ПЕДАГОГІ ЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ

Етичні засади реформування освіти

У статті зроблена спроба довести важливість дотримання в суспільстві морально-етичних норм як одного з провідних принципів ефективного реформування освітньої системи.

In the item it was made an attempt to prove the importance of keeping moral and ethical standards in the society as one of the advanced principals of effective modernization of educational system. Оскільки мораль виступає надзвичайно важливим елементом людської діяльності, сама діяльність людей у всій своїй різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток на специфіку моральних відносин. Існують окремі види діяльності, в основі яких закладено надзвичайно високі моральні вимоги до людей, які професійно ними займаються. Насамперед, це стосується освітньої діяльності, де моральні якості фахівця набувають вирішального значення. Адже, як свого часу казав Дистервег, людина може віддати лише те, що у неї є. Отже, лише високоморальний викладач може виховувати високоморальну людину. Таким чином, слід зазначити, що етика є тим підґрунтям, на якому має будуватися освітня система, через призму якої мають вирішуватись проблеми подальшого розвитку освіти.

Швидкий темп економічних перетворень у світі став одним з основних принципів, який перед багатьма країнами світу поставив проблему вдосконалення своєї освіти. Тому не дивно, що провідні в економічному розумінні країни світу активно розпочали реформування своїх освітніх систем. Але аналіз проведених освітніх реформ показує як позитивні зрушення, так і прорахунки. Представниками ЮНЕСКО було проаналізовано наслідки 156 значних освітніх реформ, але лише 8% з них вважаються успішними, тоді як 75% не досягли поставленої мети. Ці результати вказують на серйозність і складність завдань, що стоять перед тими, хто починає реформу освітньої системи.

Позитивним прикладом, за результатами проведення освітніх реформ, можуть слугувати такі країни, як Японія, Південна Корея та Сінгапур, які за останні роки досягли значного прогресу у розвитку освітньої галузі і, як наслідок, вражаючих зрушень у соціально- економічному стані цих країн. Аналіз реформування освіти в цих країнах дозволив вченим окреслити низку тенденцій, які сприяли досягненню позитивного результату.

Однією з найважливіших тенденцій, яку відзначають науковці, є те, що в зазначених країнах зростання виробництва йшло паралельно із розвитком освіти. Тут вже на початкових етапах реформування були неподільно пов'язані духовний розвиток людини і ефективність виробництва. Тобто не було поставлене завдання - спочатку розвивати економіку, а потім вже повернутися до виховання етичних основ у суспільстві. З самого початку в основу реформування була покладена ідея - економіка може ефективно розвиватися за умов, коли вона спирається на духовно розвинене суспільство, а етичний рівень суспільства зростає, коли воно є економічно захищеним. Щодо такого підходу, то ми маємо зауважити, що в реформуванні української освітньої системи спостерігається недостатня увага до питань морального виховання, акцент робиться на економічний розвиток та матеріальні важелі, тобто спостерігається випереджаючий розвиток матеріального боку культури над духовним.

Суттєвою умовою успішного реформування є чітка структурна побудова освітньої системи. І слід зазначити, що у цьому показнику наша система освіти відповідає міжнародній стандартній класифікації освіти (МСКО) і складається з наступних рівнів:

дошкільне виховання;

початкова освіта (1-4 класи);

середня неповна освіта (5-9 класи);

повна середня освіта (10-12 класи);

післясередня не вища освіта (ПТУ, технікуми);

вища освіта (інститути, університети, академії).

Але щоб ця структура ефективно запрацювала, потрібно виявити основні проблеми, які заважають плідно розвиватися виховному процесу на кожному рівні. Безумовно, в одній статті ми не зможемо підняти всі проблеми, але спробуємо окреслити їх, тому що зрозуміло, аби освітня реформа дала позитивні результати, потрібно прагнути до позитивних змін на кожному етапі із зазначених рівнів освітньої діяльності. Невдачі чи недоопрацювання на одному з рівнів призводять до погіршення загального результату.

Якщо поглянути на дошкільне виховання, то ми маємо констатувати низький відсоток охоплення дітей дошкільними закладами. Більшість дітей не відвідують дитячі садочки, а отже, з ними не проводиться систематична освітньо-виховна робота. За даними державного комітету статистики України, "відбувається подальше скорочення мережі закладів з 25 тисяч у 1990 до 15 тис. у 2002 р., відповідно зменшилася і кількість місць (з 2277 тис. до 1060). Із загальної кількості закладів 2,6 тисячі у минулому році з різних причин не працювали. Крім того, 5,6 тис. закладів працювали не повний рік внаслідок відсутності або нестачі коштів на утримання дошкільного закладу, палива, електроенергії, водопостачання тощо. Приміщення дошкільних закладів все частіше здаються в оренду іншим організаціям. Так, на кінець 2002 р. здавали площу в оренду більше тисячі або майже 7% дошкільних закладів" [3, с. 24]. (Як наслідок, до першого класу школи потрапляють діти різного рівня розвитку знань, творчих здібностей, вмінь та навичок. А це призводить до того, що на початковому етапі навчання в школі клас поділяється на три групи: перша, котра вміє читати, писати, рахувати, - це діти, з якими постійно займалися; друга, котра знає букви і цифри, може складати слова, - це діти, з котрими вдома займалися батьки, але без певної системи; і третя - котра не отримала у дошкільний період необхідних знань. І от, замість того, щоб продовжувати процес подальшого розвитку всіх дітей класу, вчитель починає процес вирівнювання та підтягування тих учнів, з якими не займалися у