Закони етики вимагають більш скрупульозного ставлення до організації навчання на кожному навчальному рівні, і, що найбільш важливо, по закінченні кожного рівня ми маємо отримувати як можна повну інформацію про розвиток дитини, щоб мати змогу коригувати виховний процес. Після закінчення кожного освітнього рівня у дитини та її батьків має бути вибір, у якому напрямі вдосконалюватися в подальшому. Це може бути художньо-етичний, фізичний, математичний та інші напрями, а можливо дитині необхідні спеціалізовані заклади для додаткового більш поглибленого розвитку мови, слуху тощо, адже лише за таких умов ми зможемо досягти високих освітніх результатів.

Сьогодні в Україні спостерігається тенденція збільшення кількості навчальних закладів, а також кількості учнів та студентів, охоплених освітніми процесами. Якщо подивитись на темпи зростання, то ми побачимо, що на початку XXI ст. кількість першокурсників значно перевищує весь контингент студентів вищих навчальних закладів, які навчалися у 1940 р. Такі швидкі темпи зростання, як правило, оцінюються позитивно, але якщо подивитися на процес з етичної точки зору, то ми побачимо і негативний бік цієї тенденції, а саме - незабезпеченість фінансовими ресурсами та неспроможність забезпечити навчальні заклади висококваліфікованими фахівцями. Але найбільш серйозні наслідки несе в собі зменшення конкуренції між претендентами на навчання на наступному освітньому рівні, що негативно позначається на якості підготовки майбутніх фахівців, а отже, несумісне з морально-етичними підходами. Дослід-ження вчених з цього приводу свідчать, що під час переходу до обов'язкової середньої освіти у багатьох країнах знизилася якість шкільних атестатів стосовно попереднього періоду, коли у старшій середній школі навчалося лише кілька відсотків найбільш здібних учнів. Аналогічний процес відбувається і з вищою освітою там, де охоплення нею молоді наближається до позначки 50% [1, с. 60].

Таким чином, вже зараз наша освітня система стоїть перед проблемою, чи збільшувати показники охоплення населення вищою освітою й витрачати кошти, час, сили на кількісному напрямі, чи керуватися етичними міркуваннями, спрямованими на якість освіти, а отже, активніше розробляти і впроваджувати в життя новітні технології, спрямовані на виявлення та розвиток здібностей, залучення дітей до творчих процесів.

Потрібно надати молодій людині, вже після закінчення неповної середньої освіти, отримати можливість широкого вибору професій як у сфері обслуговування, так і на виробництві. Неможливість по закінченні неповної середньої школи реалізувати себе в професійній сфері є однією з причин того, що певна частина молоді, яка не бажає продовжувати освіту, вимушена йти до вищих навчальних закладів. З одного боку, ніби-то такі умови сприяють охопленню вищою освітою більше молоді, а з іншого - чи можна досягти значних зрушень через примус, чи отримаємо ми той ефект, на який сподіваємось? Можливо, доцільно звернути увагу на розвиток професійно-технічної освіти та надання молодій людині отримати висококваліфіковані робітничі професії та втілення молодої енергії на благо суспільства. Адже мережа професійних училищ може готувати кваліфікованих працівників як для сфери обслуговування, так і для виробництва. Наявність ефективної системи підготовки висококваліфікованих працівників є обов'язковою умовою економічного зростання держави. Але за останні роки число професійно- технічних навчальних закладів і чисельність студентів в них зменшилась за рахунок ліквідації або реорганізації закладів. Часто причиною занепаду закладу була слабка матеріальна база та кризовий стан галузі. Однак останніми роками все більш широкого попиту набувають робітничі професії. Якщо училище уклало угоду з підприємством чи фірмою, то має можливість готувати фахівців середньої кваліфікації з високим рівнем професійних вмінь та навичок. Зараз відчувається вже гостра нестача таких фахівців.

Сьогодні у світі зрозуміли, що майбутнє нації визначає інтелектуальний та творчий потенціал, тому основним завданням освітньої реформи є розвиток та виховання творчої особистості. Ми маємо усвідомлювати, що відсутність творчих особистостей, здатних йти на ризик, є великою перешкодою для розвитку суспільства. На жаль, сучасна освітня система, та й взагалі суспільна думка України, ще не в повній мірі готові до виховання та сприйняття творчої особистості. Адже ми у навчально-виховному процесі звертаємо основну увагу на засвоєння знань, дотримання гарної поведінки і водночас на практиці не звертаємо належної уваги на спонтанність, зацікавленість, самобутність, що сприяє розвитку уявлення та самостійного мислення, які є основою творчої особистості. Творчість - це створення чогось нового, незалежно від того, до сфери матеріального чи духовного це відноситься. Творчість - це здатність знаходити нові зв'язки між елементами, думати нестандартно. "В нашому навчально-виховному процесі недостатньо уваги приділяють розвитку емоційно-чуттєвої сфери. Ми все ще налаштовані працювати в напрямку розвитку інтелекту й не бажаємо бачити той "басейн енергії", - як казав З. Фрейд, - який дає натхнення й високі результати. Саме емоції і почуття є основною творчого процесу".

Творчість у більшості своїй пов' язана із незадоволенням: чи то незадоволення засобами відображення світу, чи то рівнем розвитку знань у тій чи іншій галузі, тобто ми бачимо тісний зв'язок творчості з емоційною сферою. Зв'язок творчості та незадоволення існуючим призводить до того, що діяльність таких людей сприймається як фактор, який порушує спокійну течію життя. Це стає причиною непорозумінь на виробництві. Адже простіше і спокійніше керувати