За Яном Садлаком, "відверте визнання того, що глобалізація стала постійною рисою нашого соціального, економічного та культурного простору, суттєво важливо, щоб використати те, що вона пропонує, а також запобігти небезпекам, які вона несе із собою" [43, с. 106]. Зрозуміло, що глобалізація нікуди не зникне, бо вона прийшла у регіон. Там і залишається.

На думку Джона Уррі, існує два шляхи реагування на виклик глобалізації для вищих навчальних закладів [48]. "Спроби захищати свій статус "державних" установ наштовхнуться на повне небажання слухати, і тоді можна буде очікувати нерівномірної приватизації" та "зростання регулювання діяльності вищих навчальних закладів, що зберігається із досвідом багатьох інших галузей діяльності та видів занять".

Процеси глобалізації зумовлюють перегляд соціальної ролі університету [13, с. 104]. Виникнення глобального ринку, глобальної економіки та зниження ролі держави потребують врахування нових відношень між державою та університетом в епоху глобалізму [45; 49].

Процеси глобалізації зумовлюють нові технології, новий склад студентів із зростанням розбіжностей за віком, поширюється навчання вдруге тих, хто працює, та тих, хто навчається протягом усього життя. Утворюються нові провайдери вищої освіти: комерційні корпоративні університети, віртуальні університети, змішані (традиційні та віртуальні) провайдери. Спостерігаються нові та все більш глобальні і конкуруючі сподівання студентів, що орієнтовані на ринок та бажають успіху суспільства [47].

Ми погоджуємося із Шейлою Слафтер та Ларрі Л. Леслі, що "зміни, які зараз мають місце, такі великі, як зміни в академічній праці, що відбулися в останній чверті XIX століття... Глобалізація політичної економіки наприкінці ХХ століття дестабілізує моделі університетської професорської праці, що склались за останні сто років" [45, с. 1]. Вчені роблять висновок, що "вища освіта як у плані навчального закладу та факультету, так і у плані його робочої сили стоїть перед обличчям змін, безпрецедентних у нашому столітті". Наукові дослідження у галузі вищої освіти опинилися перед сполученням нової якості та нової кількості.

На думку Л.Ф. Удотової, людський розвиток визначається як " процес розширення можливостей людей вибирати шляхи і засоби підвищення якості (стандарту) свого життя" [34, с. 254]. Дослідниця спирається на міжнародний досвід, визначення, коли зміст поняття "людський розвиток є процесом розширення людського вибору і досягнення рівня добробуту людей" [40].

З урахуванням концепції сталого розвитку людства ми дійшли висновку, що під сталим людським розвитком слід вважати неперервний процес розширення можливостей для вибору людиною власних шляхів та засобів підвищення якості свого життя за рахунок саморуху, власних зусиль та намагань, а не за рахунок поглинання невідтворюваних енергії, речовини та ресурсів, і при цьому не за рахунок та без позбавлення майбутніх поколінь задовольняти свої потреби у якісному житті.

Процес навчання триває довгий час, в який змінюються як сама університетська система освіти і навколишнє середовище, екологічні, економіко-соціальні охоплюючі системи, так і критерії оцінки та самооцінки, важливість, значущість, пріоритетність показників і сама людина, що оцінює. Тобто потрібна модель, що враховує ці зміни. Потрібна модель розвитку університетської системи освіти, що містить як суб'єкт і умови оцінки, так і об'єкт оцінки з позиції характеристик, індексу людського розвитку.

Один з можливих шляхів розв'язання означених проблем пропонує Л. Вербицька. Вчений зазначає, що "необхідне формування регіональних міждисциплінарних наукових проектів для рішення, у першу чергу, екологічних, соціальних та економічних регіональних проблем, розробки тактичних і стратегічних планів розвитку, побудови сталих моделей для прогнозів, що враховують різноманіття чинників, які впливають на стан регіональної економіки і соціальної сфери" [7, с. 22].

На університети Центральної та Східної Європи впливають: перетворення на місцях, що характерні для проблем локального, місцевого рівня; у регіоні, що почалися з 1989 року, та характерні для проблем національного рівня; більш довгострокові глобальні перетворення, що характерні для міжнаціонального рівня. Неврахування цих трьох рівнів впливу означає нерозуміння десятиріччя невдалих спроб реформувати систему вищої освіти у цій частині світу у більш широкому контексті глобальних соціально-економічних та культурних змін. Реформування університетів поза контекстом їх ролі, що з далеких часів орієнтована на державу - націю, їх місця та функції відповідно до гумбольдтівської моделі в умовах нової постнаціональної епохи глобалізму залишається суто неповним [41; 43]. У попередньому десятиріччі не зовсім вдалих реформ вищої освіти у Європі докорінно змінилося соціально- економічне середовище. Держави суттєво зменшили рівень фінансування університетів та почали реформувати державний сектор [48].

Існуючі університети, якщо бажають задовольняти потребам регіону, вимагають модернізації таким чином, щоб здобути підприємницький характер, а його адміністрація - структуру та поведінку вищого управлінського ланцюга корпорації. Зміст підприємницької діяльності університету - обслуговування регіону у взаємовигідних та прибуткових напрямках. Прикладом підприємницької діяльності може слугувати "новий" Каталонський політехнічний університет, що утворено шляхом поєднання трьох колишніх університетів [2]. Сучасний університет у регіоні підвищує культурно-освітній рівень; підвищує