При цьому компетентнісний підхід розглядається як одна з підстав оновлення сучасної освіти, оскільки дозволяє ліквідувати розрив між когнітивним, діяльнісним і особистісним рівнями розвитку майбутнього фахівця. Він припускає формування такого нового змісту освіти, який би не зводився лише до його знаннєво- орієнтованого компоненту, а охоплював би цілісний індивідуальний досвід вирішення майбутніми фахівцями життєвих і професійних проблем, виконання ключових (тобто таких, що відносяться до багатьох соціальних сфер) функцій, соціальних та професійних ролей на підставі здобуття відповідних компетенцій [1].

Необхідність у компетентнісному підході як новій освітній парадигмі, що відбиває реалії інформаційного суспільства, виникла у зв'язку з переходом до нового типу мислення й дії, новим способом перетворення дійсності. Обґрунтовуючи пріоритети компетентнісного підходу, сучасна педагогічна наука, реагуючи на «виклики» суспільства, особистості й держави, запропонувала нову модель освітньої системи, що задовольняє умовам євроінтеграції. Компетентнісна модель містить відповіді на питання про цінності й цілі вищої освіти, про функції вищої школи й принципи її діяльності, про організацію, зміст і технології навчання й виховання майбутніх фахівців в умовах інтеграції і глобалізації. Невипадково тому у центрі цієї освітньої парадигми знаходяться два особливих поняття - «компетентність» і «компетенція», які визначають основну стратегію навчально-виховного процесу, формуючи прикінцеві вимоги передбачуваного результату.

З цього випливає, що компетентнісний підхід до змісту вищої освіти висуває на перше місце не інформованість майбутнього фахівця, а його уміння вирішувати проблеми, що виникають, принаймні, у пізнанні та поясненні явищ дійсності; при освоєнні сучасної техніки і технології; у стосунках людей, в етичних нормах, при оцінюванні власних вчинків; у практичному житті при виконанні соціальних ролей громадянина, професіонала, члена сім'ї, покупця, клієнта, глядача, виборця; у правових нормах та адміністративних структурах, у споживацьких та естетичних оцінках; за необхідності вирішувати власні проблеми життєвого самовизначення, вибору стилю життя, способів вирішення конфліктів.

Компетентнісний підхід означає поступову переорієнтацію домінуючої освітньої парадигми з переважною трансляцією знань, формуванням навичок на створення умов для оволодіння комплексом компетенцій, що означають потенціал, здатність випускника до виживання й стійкої життєдіяльності в умовах сучасного соціально- політичного, ринково-економічного, інформаційно- і комунікаційно-насиченого простору [2]. Запровадження компетентнісного підходу в освіті означає зміну всієї педагогічної системи загальноосвітньої і професійної школи, перехід до нового типу освіти і виховання. Перехід до компетентнісної освіти передбачає тривалий процес осмислення, досліджень, розробок і прийняття науково обґрунтованих та адміністративно зважених рішень. Також у реалізації цього процесу потрібна опора на розвинуту психолого- педагогічну теорію або комплекс теорій.

У працях про модернізацію освіти компетентнісний підхід проголошується як одне із важливих концептуальних положень оновлення змісту освіти [3]. Тому компетентнісний підхід визначається як пріоритетна орієнтація на цілі- вектори освіти: навчання, самовизначення (само- детермінацію), самоактуалізацію, соціалізацію та розвиток індивідуальності. Як інструментальні засоби досягнення цих цілей, виступають принципово нові освітні конструкти: компетентності, компетенції та мета якості. Мета компетентнісного підходу - забезпечення якості освіти [1]. Компетентнісний підхід - це сукупність загальних принципів визначення цілей освіти, відбору змісту освіти, організації освітнього процесу і оцінка освітніх результатів крізь призму понять «компетенції» і «компетентності». Компетентнісний підхід висуває на перше місце здатність майбутнього фахівця конструктивно вирішувати проблеми, що виникають у різних ситуаціях його життєдіяльності (наприклад, при виборі місця працевлаштування за фахом, у практичному житті тощо).

Компетентнісний підхід у вищій освіті, як стверджують І. Зимняя, А. Маркова, Л. Мітіна, К. Скала, Г. Халаж, В. Хутмахер, А. Хуторський та ін., - це методологічний та організаційно- педагогічний орієнтир, що акцентує увагу на меті і результатах професійного навчання і виховання. При цьому, як результат, розглядається не сума засвоєної інформації, як цього вимагав когнітивно- знаннєвий підхід, а здатність майбутнього фахівця діяти в різних проблемних ситуаціях професійної діяльності і спілкування [3]. Згідно з компетентнісним підходом, саме компетенції розглядаються в якості бажаного результату професійної освіти майбутніх фахівців. Невипадково тому основні напрямки досліджень зарубіжних і вітчизняних учених пов'язані сьогодні з уточненням понять «компетенція» і «компетентність», визначенням ключових компетенцій і обсягу компонентів, що до них входять, розробленням критеріїв їх оцінки й ефективності шляхів і засобів їх формування у майбутніх фахівців з урахуванням спеціалізації їх професійної діяльності. У зв'язку з цим, поняття «компетенція» і «компетентність» стали предметом міждисциплінарного і спеціального дослідження в лінгвістиці, психології праці, педагогіці і дидактиці вищої школи, теорії і методиці навчання іноземних мов.

Як доводять у своїй колективній монографії

Бібік, Л. Ващенко, О. Локшина, О. Овчарук, Л. Паращенко, О. Пометун, О. Савченко, С. Трубачева, немає сумніву в тому, що компетентнісний підхід - не лише один з тих чинників, що сприяють модернізації змісту освіти [2]. На їхню думку, він передусім доповнює ту низку освітніх інновацій і класичних підходів, що допомагають освітянам гармонійно поєднувати позитивний досвід для реалізації сучасних освітніх цілей. Через це, критично аналізуючи наслідки широкомасштабного впровадження в педагогічній практиці різних зарубіжних країн компетентнісно орієнтованої освіти, українські науковці визнають, що остання сприяє набуттю новим поколінням життєво важливих (ключових) компетентностей. Крім того, не менш важливим вони вбачають і процес розроблення моніторингових процедур для відстеження результатів навчання та вимірювання набутих молоддю компетентностей за різними освітніми галузями, оскільки це дає змогу оцінити результативність освіти,