УДК [94:376.32/.33] (4) 

Стремецька В.О.

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ СЛІПИХ ТА ГЛУХОНІМИХ ДІТЕЙ У ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТ.

У статті розглянуто організацію навчання дітей із сенсорними обмеженнями у ХІХ - на початку ХХ ст. Приділено увагу побудові освіти глухонімих та сліпих дітей, еволюції методів їх навчання тощо. У статті вжито термінологію, яка використовувалася в той період.

Ключові слова: навчання дітей з сенсорними обмеженнями, освіта глухонімих та сліпих дітей

В статье рассматривается организация обучения детей с сенсорными ограничениями в ХІХ - начале ХХ в. Уделено внимание построению образования глухонемых и слепых детей, эволюции методов их обучения и т. п. В статье используется терминология, которая употреблялась в тот период.

Ключевые слова: организация обучения детей с сенсорными ограничениями, образование глухонемых и слепых детей

In the article the organization of education for children with limited censor possibilities in the ХІХ.th - the beginning of the ХХ.th century is considered. Attention is devoted to the composition of education for blind and deaf-and-dumb children, to evolution of methods of their teaching, etc. In the article it is used terminology which was popular in that period.

Key words: education for children with limited censor possibilities, education for blind and deaf-and-dumb children Сучасне суспільство володіє значним досвідом у напрямку навчання дітей з обмеженими сенсорними можливостями. Однак як фахівці, які безпосередньо працюють з цими дітьми, так і суспільство в цілому мало обізнані з історією виникнення та еволюцією форм і методів їх навчання. Тому актуальним постає аналіз історичної практики навчання дітей з обмеженнями зору й слуху, зокрема в ХІХ - на початку ХХ ст., тобто в період, коли розвиток форм допомоги різним категоріям населення досяг свого апогею.

Треба зазначити, що тема залишається практично недослідженою в сучасній історичній літературі. Автори підручників з історії соціальної роботи, зокрема К.В. Кузьмін та Б.О. Сутирін [6], О. Горілий [4], М.В. Фірсов [10], лише згадували про виникнення шкіл для дітей з обмеженими можливостями при розгляді системи допомоги населенню в зазначений період. Окремі аспекти проблеми висвітлено в працях, присвячених історії благодійності, благодійних організацій. Так, наприклад, Ю. Гузенко розглядав діяльність Одеського відділення Органу опіки імператриці Марії Олександрівни про сліпих [5]. Ряд авторів присвятили свої статті окремим діячам, що зробили суттєвий внесок у розвиток навчання зазначеної категорії дітей [7; 9].

З огляду на практичну актуальність та мало- дослідженість проблеми, метою даної статті є розглянути організацію навчання дітей із сенсорними обмеженнями в ХІХ - на початку ХХ ст. (у зазначений період вживалися терміни «глухі», «глухонімі», «сліпі», тому автор використовуватиме їх у даній статті). Автор інколи відступає від зазначених хронологічних меж для того, щоб простежити виникнення освіти для дітей з обмеженнями зору й слуху та її методичного забезпечення. Матеріал, викладений у статті, може стати корисним при вивченні курсів «Історія соціальної роботи», «Соціальна реабілітація» та інших, написанні курсових, дипломних робіт, а також у теоретичному обґрунтуванні практичної соціальної роботи із дітьми з обмеженими можливостями.

У ХІХ - на початку ХХ ст. у Російській імперії нараховувалася значна кількість осіб, які мали обмеження слуху та зору. Загальна кількість глухонімих за переписом 1897 р. становила 158 759 осіб, з них 40 000 - діти шкільного віку [11, с. 85].

Крім того, на 1 000 осіб населення нараховувалося близько 197 сліпих [11, с. 89]; загальна ж кількість останніх в імперії становила 247 900 осіб, з них 72 тис. складали сліпонароджені [1, с. 83]. Такі значні цифри обумовлювалися різними причинами, зокрема відсутністю профілактики цих захворювань, несвоєчасністю або важкодоступні- стю медичної допомоги для більшості населення. Часто вони були результатом поранень під час війн тощо.

На шляху організації навчання глухонімих дітей існувало багато перешкод. Частина суспільства взагалі сумнівалася в його доцільності. Прихильники такого підходу стверджували, що, по- перше, навчання глухонімих дітей приводить до швидкого усвідомлення останніми свого нещасного стану та внаслідок цього робить їх незадово- леними, а отже, небезпечними членами суспільства; по-друге, оскільки існує величезна кількість здорових людей, які не отримують освіти, то раціонально зосередитися на навчанні останніх; по- третє, навчати глухонімого дуже важко, тому значні зусилля вчителя не є виправданими в цьому випадку [3, с. 56-60]. Однак прихильники надання освіти зазначеній категорії осіб все ж переважали, і протягом ХІХ ст. було створено мережу закладів для навчання цих дітей.

У процесі організації освіти для даної категорії дітей в Російській імперії було використано досвід інших країн, оскільки за кордоном навчальні заклади для глухонімих існували вже протягом тривалого часу. У 1620 р. іспанський монах- бенедиктинець Хуан Пабло Банет опублікував книгу «Спрощення літер та мистецтво навчання мови глухих». Це був пальцевий алфавіт, який використовував одну руку (залишається невідомим, монах сам розробив алфавіт чи запропонував той, що вже практикувався в монастирі). У XVIII ст. відомі спроби навчати глухонімих, здійснені португальцем за походженням Якобом Род- рігесом Перейре. У 1735 р. він навчив говорити двох глухонімих, у тому числі сина герцога Сабу- ро де Фонтеней, застосувавши усний метод. На жаль, Я. Перейре не залишив ні учнів, ні друкованих творів, тому його зусилля були