У контексті висловленого слід зазначити, що з точки зору етики однією із головних цілей освітньої реформи має стати виявлення та розвиток у дітей найкращих їх здібностей та якостей і виховання на цій основі добропорядних громадян - людей, які здатні нести відповідальність за якість своєї професійної діяльності, за свою поведінку, сім'ю та державу.

Експертний аналіз освітніх реформ в Японії, Південній Кореї, Сінгапурі та Тайвані показав, що однією з причин високої їх результативності є традиційне ставлення з повагою до освіти та досвідчених людей, педагогів, професорів, яке бере свій початок з часів Конфуція. Саме конфуціанство є тим підґрунтям, яке створює позитивний емоційний фон щодо освіти в цих країнах. Професія вчителя, згідно з досвідом суспільної думки, вважається тут однією із найпрестижніших. У Японії до вчителя звертаються "Сенсей", що означає шановний, той, хто стоїть вище, навчений життям. У Південній Кореї за престижністю статус професора залишив далеко позаду лікарів, бізнесменів, телевізійних зірок.

Якщо ми поглянемо на ставлення до вчителя в нашому суспільстві, то маємо констатувати на сьогодні низький його соціальний статус, і це є однією з головних етичних проблем нашої освіти і суспільства в цілому. Як результат такого ставлення, ми вже сьогодні відчуваємо гостру нестачу педагогічних кадрів у загальноосвітніх школах, спостерігаємо небажання молоді йти до педагогічних університетів, низький відсоток чоловіків, які присвятили себе педагогічній діяльності, збільшення кількості анекдотів та жартів відносно вчителів та професорів - все це вказує на рівень поваги в суспільстві до знань, а отже, престижності зазначених професій.

Якщо ми поглянемо на шкалу професійного престижу, підготовлену американськими соціологами за різні роки (1949, 1964, 1972, 1982), то бачимо стабільну престижність певних професій в американському суспільстві. "Юрист, лікар, викладач, вчений, банкір, льотчик, інженер незмінно отримували високі оцінки. Їх положення у шкалі змінювалося несуттєво: лікар у 1964 році стояв на другому місці, а у 1982 - на першому, міністр відповідно займав 10 та 11 місця. Зазвичай, верхню частину шкали престижності займають представники переважно фізичної малокваліфікованої роботи: водії, зварювальники, сантехніки, двірники" [2, с. 307].

Якщо б ми спробували створити українську шкалу професійного престижу, то професія вчителя зайняла місце десь у середині. Хоча розвиток суспільства і держави вимагає, щоб ця професія зайняла належне місце, а прибуток вчителів відповідав тій ґрунтовній освіті, яку вимагає виконання освітніх завдань, тим зусиллям, які людина доклала, аби мати право називатися "педагогом", "вчителем".

Позитивне ставлення суспільства до освітньої реформи та престижність педагогічної праці залежать від того, як в державі дотримуються проголошених морально-етичних норм. За прикладом знову звернемося до країн Східної Азії, освітнім системам котрих характерне прагнення надавати всім тим, хто вступає до університетів, рівні права. Тут робиться все, аби результати іспитів не залежали від фінансового стану сім' ї, а основним і єдиним критерієм були б особисті знання та здібності молодої людини. Такий егалітарний підхід пояснюється традиціями конфуціанства, які передбачають, що кожне нове покоління повинно доводити своє право належити до еліти. Іншими словами, при владі мають бути найкращі. Ось приклад дійсно етичного ставлення суспільства до освіти і освіти до своїх громадян.

Розбудова освіти на моральних закладах призводить до того, що в суспільстві цінуються лише якісні освітні послуги - вміння виявляти та розвивати здібності дитини, надання якісних знань та перетворення їх без суттєвих втрат у практичні вміння та навички. Ось чому в американських школах та університетах молодь негативно ставиться до такого явища, як списування. Адже американці звикли платити гроші за товар, а в навчанні такою категорією є якісні знання, а не оцінка. Розумна людина сама себе не стане ошукувати.

Якщо ми подивимося на цю проблему через призму етики в нашому суспільстві, то побачимо певні відмінності. У нас часто людина не розуміє глибини поняття "освітні послуги" і платить гроші за те, що вона вважає найважливішим - оцінку, яка не завжди є об'єктивною. В деяких навчальних закладах діють за принципом: "будь-яка ваша примха - за ваші гроші!" Хочете мати відмінні оцінки - будь ласка, батьки і діти задоволені, що мають гарні оцінки, працівники закладу задоволені гарними прибутками. Але коли така дитина потрапляє до навчального процесу, де навчальний процес проводиться на рівні державних стандартів, то виявляється, що рівень знань такої дитини суттєво відстає від однолітків. Отже, гроші були витрачені не за знання, вміння, навички, які вимагає життя, а за химерні уявлення.

Подібні явища, на жаль, трапляються і в роботі вищих навчальних закладів, коли батьки, які займають високі посади чи мають значні заощадження, використовують різноманітні важелі впливу на адміністрацію чи безпосередньо викладачів, аби примусити їх "поставити" дитині залік чи іспит. Таке явище можна характеризувати як "низька етична культура", причому в цьому випадку спостерігаються низький рівень етичної культури і неосвіченість,