного навчання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Аналіз сучасної наукової літератури свідчить, що різноманітним проблемам стосовно зайнятості людських ресурсів і трудового потенціалу, безробітних зокрема, присвячено чимало робіт вітчизняних учених: І.Ф. Гни- біденка, О.А. Грішнової, І.М. Грищенка, О.Д. Гудзинського, Б.М. Данилишина, А.С. Крик- лій, В.І. Куценко, Е.М. Лібанової, Л.С. Лісогор, Ю.М. Маршавіна, В.В. Онікієнка, В.Л. Осецького, В.О. Савченка, Ю.І. Саєнка, А.А. Чухна, Л.М. Фільштейна та ін.

Однак на погляд автора, недостатньо уваги приділяється дослідженню однієї з важливих складових ринку праці - якості робочої сили, що надало б наукову основу для конструктивних управлінських змін щодо забезпечення якісної професійної підготовки робітничих кадрів.

Методи дослідження. Для досягнення мети дослідження й реалізації поставлених завдань у статті використано комплекс методів наукового пізнання. Зокрема, застосовано: абстрактно-логічний - для виокремлення науково-методичного забезпечення аналізу проблем формування робітничих кадрів, зростанню рівня конкурентоспроможності безробітних за рахунок якісного їх професійного навчання при роботі з науковими працями відомих сучасних і класичних учених-економістів; економіко-логістичний - для визначення демографічних передумов та факторів формування робітничих кадрів; емпіричний - при обробці результатів анкетування роботодавців і випускників професійно-технічних навчальних закладів та статистичних даних; теоретичний - для аналізу документальних джерел та спеціальної літератури, нормативно-правових документів з питань професійного навчання, аналізу досвіду професійного навчання дорослого населення під конкретні потреби роботодавців та практичної діяльності служби зайнятості щодо організації стажування безробітних на підприємствах, в організаціях і установах, а також методи класифікації і типології, аналізу і синтезу теоретичних джерел для з'ясування напрямів оптимізації організаційно-методичного забезпечення стажування безробітних; експертних оцінок.

Досвід економічно розвинених країн свідчить, що найбільш успішними є ті держави, підприємства, установи, організації яких мають достатній кадровий потенціал для швидкого відновлення роботи, в тому числі і у період кризи.

Доведено, що досягти цього можливо лише шляхом розроблення та впровадження дієвих механізмів спрямованих на збереження і розвиток трудового потенціалу, а саме:*

реалізації стратегічної програми інноваційного розвитку трудового потенціалу;*

нарощування освітньо-кваліфікаційного потенціалу трудових ресурсів;*

створення умов для розвитку неперервної професійної освіти населення;*

розроблення і впровадження системи оцінювання якості підготовки кваліфікованих кадрів;*

розвитку навчання дорослих, у тому числі незайнятого населення.

На думку вітчизняних дослідників, реалізація програм професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації незайнятого населення дозволяє не тільки збалансувати інтереси роботодавців і шукачів роботи, а й зберегти наявні трудові ресурси на основі підвищення їх професійної і соціальної мобільності, недопущення поширення процесів маргіналізації, насамперед, серед молоді та жінок.

Через поширення інтеграційних, глобалізаційних і конкурентних процесів потребує також підвищення і якість робочої сили, рівень її конкурентоспроможності, як об'єктивний чинник ефективного функціонування національної економіки. Важливе місце, насамперед, відводиться рівням освіти і кваліфікацій, що мають бути забезпечені усіма ланками професійної освіти, в тому числі системою професійного навчання незайнятого населення (саме професійна освіта і належна кваліфікація, на думку науковців, здатні надійно захистити власника робочої сили).

Як показали дослідження, здійсненні у США, працівники з високим рівнем кваліфікації у 4-7 разів менше втрачають роботу. Натомість високий рівень безробіття в Європі, в основному спостерігається серед некваліфікованих робітників.

Роботодавці зацікавлені на сьогодні не лише в робітничих кадрах чи фахівцях, а насамперед у висококваліфікованих спеціалістах, які володіють новітніми технологіями, знаються на сучасній техніці та обладнанні.

Головним показником здобуття якісної освіти випускниками навчальних закладів, на сьогодні, залишається рівень працевлаштування. Водночас, роботодавець має право вибрати кращого фахівця і держава не повинна нав'язувати йому випускників, порушуючи права інших претендентів. Як зазначає І.Ф. Гнибіденко, "гарантоване працевлаштування всіх випускників не відповідає принципам ринкової економіки". Завдання держави - сприяти конкурентоспроможності випускників на ринку праці, опануванню ними сучасних професійних знань та вмінь, психологічно підготовити його до конкуренції на ринку праці [1, с.10].

Слід зазначити, що впродовж 2000-2008 рр. в Україні відмічалася позитивна динаміка щодо зростання обсягів професійного навчання незайнятого населення, в тому числі безробітних. Навчання здійснювалося як під конкретні робочі місця, так і з урахуванням можливостей самостійної зайнятості.

Так, у 2000 році за замовленням державної служби зайнятості навчалося - 137,2 тис. осіб, що становить 5,0% від кількості зареєстрованих осіб, тоді як у 2007-2008 рр. цей показник становив відповідно - 229, 4 тис. осіб (13,3%) та 245,2 тис. осіб