УДК [373.2+373.3]:371.38

Уфімцева С.В., директор школи "Домінанта", м. Київ

Організація творчої діяльності дггеи у навчально-виховному процесі

У статті розглядається проблема організації творчої діяльності дітей дошкільного і молодшого шкільного віку у навчально-виховному процесі навчально-виховного комплексу: дитячий садок - початкова школа. Показано, що застосування інтерактивних методів і форм навчання суттєво впливає на формування творчої особистості учнів та дошкільнят. Підкреслена необхідність наступності у формах і методах навчання та позашкільної діяльності у творчому розвитку учнів.

The article considers the problem of organization of creative activity of children of pre-school & junior school age in teaching & educational process in a teaching & educational complex: kindergarten-junior school. It shows that usage of interactive methods & forms of teaching influences the formation of creative personality of children of school & preschool age essentially. It underlines / emphasizes the necessity of succession in forms & methods of teaching & extra-curricular activity in the creative development of pupils. Зміни в суспільному житті, пов'язані з технічним і культурним прогресом, зумовлюють специфіку зміни освітньо-виховного напряму роботи з дошкільниками та системи навчання в школі. У процесі руху нашої держави до "креати- вогенного" суспільства концепція 12-річної шкільної освіти передбачає перманентні пошуки шляхів оптимізації використання творчого потенціалу дитини. У психологічних дослідженнях (О.В. Запорожець, О. Вегнер, О.І. Кулачківська, С.П. Ладивір) доведено, що будь-який досвід може бути засвоєний двома шляхами. Один - відтворюючий, в основі якого лежить активне засвоєння дитиною раніше вироблених прийомів поведінки і способів дій для їхнього подальшого удосконалення - це шлях розвиваючого навчання. В основі іншого шляху закладено творчу переробку сприйнятого та створення нових образів, нового порядку виконання дій - це шлях творчості. У теорії і практиці педагоги ці шляхи часто протиставляли і виключали один одного або ж розглядали ізольовано. Але психологічні дослідження цілком чітко довели існування тісного зв'язку між навчанням і творчістю дітей. За своїм характером творчість і навчання своєрідні, але між ними встановлюються тонкі і взаємовпливаючі типи зв'язку.

Метою статті є науковий аналіз цих явищ як окремо, так і сумісно, порівняння та встановлення загальнах і відмінних ознак, характеристик, розкриття основної ідеї проведеного дослідження, яка полягає у тому, що в цілому творчість активізує процес навчання, розвиває ініціативу дітей, самостійність і активність, спонукає дітей освоювати знання, опановувати навички і уміння. Отже, зупинимося на характеристиці процесу навчання.

На кожному етапі суспільного розвитку педагоги і психологи відбирали усе, що доступно сприйняттю дітей і відтворенню сприйнятого, у практичних діях готувати учнів до майбутньої творчої діяльності, визначали еталони, на які вони повинні орієнтуватися у своїх діях. Дитина опановує способами образного вираження і зображення в малюнку, танці, пісні, драматизації [1; 2]. Найпростіша виконавська практика і придбані навички сприйняття творів мистецтва підводять дітей до первісних узагальнень. На основі цього визначається зміст навчання, необхідний обсяг знань, умінь, навичок, що діти використовують для художньо-образного втілення.

Навчання - не механічний процес передачі знань і умінь. Це двосторонній процес [3]. У процесі дослідження ми навчили дітей визначеним знанням і навичкам на прикладі художньої діяльності, спираючись при цьому на індивідуальний рівень художніх можливостей. При цьому створювалися найкращі умови для кожної дитини, що виховується в колективі, піклуючись про якість педагогічних методів і прийомів, і враховуючи реакцію дітей на них. Лише спонукаючи дитину до самостійних, свідомих художніх проявів, викликаючи позитивні емоції, розвиваючи здібності, можна розраховувати на успіх. Про результати художнього навчання варто судити не тільки по тому, що дитина правильно і виразно співає, малює, читає вірш, але й враховували мотиваційний чинник, інтерес до навчання, а саме: чи прагне дитина до самостійної діяльності, чи відчуває недоліки свого виконання, чи здатна до переробки одержаних знань. Отже, ми вважаємо, що навчання відповідає своєму призначенню, якщо виховує і розвиває самостійну діяльність дитини.

Важливе значення в нашій роботі надавалося формуванню естетичного відношення дітей до творів мистецтва, в яких відбиваються життєві явища. Дитина співпереживає тому, що виражено в художній формі і тим самим прилучається до світу прекрасного, адже переживання впливають на моральні погляди дитини, збагачують її духовний світ. Тому одна з найбільш важливих педагогічних задач - це створення емоційного ставлення дітей до художньої практики в єдності з навчанням техніці танцю, співу, малюнку. Діти зазнають насолоду від чистих інтонацій пісні, красивих сполучень квітів, виразного контуру в малюнку.

Не менш важливим завданням нашого дослідження було створення навчальних ситуацій, які б сприяли образному пізнанню дійсності. У малюнках, грі-драматизації, співі дитина наближається до реалістичного відображення своїх переживань. З'ясувалося, наприклад, що діти трьох років, наносячи фарбою великі і дрібні плями, сприймають їх, переводячи в образний ефект: це або як сліди ведмедів, або як доріжку, яку зробив зайчик. Хоча ці асоціативні образи мінливі і кожного разу будуть новими, проте вони додають дитячому малюнкові реалістичного характеру. Засвоєння дитиною способів сприйняття, спрямованих на самостійне обстеження предметів: форм, кольору, звуку, температури тощо, вслуховування у звуки співучої і поетичної мови активізує навчання, розвиває художньо-сенсорні здібності. Так, у процесі навчання малюванню діти зіставляють і змішують кольори, комбінують їх у різних сполученнях. Вони засвоюють способи