ініціативи юристів, які дістали можливість вивчити досвід викладання юридичних наук у зарубіжних країнах, особливо в США, а також на міжнародних колоквіумах та семінарах з цих питань, де вони побачили юридичні клініки в роботі та осмислили їх суть і значення в підготовці юристів та у вирішені соціальних проблем громадян. Адже «юридична клініка» - це структура, інтегрована в навчальний процес юридичного вузу, з метою набуття студентами старших курсів практичних навичок юриста шляхом надання ними юридичних послуг населенню, яке не може звернутися до професійних юристів через брак коштів [8].
Міністерство юстиції України зареєструвало Типове положення про юридичну клініку вищого навчального закладу України, створене з метою уніфікувати підходи до діяльності юридичних клінік та затверджене наказом Міністерства освіти і науки № 592 від 3 серпня 2006 року. Документ розроблений міжвідомчою робочою групою, до складу якої увійшли представники Міністерства юстиції, Міністерства освіти і науки, Міжнародного фонду «Відродження» та Асоціації юридичних клінік [6].
Основою функціонування юридичних клінік є синтез інтересів: громадяни, що потребують правової допомоги і не можуть оплатити послуги адвоката, готові звернутися за порадою до студента, аспіранта чи молодого викладача - кваліфікованих правознавців. У свою чергу, студенти та науковці зацікавлені в отриманні практичних навичок, що сприятимуть у майбутньому їхньому працевлаштуванню і подальшій кар'єрі. Надання студентами безкоштовної юридичної допомоги малозабезпеченим незахищеним верствам населення сприяє формуванню у студентів власних поглядів на юридичну професію, питання етичного характеру, що посилює ефективність роботи правової системи в цілому. Крім того, «Юридичні клініки» ставлять собі на меті надання можливості студентам і молодим працівникам усвідомити цінність і значення отриманих теоретичних знань, оволодіти технікою застосування цих знань на практиці. Як свідчить досвід їх роботи, до них зростає довіра не тільки громадян, а й державних організацій, громадських і приватних установ. Можна констатувати добрі здобутки у діяльності «Юридичних клінік» Волинського державного університету ім. Лесі Українки, Харківської юридичної академії ім. Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, Донецького національного університету, Міжнародного Соломонового університету. Надійно працюють ці установи у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Прикарпатського університету імені Василя Стефаника та ін. [3, c. 132-135].
Діяльність юридичних клінік передбачає, перш за все, реалізацію двох цілей: підвищення рівня практичних знань, умінь та навичок студентів юридичних спеціальностей, а також забезпечення доступу представників соціально- вразливих груп суспільства до правової допомоги. Разом з тим студенти братимуть участь у формуванні правової культури громадян, зокрема, у проведенні заходів з правової освіти населення. Підготовка та навчання студентів у клініці здійснюватимуться у дусі дотримання й поваги до принципів верховенства права, справедливості і людської гідності, гуманізму, законності, об' єктивності, конфіденційності, компетентності та добросовісності. Нинішній молодий юрист уже не повинен служити виключно державі, в першу чергу, він має бути зорієнтований на правовий захист людини, її прав і свобод [6].
Можна стверджувати, що студента, який вислухав клієнта, проконсультував його, склав позовну заяву чи інший правовий документ і представив інтереси клієнта в суді, готують як спеціаліста не лише викладачі, але й велика кількість високопрофесійних юристів-практиків. Адже в цих випадках студент наочно перевіряє якість складеного ним документа, бачить застосування права на практиці, він спілкується з колегами по справі, іншими учасниками процесу, вступає з ними в дискусії і завдяки цьому професійно зростає. Зіткнувшись з конкретною життєвою ситуацією, він починає по-іншому сприймати право, закон. На відміну від академічної освіти, тут процес пізнання іде від практики до теорії. Студент починає замислюватися над тим, яких знань йому бракує. У нього, як правило, виникає потреба ще раз звернутися до теорії, яку він свого часу, можливо, належно не осмислив. А ефективність підготовки за допомогою такого методу - просто разюча. Саме це і дає підстави стверджувати, що «клінічна» освіта забезпечить можливість готувати саме юристів, а не просто випускників юридичних вузів з дипломами, але без навичок юридичної діяльності [7].
На жаль, в Україні запровадження юридичної «клінічної» освіти в навчальний процес поки що нормативно не закріплено. Проте у нас, на відміну від інших країн, наявна сприятлива законодавча база для того, щоб студент міг як представник сторони, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача брати участь у судових засіданнях, вирішуючи при цьому дві проблеми: навчальну та соціальну.
Сьогодні залишається лише розумно використати чинне законодавство та пристосувати до нього навчальний процес в юридичних навчальних закладах. І це дуже актуально, особливо в умовах, коли постало питання стандартизації освіти.
Практика адаптації випускників до умов роботи після закінчення вузу показує, що для того, щоб «запустити», перетворити випускника навіть престижного юридичного вузу у юриста, необхідний час - від одного до двох років.
Прагнення України приєднатись до Європейського освітянського простору (в дусі Болонської конвенції) зумовили пошук нових підходів до підготовки юристів за двоступеневими рівнями освіти. В зв'язку з цим велика увага в нашій державі приділялася проблемі державних стандартів вищої юридичної освіти для різних освітньо- кваліфікаційних рівнів. Значна робота проведена для зміцнення інформаційного забезпечення юридичної освіти. На сьогодні більшість вищих юридичних навчальних закладів має надійні електронні системи доступу до загальнодержавного інформаційно-правового ресурсу, регіональних банків правової інформації, користується телекомунікаційними мережами для виходу у міжнародний інформаційний простір (Інтернет).
За результатами перевірок умов