у 3 роки. З ініціативи місцевого священика він потрапив до Королівського інституту сліпих у Парижі, де навчався за допомогою рельєфно-лінійного шрифта В. Гаюї. Невдовзі він познайомився зі шрифтом Н.М.Ш. Барб'є, зрозумів недоліки останнього (незручність для читання, фонетичний характер позначення, відсутність символів для позначення цифр, нот, розділових знаків). Однак Барб'є не погодився на вдосконалення свого шрифта, тому Л. Брайль вирішив створити власний. Він виходив з того, що знак має бути крапковим і таким, щоб він міг бути охоплений пучкою пальця. Тому він запропонував шестикрапковий шрифт; кількість знаків в системі дорівнювала 26, тобто 64 [7]. У 1828 р. Л. Брайль став викладачем в Інституті сліпих, апробував свою систему, яка дала прекрасні результати. У 1829 р. він написав працю «Способи друкування слів, нот та математичних знаків, виконаних шеститоччям». Однак педагогічна рада інституту відхилила його систему, обґрунтовуючи це тим, що вона є складною для засвоєння педагогами, які бачили. У 1837 р. була опублікована доопрацьована версія шрифта, який вже набув широкої популярності в Європі. Однак його остаточна перемога відбулася у 1876 р., через 24 роки після смерті Л. Брайля, коли Перший Міжнародний з' їзд у справах навчання сліпих, що відбувся у Відні, рекомендував використовувати шрифт Л. Брайля в усіх країнах [7]. Створити російський варіант брайлівського алфавіту намагалися Д.М. Оболенський, О.В. Полежаєв, Е.Р. Трумберг та Бютнер (останній варіант було введено Маріїнським попечительством у 1881 р.).
Важливим кроком у процесі навчання сліпих дітей стало друкування для них книжок. Останні друкувалися унціалом або крапковим шрифтом Л. Брайля. Першими книгами, надрукованими унціалом, були «Євангеліє від Матвія» та «Дитячий світ» К.Д. Ушинського. Перша книга за системою Л. Брайля в Росії - «Збірка статей для дитячо - го читання» - була надрукована в кількості 100 примірників у Москві в 1885 р. зусиллями Г.О. Адлер, яка виписала з Німеччини брайлівський шрифт та типографський прес, власноруч набрала та надрукувала цю книгу. Спочатку книжки виходили в кількох існуючих тоді типографіях, а в 1895 р. Орган опіки відкрив власну типографію при Санкт-Петербурзькому училищі сліпих, яка й забезпечувала підлеглі йому установи літературою. У тій же типографії крапковим шрифтом друкувався щомісячний журнал Органу опіки - «Дозвілля сліпих» [1, с. 79].
Розповсюдженим явищем у той час стали дамські гуртки, члени яких, вивчивши рельєфне письмо за системою Л. Брайля, безкоштовно займалися переписуванням книг. Завдяки зусиллям цих жінок при деяких училищах було створе - но бібліотеки. Так, наприклад, Санкт-Петербур- зький дамський гурток під керівництвом О.А. Шамшиної, переписав для бібліотеки Олек- сандро-Марийського училища сліпих більш ніж 2400 томів рельєфних книг [1, с. 80]; існувало також спеціальне відділення дамського гуртка, яке переписувало книги для губернських училищ. Така практика існувала також у Франції та деяких інших західно-європейських країнах. Декі гуртки переписували ноти за Брайлівською нотною системою. У Санкт-Петербурзькому Олек- сандро-Маріїнському училищі виготовляли також рельєфні географічні карти та плани міст.
У зазначений період було написано значну кількість наукових робіт з питань сліпоти [1; 8 та ін.], перекладалися праці закордонних спеціалістів.
Таким чином, у ХІХ - на початку ХХ ст. у суспільстві визнали необхідність навчання дітей з обмеженнями слуху та зору. Для них була створена мережа навчальних закладів, де дітей вчили не лише загальних предметів, а й різноманітних ремесел, забезпечуючи таким чином їхнє майбутнє. Фахівців для роботи з ними часто запрошували з-за кордону, готували на спеціально створених курсах; викладачами в цих закладах могли працювати також колишні найбільш здібні учні. Для сліпих дітей друкували або переписували спеціальні книжки. Основні проблеми навчання дітей із сенсорними обмеженнями полягали в суперечках із приводу методів навчання. Щодо навчання глухонімих, то тут мімічний (французький) метод поступово витіснявся усним (німецьким), робилися спроби їх паралельного застосування. У процесі навчання сліпих застосовувалися різноманітні рельєфно-лінійні та рельєфно- крапкові шрифти, що утруднювало спілкування сліпих та видання літератури для них. У кінці періоду, який вивчається, на перший план вийшов крапковий шрифт Л. Брайля. Проблеми навчання, призріння та лікування зазначеної категорії дітей обговорювалися на сторінках науко - вих та публіцистичних видань, з' їздах. Питання, розглянуті в даній статті, потребують подальшого ретельного вивчення та описання істориками соціальної роботи.
ЛІТЕРАТУРА
Адеркас О.К. Призрение слепых // Общественное и частное призрение в России. - СПб.: Типография Императорской Академии наук, 1907. - С. 69-84.
Благотворительные учреждения для слепых в России // Антология социальной работы. В 5 т. - Т. 3. Социальная политика и законодательство в социальной работе / Сост. М.В. Фирсов. - М.: Сварогъ - НВФ СПТ, 1995. - С. 124-132.
Богданов-Березовский М. Положение глухонемых в России. - Спб.: Издание попечительства Государыни императрицы Марии Федоровны о глухонемых, 1901.
Горілий О.Г. Історія соціальної роботи: Навчальний посібник. - Тернопіль: Вид-во «Астон», 2004.
Гузенко Ю.І. Становлення і діяльність громадських благодійних об'єднань на Півдні України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. (на матеріалах Херсонської губернії). - Миколаїв: Вид-во «Іліон», 2006. - С. 125-129.
Кузьмин К.В., Сутырин Б.А. История социальной работы за рубежом и в России (с древности до начала ХХ века). - М.: Академический проект; Екатеринбург: Деловая книга, 2002. - С. 372-373.
Минин П. Луи Брайль: