УДК 338.465/.467:378(477)

Палехова В.А.

ОСВІТА: СУСПІЛЬНЕ БЛАГО АБО ТОВАР?

Стаття присвячена основним проблемам вітчизняної вищої освіти в контексті теорії людського капіталу та економіки знань. Досліджені основні наслідки комерціалізації вищої школи, які набули вигляду інституціональних пасток. Наголошується на необхідності переважного державного регулювання та фінансування освіти з огляду на визнання знань найважливішим чинником суспільного розвитку.

Ключові слова: економіка знань, людський капітал, освіта, комерціалізація вищої освіти, інституціональні пастки.

Статья посвящена основным проблемам отечественной высшей школы в контексте теории человеческого капитала та экономики знаний. Исследованы основные последствия коммерциализации высшей школы, которые приобрели вид институциональных ловушек. Подчеркивается необходимость преимущественного государственного регулирования и финансирования образования, учитывая превращение знаний в важнейший фактор общественного развития.

Ключевые слова: экономика знаний, человеческий капитал, образование, коммерциализация высшего образования, институциональные ловушки.

The article deals with main problems of Ukrainian high education in the context of human capital theory and knowledge-based economy. The main consequences of commercialization of high school which have got the form of institutional traps were explored. The necessity of governmental regulation and finance of education is underlined in conditions of recognition of knowledge of the most important factor of social development.

Key words: knowledge-based economy, human capital, education, commercialization of high school, institutional traps.Подолав звичний радянський поділ соціально- економічного устрою на капіталізм та соціалізм, ми впритул наблизилися до засвоєння західної парадигми розвитку, що базується на економіці знань. Розвиток економіки провідних країн вочевидь демонструє перехід від індустріальної стадії, де домінувало велике машинне виробництво, до стадії, що визначається як (потрібне підкреслити): постіндустріальна економіка, нова економіка, інноваційна економіка, інформаційна економіка, економіка знань з домінування сфери послуг, науки та освіти.1

У цих умовах найважливішою складовою національного багатства, його найціннішим ресурсом стає не природний та відтворювальний, а людський (інтелектуальний) капітал, саме він визначає, в першу чергу, темпи економічного розвитку. Освіта природно сприймається як інвестиції у людський капітал, що всіляко посилює її значення в сучасному суспільстві. Наскільки відповідає цим вимогам ситуація, що склалася з українською освітою?

Протягом років незалежності тривали пошуки найкращого варіанту переходу до нової моделі, середня та вища школа зазнала безліч реформ. Соціально-економічні перетворення в трансформаційній економіці в руслі ринкових експериментів призвели до часткової відмови від спадщини радянської освіти та поступової комерціалізації вищої школи. Чи наблизило це нас до викликів сучасності?

Чим насправді є освіта - суспільним благом з надзвичайно потужним позитивним зовнішнім ефектом чи приватним благом, об'єктом купівлі- продажу? Або істина, як часто, знаходиться десь між екстремумами?

Економіка знань (або економіка, що базується на знаннях, - knowledge-based economy) стала реальністю нашого часу. Автор теорії «трьох хвиль» суспільного прогресу О. Тоффлер в якості третьої хвилі виділив електронну або інформаційну, що і призвела до формування сучасного суспільства. За його словами, відбулася еволюція влади у світі від меча до грошей та знань.

Д. Белл наголошував на соціальних змінах, що відбулися в суспільстві. Вводячи поняття «постіндустріальне суспільство», він підкреслював одну з найважливіших рис цього нового типу суспільства - владу «мерітократії», що приходить на зміну технократії. «Мерітократія» складається з людей, які володіють найбільш високим рівнем інтелектуального розвитку, здатністю перероблювати інформацію та приймати рішення.

На межі 50-60-х рр. ХХ ст. у самостійний розділ економічної теорії відокремилася теорія людського капіталу. Вперше термін «інвестиції в людину» пролунав на пленарному засіданні Американської економічної асоціації у 1960 р. у виступі Теодора Шульца. Він та Гаррі Беккер справедливо вважаються засновниками нового напрямку економічної науки.

Людський капітал - це передусім наявний запас знань, здібностей, здоров'я, навичок та кваліфікації, що отримані людиною в процесі освіти та практичної діяльності. Тож, інвестиції у людський капітал - це освіта, пошук інформації, нагромадження практичного досвіду, охорона здоров' я. З часом інвестиції у людський капітал компенсуються зростанням доходів - значна частина зарплатні залежить від освіти та досвіду робітника. За словами Г. Беккера, запаси освіти, професійної підготовки, здоров'я населення складають біля 75 % багатства сучасної економіки. З усіх економічних ресурсів головним стає ресурс К (knowledge).

Незважаючи на певні розбіжності з приводу складових людського капіталу, практично всі дослідники визнають домінуюче значення освіти у зростанні майбутніх доходів людини. Так, згідно з оцінками, сумарний вплив всіх інших чинників окрім освіти складає не більше 40 %, а 60 % різниці в доходах пояснюється рівнем освіти, і далі ця частка зростатиме [1, с. 4].

Г. Беккер першим розрахував економічну ефективність освіти. Враховуючи доходи, що отримані, завдячуючи вищій освіті, безпосередні витрати та втрачені під час навчання заробітки, він визначив віддачу від вкладень в освіту - 12-14 % річного прибутку.

У сучасних моделях економічного зростання (Р. Лукаса, П. Ромера, Г. Манківа-Д. Ромера-Д Уейла) найбільш впливовим чинником є людський капітал, наука, новітні знання. Деякі дослідники (Д. Скірм) наголошують на тому, що в економіці знань швидше за все спостерігатиметься не дефіцит, а надлишок ресурсів. При цьому одночасно знизиться роль деяких чинників виробництва (скажімо, місцезнаходження та розміри підприємства) та виникне стала орієнтація на людські ресурси [2].

Цікаво, що інвестиції в людський капітал сприймаються як потреба не лише з точки зору забезпечення подальшого економічного зростання, але й для вирівнювання доходів у суспільстві. Т.