Третя особливість також визначається зі специфіки педагогічної діяльності як виду діяльності, оскільки це завжди діяльність особистості (І.В. Бех, В.А. Кан-Калік, О.І. Раїв, О.І. Щербаков та ін.). Ця особливість педагогічної діяльності особливо чітко виступає в роботі з дітьми дошкільного віку. Саме в цьому випадку сполучення теоретичних знань про розвиток дитини, володіння різноманітними педагогічними технологіями навчання і виховання, здатність до творчого і грамотного їх використання, і в той же час володіння безліччю особистісних рис, які впливають на беззастережне прийняття педагога дитиною (здатність до емпатії і професійна рефлексія, педагогічна спрямованість і одночасно здатність "впасти в дитинство" і бути нарівні з дитиною, творчість та ін.), можуть сприяти її повноцінному розвитку. При цьому підкреслимо, що на перший план виступають такі форми спілкування дорослого з дитиною, які для шкільного вчителя не завжди є переважними. Насамперед, це особистісне спілкування, у якому предмет діяльності відіграє інструментальну роль. Рушійною силою такого спілкування є та цінність, яку її партнери уявляють один для одного, а об'єкти, які залучені в даний процес, відіграють роль посередників чи знаків, мовою яких суб'єкти розкривають себе один одному. Існує й ще один вид спілкування, який виникає тоді, коли домінуюче значення для учасників має сам процес взаємодії, а не продукт спільної діяльності, і не унікальність і самоцінність партнера, і не розкриття власного "Я". Це є ігрове спілкування. Являючись самодостатнім, внутрішньо мотивованим, спілкування несе в собі ті самопі- дкріплювальні механізми, які уможливлюють необмежений і творчий розвиток людських відносин. Органічний зв'язок виховання, який розуміється як процес прилучення особистості до цінностей, на відміну від освіти як процесу передачі знань, зі спілкуванням розуміється саме тим, що цінності не можна передавати так, як передаються знання. Тому, як ми покажемо далі, професійна робота педагога дошкільної освіти вимагає особливої ієрархії професійно важливих якостей і властивостей особистості.

І, нарешті, четверта особливість найбільш вагома в контексті проблеми взаємодії педагога з батьками. У дошкільному закладі освіти будь- якого типу педагог завжди працює в умовах його взаємодії як з дітьми, так і з батьками. У більшості педагогічних і психологічних робіт традиційно піддаються аналізу дві базові діади: "дорослий - дитина" і "дорослий - дорослий". У першій діаді дорослий і дитина виступають, з одного боку, як окремі особистості, і тоді розглядаються питання динаміки розвитку кожної зі сторін їхніх відносин, напрямки і механізми взаємовпливу, з іншого боку, кожний з них є представником відповідної соціальної групи. У цьому випадку мова йде про взаємозалежності між соціальними групами як суб'єктами навко-

При цьому мова йде не тільки про формальну, з погляду традицій суспільного виховання, необхідності включення дитини в групу однолітків. Тому тріада, яка позначена нами вище, може характеризувати педагогічну діяльність більш узагальнено. Однак ще раз варто підкреслити, що перші соціальні зв'язки дитини, які розвивають його індивідуальність і внутрішню заможність, формуються в дошкільному віці і фактично тільки педагог дошкільної освіти разом з сім'єю може безпосередньо і цілеспрямовано впливати на становлення і розвиток особистості дошкільника.

Специфіка педагогічної діяльності висуває певні вимоги до вихователя, який працює в умовах постійної взаємодії з дитиною і її сім'єю. Звернемо нашу увагу на деякі особливості такої взаємодії.

1. Абсолютне прийняття кожної сім'ї такою, яка вона є. Це один з головних педагогічних законів, який складає основу сучасної концепції дошкільної освіти. Сформульована позиція певною мірою ускладнює роботу з кожною сім'єю в умовах спілкування. Традиційна авторитарна педагогіка насильно "підтягувала" кожну сім'ю до тих загальних цінностей, критеріїв, які жорстко формулювалися вимогами суспільства й існуючою системою освіти. Тому педагог, як лишнього світу, а також між окремою особистістю (педагогом) і соціальною групою (сім'єю). Діада "дорослий - дорослий" вивчається з позицій взаємодії, взаємин і взаємовпливів дорослих один на одного, дорослого (педагога) на життєдіяльність сім' ї і, навпаки, окремої сім' ї на конкретного педагога.

Однак ми вважаємо цілком логічним аналіз більш складної взаємозалежності між основними розвиваючими особистість дитини факторами - її власною активністю і дорослими між собою. Очевидно, що педагог в умовах суспільного дошкільного виховання може впливати на розвиток дитини тільки з урахуванням його життєвих зв'язків з батьками. Тому вплив дорослого (педагога) на дитину в групі дошкільного закладу освіти опосередковано іншими дорослими (батьками), а вплив дорослих один на одного, як правило, опосередковано дитиною. Таким чином, фактично педагог має завжди справу з діадою "дорослий - дитина", а отже, схема "дорослий - дорослий" у контексті його професійної діяльності перетворюється в наступну схему:

правило, взаємодіяв із сім'ями своїх вихованців як з цілісними об'єктами, виділяючи у своїй свідомості окремі сім'ї тільки для того, щоб зробити їх такими ж, як інші кращі, на його думку, сім'ї, чи, навпаки, підкреслити їхню "еталонну" значимість для роботи з іншими сім'ями. Незважаючи на визнану практично всіма нову педагогічну парадигму, спроба формально підвести сім'ї під визначений стандарт продовжує бути досить стійкою. Тому складність педагогічної роботи з сім'єю вихованця і складається в необхідності усвідомлення педагогом рівноправного статусу сім'ї в процесі взаємодії.

2. Розуміння кожної сім' ї і соціально- психологічних процесів, які відбуваються