Лінгвокраїнознавство - частина культури. Це засіб трансляції однієї культури в іншу, знання про країну й засвоєння людиною цінностей культури.

Педагогічна задача актуалізації лінгвокраїнознавчих знань студентів передбачає формування в них особливого роду ціннісних орієнтацій - розвиток стійкого прагнення до самостійного поповнення інформації, якої за певних умов може виявлятися недостатньою. Сутність актуалізації лінгвокраїнознавчих знань студентів ми вбачаємо у розвитку їх мотивованої активної участі не тільки під час виконання традиційних завдань (переклад фіксованого об'єму текстів спеціального призначення), а і в розширенні обов' язкового матеріалу, який передбачає трансформацію отриманих знань, використання їх у комунікативних вправах, спеціально змодельованих ситуаціях спілкування, застосування у проектних завданнях.

Аналіз змісту та джерел формування мовної ментальності дозволив нам зробити важливі, на наш погляд, висновки для розуміння лінгвокраїнознавства:

Оскільки сукупність елементів будь-якої культури не обмежується національними елементами, то для забезпечення мовної взаємодії необхідним виявляється опис і тих елементів, які стали невід'ємною частиною певної культури. Так, твори Шекспіра є складовою англійської культури, але їх сприйняття, наприклад, у українців та китайців виявиться зовсім різним; отже, використання у процесі мовлення українською певних інтернаціональних елементів не сприятиме взаємодії без спеціальної роботи над ними.

Оскільки цілі вивчення мови визначаються приналежністю людини до власної соціокультурної групи в рідній мові, у процесі навчання прояви національної культурної специфіки виникатимуть обов' язково. Зокрема, навчання тільки літературних стандартів іноземної мови на рівні культурної взаємодії значною мірою звужує й збіднює мовну ментальність студента, а отже, його комунікативні можливості. У такому зв' язку здається доречною думка Л.В.Щерби про те, що літературна мова усіх часів й народів ніколи не співпадала з повсякденною розмовною мовою, лишаючись певною мірою "іноземною мовою".

Таким чином, постає потреба у English for Specific Purposes, - галузі навчання іноземної мови, що швидко розвивається і набуває актуальності в сучасних умовах розвитку нашого суспільства з огляду на світові інтеграційні процеси. Основними відмінностями даного підходу є тісний зв'язок теорії з потребами практики навчання, спеціалізація курсів, що постійно зростає, застосування англійської у специфічних галузях науки, техніки, економіки, юриспруденції, міжнародних програмах тощо.

Перша стадія програми ESP - це аналіз потреб тих, хто навчається, на основі докладної інформації стосовно мети, задач, ролі, функцій, для виконання яких англійська мова є необхідною. Наступний крок - визначення об'єму науково-технічного змісту програми, оскільки для студентів важливо оволодіти комунікативними та граматичними аспектами мови. Залежно від того, чи виявляється навчання мови частиною іншої навчальної діяльності, передує чи наслідує її, змінюється рівень мотивації студентів. Тому задача викладача ESP - підготувати відповідний матеріал для навчання спілкування іноземною мовою.

3. Суттєвого перегляду вимагає усталена точка зору методистів на співвідношення рідної та чужої культури у навчальних посібниках та підручниках: вочевидь, взаємодія культур виникає не лише (а навіть - не стільки) у випадках знайомства на заняттях з новою для студента іншомовною культурою, а в його умінні використовувати власну культуру - у самому широкому розумінні - під час спілкування іноземною мовою.

Необхідність урахування в процесі комунікації фонових знань сьогодні вже є загальновизнаною. Фонові знання, якими володіють члени певної етнічної і мовної спільноти, - основні об'єкти лінгвокраїнознавства. За Е.М.Вере-щагіним та В.Г.Костомаровим, існує три види фонових знань: загальнолюдські (наприклад, всім відомі поняття "сонце", "вітер", "час", "народження"), регіональні (не всі мешканці тропіків, наприклад, знають, що таке "сніг") та країнознавчі. Останній вид - це ті відомості, якими володіють всі члени певної етнічної і мовної спільноти, пов'язані знаннями національної культури.

Знайомство з країною, мова якої вивчається, здійснюється, зокрема, на базі спеціально відібраних навчальних текстів, які підпорядковані певним вимогам:

а) цілеспрямованість. Відібраний текстовий матеріал має комплексно реалізовувати цілі навчання іноземної мови у ВНЗ: практичну, виховну, загальноосвітню, розвиваючу. Так, для реалізації практичної цілі тексти повинні реально моделювати сфери спілкування, комунікативні ситуації і презентувати мовленнєві засоби для їх вирішення; для загальноосвітньої - бути країнознавчо інформованими та автентичними, тобто відтворювати реальну ситуацію дійсності у країні, мова якої вивчається; для розвиваючої - сприяти розвитку пам' яті, мислення, уявлення студентів тощо;

б) функціональність. Тексти мають відповідати своїм методичним функціям у системі навчання: презентація мовного матеріалу, навчання видам мовленнєвої діяльності, стимулювання дискусії, тексти- моделі вирішення комунікативних задач, тобто відображати зміст навчання;

в) країнознавча актуальність та адекватність. Зміст текстів має вміщувати інформацію як про країну, мова якої вивчається, так і про рідну країну, зокрема, має навчати передавати отриману інформацію. При цьому, зміст текстів про культуру іншої країни - це функціональна інформація, а саме - предмет навчального, професійного, культурного й побутового спілкування, а коментар до нього - фонова інформація, яка містить відомості про норми та традиції спілкування;

г) адаптованість. Тексти повинні відповідати рівню знань, навичок та умінь студентів певного етапу навчання. До параметрів, за яким визначається адаптованість тексту, можна віднести: мовленнєву форму (опис, розповідь, міркування), тему, зміст, мовний матеріал, композицію, зовнішнє оформлення та об'єм тексту. Так, розповідь виявляється найбільш легкою і цікавою формою для студентів за композицією та зовнішньому оформленню (початок події - розвиток - кінець). Зокрема, критерій адаптованості передбачає і опору на