УДК 81.11

Лощенова І.Ф., Миколаївський державний університет ім. В.О.Сухомлинського

Актуалізація лінгвокраїнознавчих знань студентів як чинник розвитку готовності до міжкультурної комунікації

У статті проаналізовано один з найважливіших аспектів становлення майбутнього спеціаліста з іноземних мов - навчання основам міжкультурної комунікації, суттєвим чинникам розвитку готовності, до якої автор вважає лінгвокраїнознавчі знання студентів.

One of the most important aspects of a future foreign languages specialist's formation - teaching the basis of cross-cultural communication - has been analyzed in the article. The author believes linguistic country study knowledge of students to be the significant factor for the development of their skills in the process of cross- cultural communication. Постановка проблеми у загальному вигляді. В університетській освіті здійснюється зміна провідних концепцій і розробляються різноманітні підходи як у самій педагогіці, так і у функціонуванні всієї освітньої системи вищої школи. Така еволюція виникає на основі переосмислення накопиченого культурного досвіду. При цьому культура створює грунт для розвитку і прискорення розмаїття варіативності та якісної своєрідності всіх своїх елементів, а освіта дає студентам розуміння даних процесів. Отже, постає необхідність більш активного насичення навчально-виховного процесу університету культурними компонентами, оскільки саме вони створюють умови для духовного становлення особистості, а загальнолюдські цінності культури уможливлюють забезпечення нових соціокультурних потреб. Готовність вступати до міжкультурного спілкування з використанням іноземної мови - одна з головних цілей навчання іноземної мови на сучасному етапі.

Аналіз публікацій і досліджень, в яких започатковано розв'язання даної проблеми... Важливого значення як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники надають підготовці нової генерації педагогічних кадрів, здатних здійснювати освітньо-виховну діяльність в умовах багатокультурного соціуму, глобалізації суспільних відносин. Сучасна освітня парадигма відбиває новий погляд на взаємозв'язок освіти й культури. Одним з найважливіших аспектів цієї проблеми є становлення спеціаліста, який володіє основами міжкультурної комунікації, орієнтований на досягнення взаємоузгоджених дій з носієм відмінної культури. Це засвідчують роботи А.М.Алексюк, В.С.Болгаріної, Н.Ф. Бориско, Е.М.Верещагіна, С.У.Гончаренко, І.А.Зимньої, І.А.Зязюна, В.Г Костомарова,

В.Краєвського, В.С.Лутай, Р.П.Мільруд,

Ю.Ніколаєвої, Г.В.Онкович, Л.П.Пуховської, І.Ю.Пассова, Н.К.Скляренко та інших. Проблеми культурологічної, мовної (з української та іноземних мов) підготовки вчителів знайшли своє відображення у Державній програмі "Вчитель" (березень 2002 р).

Особлива роль у контексті інтеграції України у світову спільноту відводиться досконалому володінню іноземними мовами. Вказана тематика певною мірою висвітлюється у дослідженнях. У рекомендаціях Комітету з питань освіти при Раді Європи щодо навчання іноземних мов наголошується на необхідності формування навичок міжкультурного спілкування, а саме: здатності встановлювати зв'язок між власною та іноземною культурою; готовності виконувати роль посередника між різними культурами, ефективно керувати розв'язанням конфліктів. Це вкрай важливо для майбутніх учителів іноземної мови.

У статті ми поставили за мету показати, що у процесі навчання іноземних мов лінгвокраїнознавство виступає не тільки як галузь науки про мову, а як необхідність більш глибокого й суттєвого вивчення світу носіїв мови, їх культури у широкому етнографічному сенсі, способу життя, національного характеру, менталітету.

Виклад основного матеріалу дослідження...

Лінгвокраїнознавчі знання студентів ми розглядаємо як один із важливих чинників розвитку готовності до міжкультурної комунікації, саме тому ми вважали за необхідне звернутися до основних положень, які розкривають психолого-педагогічну сутність лінгвокраїнознавства в контексті університетської освіти.

Слід відзначити, що у вітчизняній теорії та методиці навчання іноземних мов інтеграція культури у процес навчання відображена у двох підходах: суспільствознавчому та філологічному [1]. У межах першого підходу різноманітні відомості про країну, мова якої вивчається, засвоюються при вивченні курсу країнознавства. Філологічний підхід передбачає навчання іншомовної культури в рамках лінгвокраїнознавства. За Є.М.Верещагіним та В.Г.Костомаровим, лінгвокраїнознавство являє собою методику "ознайомлення іноземних студентів із сучасною дійсністю, культурою країни, мова якої вивчається, через дану іноземну мову та у процесі її вивчення" [2]. Іншими словами, на перший план виступає культурознавчий аспект з орієнтацією на задачі та вимоги вивчення мов.

Традиційно лінгвокраїнознавство розглядалось як міждисциплінарне явище у тісному зв' язку з культурологією, соціолінгвістикою, філософією, етнографією, літературознавством та іншими науками. Маючи відмінності від останніх щодо предмету свого дослідження, підходів та практичної спрямованості, лінгвокраїнознавство багатою мірою спиралося на них. Останнім часом до наукового обігу дослідників увійшли нові підходи до опису взаємозв'язку мови, культури й освіти. Отже, виникла потреба переглянути деякі питання, які мають забезпечити якісну зміну лінгвокраїнознавства в нових умовах.

На нашу думку, лінгвокраїнознавство - це не відомості про країну, що викладаються іноземною мовою, а спеціальний курс навчання іноземної мови, у ході якого ті, хто навчаються, отримують країнознавчу інформацію не тільки і не стільки для вирішення загальноосвітніх задач, скільки для розширення об' єму фонових знань, що забезпечують успішну комунікацію іноземною мовою.

Інтеграція України до європейської та світової системи освіти обумовлює необхідність нового погляду на фонові знання і з точки зору їх генезису. Ще на початку становлення лінгвокраїнознавства вчені звертали увагу на неоднорідний культурний фон, що обіймає пласти загальнолюдських, регіональних та національно-культурних знань. Але при більш уважному і збагаченому методичним досвідом розгляді з' ясовується, що дві перші компоненти виявляють національно-культурну специфіку залежно від їхнього входження до тієї чи іншої культури: кожна культура набуває і певним чином відбиває загальнолюдські знання. Те саме трапляється і зі знаннями регіонального рівня. Природно, кожна культура по-національному своєрідно відбирає факти для світової та регіональної культур.

Формування